💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
бій без Сколкозбруї?

— Мостонавідники виконують дуже важливу функцію, — огризнувся Садеас. — Відволікають увагу паршендійських лучників від моїх бійців. Спочатку я пробував видавати їм щити. І знаєш, що виходило? Ворог переставав звертати на них увагу й кожен залп натомість летів у моїх солдатів і коней. З’ясувалося, що варто лише подвоїти кількість команд, котрі беруть участь у вилазці, і максимально звільнити їх від баласту — жодних там обладунків або щитів, які уповільнювали б їх, — і толку стає набагато більше. Втямив, Далінаре? Беззахисна мостова обслуга — занадто спокуслива мішень для супротивника, щоби стріляти в когось іще! Звісно, під час кожного штурму ми втрачаємо кілька команд, але рідко коли аж так багато, щоб завадити нам. Паршенді знову й знову стріляють по них: здається, вони з якоїсь причини гадають, що винищення мостонавідників завдає нам непоправної шкоди. Так ніби беззахисна людина, яка несе моста, становить для армії таку ж цінність, що й закований у Сколкозбрую лицар, — Садеас похитав головою від явної сміховинності такої думки.

Далінар нахмурився. «Брате, — написав йому Ґавілар, — підбери найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік»… Цитата зі старовинної книги «Шлях королів». Вона категорично суперечить тому, до чого хилив зараз Садеас.

— І попри все, — тим часом той вів далі, — ти аж ніяк не можеш заперечувати високої ефективності мого методу.

— Інколи, — відказав Далінар, — мета не виправдовує засобів. Те, яким чином здобута перемога, важить не менше, ніж вона сама.

Не вірячи власним вухам, Садеас глянув на Далінара. Навіть Адолін і Ренарін, які підійшли ближче, здавалися приголомшеними батьковим твердженням. Такий спосіб мислення був абсолютно чужим справжньому алетійцеві.

Через свої видіння та слова з тієї книги, які останнім часом крутилися в його голові, Далінар почувався не надто по-алетійському.

— Мета виправдовує будь-які засоби, ясновельможний Далінаре, — сказав Садеас. — Перемога в змаганні варта яких завгодно жертв і зусиль.

— Це війна, а не турнір, — відповів Далінар.

— Усе наше життя — один великий турнір, — мовив Садеас, махнувши рукою. — Усі стосунки між людьми — це серія поєдинків, у яких одні виграють, а інші зазнають поразки. А декого взагалі розбивають у пух і в прах.

— Мій батько — один із найуславленіших воїнів Алеткару! — відрубав Адолін, встряючи в їхню суперечку. Король звів на нього брову, проте не поспішав долучатися до розмови. — І ти, Садеасе, на власні очі бачив, що він тільки-но зробив, поки сам ти зі своїм луком ошивався аж ген біля павільйону. Мій батько стримав монстра. А ти — боя…

— Адоліне! — втрутився Далінар. Усе це заходило надто далеко. — Опануй себе.

Той зціпив зуби і виставив руку вбік, немов йому кортіло прикликати Сколкозбройця. Ренарін зробив крок уперед і м’яко торкнувся братового п’ястка. Адолін неохоче відступив назад.

Із зарозумілою посмішкою на вустах Садеас обернувся до Далінара.

— Один син заледве здатен стримувати себе, а інший — жива недолугість. То ось кого ти залишиш після себе — га, старий друзяко?

— І я пишаюсь ними обома, що б ти там собі не думав, Садеасе.

— Баламута я ще можу зрозуміти, — відказав вельможа. — Колись ти й сам був гарячою головою, а яблучко від яблуньки… Але як бути з іншим? Ти ж бачив, як він вискочив сьогодні на поле бою. Меча з піхов не витягнув, лука не прихопив. Та він просто нікчема!

Ренарін зашарівся й опустив очі. Адолін скинув голову, знову відставив руку вбік і ступив крок у напрямку Садеаса.

— Адоліне! — застеріг його Далінар. — Я сам розберуся.

Син перевів погляд на батька. Його блакитні очі палали люттю, проте Сколкозбройця він так і не прикликав.

Далінар перемкнув свою увагу на Садеаса й тихо мовив, підкреслюючи кожне слово:

— Садеасе, мені, звичайно ж, здалося, ніби щойно ти привселюдно — та ще й у присутності короля — назвав мого сина нікчемним. Звісно, ти б такого не сказав, оскільки подібна образа змусила б мене прикликати Сколкозбройця й пролити твою кров. Розтоптати Пакт помсти. Спричинити смертельний поєдинок між двома найвпливовішими союзниками короля. Ясно, що ти не вчинив би так по-дурному. Очевидно, мені просто почулося.

Запала глибока мовчанка. Садеас зволікав із відповіддю. Він не бажав відступатися від своїх слів і витримував погляд Далінара, але все ж таки вагався.

— Можливо, — тихо відповів Садеас, — ти й справді не розібрав сказаного. Я не міг образити твого сина. Це було б… нерозумно з мого боку.

Утупивши один в одного очі, вони, здавалось, досягли порозуміння, і Далінар кивнув. Садеас зробив те саме — короткий ствердний помах голови. Вони не дозволять своїй взаємній ненависті стати загрозою для короля. Шпильки — це одне, а образи, за які викликають на дуель, — зовсім інше. Не можна було наражатися на таку небезпеку.

— Що ж… — сказав Елгокар.

Він був не проти, щоби великі князі суперничали, змагаючись за вплив і визнання. Король вважав, що це лише йде їм на користь, і мало хто докоряв йому — адже таким був загальноприйнятий спосіб правління. Проте Далінарові він усе менше й менше подобався.

«Об’єднай їх»…

— Гадаю, цей інцидент вичерпано, — додав король.

Адолін, котрий стояв обіч нього, виглядав невдоволеним, немов і справді сподівався, що батько прикличе Сколкозбройця й зіткнеться з Садеасом. У Далінара й самого кров закипала в жилах, Запал спокушав його, проте князь не давав йому волі. Ні. Не тут. Не зараз. Не тоді, коли вони потрібні Елгокару.

— Напевно, ви маєте рацію, — промовив Садеас. — Хоч я й сумніваюся, що цій суперечці між мною та Далінаром коли-небудь прийде кінець. Принаймні доти, доки він знову не навчиться поводитись, як годиться чоловікові.

— Я сказав, досить уже, Садеасе, — вгамував його монарх.

— Кажете, досить уже? — пролунав голос когось новоприбулого. — Я гадаю, що одного-єдиного Садеасового слова «уже досить» для кожного.

Дотепник пробирався крізь королівський почет, тримаючи в руці чашу з вином. При боці в нього теліпався срібний меч.

— Дотепнику! — вигукнув Елгокар. — Коли ти сюди дістався?

— Я наздогнав мисливців перед самою битвою, Ваша Величносте, — сказав той, уклоняючись. — Хотів був поговорити з вами, але прірводемон випередив мене. Я чув, що ваша бесіда з ним вийшла досить жвавою.

— Але ж виходить, що ти прибув багато годин

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: