Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

   Вдихнувши холодне повітря, Мірабель спустилася з корабля. Зовсім недалеко від порту знаходилося невеличке містечко, в якому можна було знайти тісно побудовані дерев’яні будиночки над димоходами яких скупчувалася велика кількість темно-сірого диму і до яких вели кам’яні сірі сходи, обплетені мохом і хвощем. Були шумні заклади з веселими відвідувачами, чудернацькі крамнички і безліч вуличних ліхтариків, під кожним з яких стояли маленькі скульптури гномів і лісовиків. Напевно тому, що багато жителів острова були зі світу людей і для яких їх власний дар став можливістю реалізовуватися в Елемстоуні. 

   З усіх місць в Елемстоуні, саме на острові Втраченого можна було відчути магію і чарівну атмосферу. Подейкували, що якщо добре пошукати, можна натрапити на жінок, що вивчали заборонені схеми і пророкували людське майбутнє. Та вам вони, скоріш за все, відомі, як відьми. Тут цей термін рідко зустрічався, але суть залишалася незмінною. 

-Це неймовірно.- Говорив Вієро, роздивляючись все навкруги.- Чому ми раніше не припливали сюди? Це ж справжня казка. 

-Я була.- Мовила Мірабель.- Дуже давно. Ще до того, як моє життя почало стрімко падати у безодню. Тож, я мало що пам’ятаю. 

-Святі…- Вієро милувався будиночками і навіть дощ не зміг зіпсувати його враження.

-Що?- Запитав Ніко.

   Ельф не розуміючи зиркнув на нього. 

-Я не тобі. 

-Це трохи…- Святий задумався.- Ні, не трохи. Це дуже дратує. Ви постійно так кажете. 

-Гаразд.- Вієро відвів погляд.- Більше не буду. 

-Він сьогодні не в настрої.- Прошепотіла до Ельфа Мірабель.- Не зважай на нього. 

-І щось мені підказує, що це через тебе.- Він посміхнувся.- Зроби з цим щось, бо мені ще до Танкервілю з ним плисти. 

-Я не здатна змінювати його настрій.- Бель закотила очі. 

-Ти себе недооцінюєш.- Відповів Вієро.- Тобі варто лише глянути на нього, а він вже починає світитися.

   Вони пройшли повз заповнені вщент ресторанчики, спустившись у нижню частину міста, яка була спокійнішою, ніж верхня. Нерівномірно збудовані будинки радісно зустрічали вечір і гостей. Святий підійшов до одного з них, який майже нічим не відрізнявся. Хіба що більшим ґанком, повністю заставленим зеленими рослинами і старим камінням по периметру будівлі. Прямокутні дерев’яні вікна із заокругленнями зверху оздоблювалися ліхтариками, а тріскання багаття з каміну було чутно навіть на вулицю, а підвіконня заповнювалися прозорими баночками з Доліфами. Ніко тихо постукав у двері, а зовсім скоро на порозі з’явилася старенька бабуся, одягнена у жовту довгу сукню з білим фартушком і такого ж кольору хусткою. Її очі палали добром і привітністю, як, власне і у всіх людей у цьому місці.

-Не може бути.- Вона посміхнулася, заговоривши до Святого.- Скільки століть минуло, любчику?

-Я і не згадаю.- Відповів Ніко, сильно її обійнявши.- Занадто багато. 

-А я досі пам’ятаю тебе зовсім юним.- Бабуся перевела погляд на Вієро і Мірабель.- А ви хто, дорогенькі? 

-Мірабель.- Представилася вона настільки привітно, наскільки змогла.

-Вієро.- Відповів Ельф. 

-Це Лірія Де Лосса.- Промовив Святий.- Моя майже мама. 

-Навіть імені не забув?- Здивувалася бабуся.

-Хіба я міг?- Ніко опустив погляд додолу.- Крістелла вдома?

-Ні, Елла рідко буває тут… в Елемстоуні.- Вона поглядом запросила Вієро і Бель зайти.- Світ людей їй більше до вподоби. Тренує дітей і навчає самозахисту. 

-Скажи, що я заходив.- Попросив Святий.

-А як же. Таке трапляється раз на тисячу років.

-У мене є ще одне прохання.- Ніко подивився на Мірабель.- Приглянь за ними, поки мене не буде. Вечеря, ванна, чистий одяг, ліжко, скрипка… У тебе ж є скрипка?

-Звичайно! Завжди ношу із собою.- Саркастично промовила Лірія.- Навіщо вона?

-Це для Бель. Буду дуже вдячний, якщо вона знайдеться. 

-Якщо це так важливо, я попитаю в сусідів.- Сказала бабуся.- Не хвилюйся. У мене вони у безпеці.- Вона понизила голос.- Це ті, про кого я думаю?

-Так…- Він зітхнув.- Скоро повернуся.- Ніко був готовий іти, але Мірабель затримала його.

-Ти не залишишся з нами?- Бель вийшла на ґанок, провівши Лірію поглядом, коли та зайшла у будинок. 

-Я ненадовго.- Відповів Святий.- Тобі треба відпочити.- З його волосся падали краплинки дощу. 

-Те що сталося зранку…- Вона прикусила губу, аби не сказати щось зайве.- Я не мала так говорити про Святих. І я не повинна була запитувати про те, що…

-Все добре.- Він торкнувся її мокрої щоки.- Не вибачайся.- Ніко зазирнув в її очі.- Іди в будинок. Не хочу, щоб ти змерзла. 

   Вона хотіла втримати його руку, але не наважилася. Мірабель простояла під дощем ще декілька хвилин, поки Лірія не запросила її зайти. Бабуся здалася їй неймовірно гостинною, хоча досі не розуміла як вони з Ніко можуть бути знайомими. Але сил думати ще і про це просто не було. Тому вирішивши хоча б на одну ніч забути про все, Мірабель піднялася на другий поверх будинку. 

-Ти точно не голодна?- Перепитала в неї Лірія, проводячи до кімнати.- Бо твій друг наче рік не їв. 

-Ні, дякую.- Дерев’яна сходинка під її ногою злегка прогнулася.- Лише ванна і спати. Попереду нелегкі дні і я сумніваюся, що вдасться відпочити деінде так само затишно, як у вас. 

-Приємно це чути.- Бабуся посміхнулася.- Але якщо твоїй душі захочеться спокою, мої двері завжди відчинені для тебе, дитинко. 

-Дуже мило з вашої сторони.- Бель давно не відчувала такої турботи.

   Лірія відчинила другі двері у маленькому темному коридорі, пропускаючи Мірабель вперед. Почувся шум води.

-Це спальня моєї доньки.- Мовила Лірія.- Елла не частий гість тут, але дуже любить це місце. Кімната повністю у твоєму розпорядженні. 

   Перше, що привернуло увагу, це велика кількість вазонів і склянки з комахами, яких, вочевидь, Крістелла дуже любила. Ви ж з догадалися про кого я? Так, та мила жіночка, з якою Елеонора познайомилася в літаку і яка підклала їй Доліфу. Який ж світ маленький та тісний. Чи краще сказати – світи? То хто ж все таки були Лірія і Крістелла? Щоб розказати всю історію повністю, не вистачить і цілого дня. Присягаюся, вона вас розчулить і я обов’язково розповім про неї, коли настане правильний час. Як я вже казала, якщо добре пошукати, можна було знайти тих, хто вивчав заборонені схеми, стародавні манускрипти і міг пророкувати майбутнє. Лірія Де Лосса була Метафізентійкою і походила з древнього роду. Вона була свідком народження нового Хранителя, свідком створення ріки «Вода і камінь» і багатьох важливих подій в Елемстоуні. Таких, як вона залишилися одиниці, якщо не менше. Елемстоунці зовсім забули про те, що їх світ інший, не такий звичайний, яким вони звикли його вважати. Тому всі свої знання Лірія намагалася передати Крістеллі, якій це трошки не подобалося, хоча вона обожнювала слухати про тих, хто по ту сторону ріки. Коли Природа розділив світ, Лірія сховала доньку на острові Втраченого, вона робила так доволі часто, та про це трохи згодом. Жінка прагнула якомога більше прихованої від людських очей інформації залишити після себе для наступного покоління. Як би не було, колись і її життя мало закінчитися.