Гра престолів - Джордж Мартін
— Сподіваймося, що ти хоч у ділі не такий нездара, як на вигляд, — мовив пан Алісер. — Гальдере, ану перевір, чи наш панок Кабанок до чогось вдатний.
Джон Сніговій зіщулився. Гальдера народили посеред каменярні й виростили каменярчуком. Він мав шістнадцять років віку, високий зріст, міцні м’язи, і Джон одержав від нього чимало добрячих ударів.
— Зараз буде гидко, як у сраці старої шльондри, — пробурмотів Пип.
Так воно і вийшло: бій не тривав ще й хвилини, а товстун вже валявся на землі, трусячись усім тілом. З-під побитого шолома та між пухких пальців цебеніла кров.
— Здаюся! — верескнув він. — Не треба, здаюся, не бий мене!
Раст і ще кілька хлопців зареготали. Але навіть тоді пан Алісер не дозволив скінчити бойовисько.
— Ану ставай на ноги, панок Кабанок, — мовив він. — Візьми до рук меча.
Коли натомість хлопець розпластався долу, Терен махнув рукою до Гальдера.
— Лупцюй його плазом меча, доки не встане.
Гальдер ліниво ляснув по задертих сідницях супротивника.
— Не повірю, що ти не можеш дужче, — докинув йому Терен.
Гальдер ухопив меча обіруч і приклався до жертви так міцно, що від удару, навіть плазом, луснула шкіра штанів. Новачок відчайдушно заверещав з болю.
Джон Сніговій ступив був уперед, але Пип ухопив його кольчужною рукою за плече.
— Не треба, Джоне, — прошепотів малий, стурбовано зиркаючи на пана Алісера Терена.
— Ставай на ноги, — повторив Терен.
Товстун спробував підвестися, ковзнув і важко гепнувся.
— Панок Кабанок потроху розуміє, що до чого, — зазначив пан Алісер. — Ану ще раз.
Гальдер підняв меча, щоб завдати нового удару.
— Вріж-но нам трохи сальця! — вигукнув Раст і реготнув.
Джон відкинув Пипову руку.
— Годі, Гальдере.
Гальдер зиркнув на пана Алісера.
— Пан Байстрюцький розлютилися, сіромахи затрусилися, — зазначив майстер-мечник своїм різким холодним голосом. — Нагадаю, що я тут досі майстер-мечник, хай навіть ти в нас — Сніг-воєвода.
— Подивися на нього, Гальдере! — закликав Джон, відчайдушно намагаючись не зважати на Терена. — Бити поваленого ворога — то ганьба. Він здався.
Джон схилився над товстуном, тоді став навколішки.
Гальдер опустив меча.
— Він здався, — повторив юнак.
Оніксово-чорні очі пана Алісера втупилися у Джона Сніговія.
— Схоже, наш пан Байстрюцький закохалися, — мовив лицар, поки Джон допомагав товстунові підвестися. — Ану оголи клинка, Снігу-воєводо.
Джон витяг меча. Досі він зважувався перечити панові Алісеру тільки до якоїсь межі, але зненацька залишив ту межу далеко позаду, і йому стало лячно.
Терен посміхнувся.
— Пан Байстрюцький бажають стати на захист коханої панни. Гаразд, це буде повчальна вправа для нас усіх. Щур, Пуздря, допоможіть-но Бутнякові.
Раст з Альбетом рушили на поміч Гальдерові.
— Ви утрьох змусите панка Кабанка заверещати як слід. Треба лишень пройти повз пана Байстрюцького.
— Стій за мною, — наказав Джон товстунові.
Пан Алісер нерідко виставляв супроти нього двох нападників, але трьох — ще ніколи. Він розумів, що сьогодні вночі спатиме побитий до крові. Тож зібрався і наготувався до захисту.
Раптом поруч опинився Пип.
— Супроти трьох якось веселіше вдвох! — гукнув малий, опустив забороло і витяг меча.
Джон не встиг і заперечити, як третім поруч із ними став Грен. Навчальний двір завмер у глухій тиші. Джон відчував на собі очі пана Алісера.
— Чого замріялися? — спитав той Раста й інших оманливо м’яким голосом.
Але першим рушив Джон. Гальдер заледве встиг підняти меча.
Джон відігнав його геть, засипав старшого хлопця зливою ударів, примусив задкувати на п’ятах. «Знай ворога якнайкраще» — вчив його колись пан Родрік. Джон знав Гальдера: той був сильний, мов дикий звір, але нетерплячий, і нехтував захистом. Ясно, як день: лише роздратуй його, і він відкриється.
Інші приєдналися до битви, і двором залунав сталевий брязкіт. Джон відбив страшний удар по голові, аж йому рукою пішов струс від зіткнення мечів. Він влучив бічним ударом Гальдерові по ребрах і був винагороджений глухим стогоном болю. Та у відповідь Джон отримав удар по плечі. Хрупнула кольчуга, біль обпалив шию, але на якусь мить Гальдер запнувся і втратив рівновагу. Джон вибив з-під нього ліву ногу, той гепнувся з брязканням і лайками.
Грен стояв міцно, як його учив Джон, і видав Альбетові більше, ніж той сподівався отримати. А от Пипові довелося сутужно. Раст був на два роки від нього старший та на пуд з гаком важчий. Але зненацька Джон вискочив позаду Раста і бамкнув ґвалтівникові по шоломі, наче у храмовий дзвін. Приголомшений Раст гойднувся, Пип ковзнув під його захист, збив на землю і приставив клинка до горлянки. Джон тим часом ринув далі. Побачивши попереду себе двох супротивників, Альбет сахнувся і заволав:
— Здаюся!
Пан Алісер Терен спостерігав за ними з відразою.
— Досить уже на сьогодні цього дурного вертепу, — буркнув він і пішов геть. Урок скінчився.
Дареон допоміг Гальдерові звестися на ноги. Каменярчук зірвав шолома і жбурнув через двір.
— Я вже був подумав, що прибив тебе, Сніговію.
— Ти вже був і прибив, — відповів Джон.
Плече під кольчугою та шкіряним каптаном скніло. Він вклав меча у піхви і спробував зняти шолома, але піднявши руку, зарипів зубами від болю.
— Дозволь мені, — мовив хтось. Товсті пальці хутко відв’язали шолома від ринграфа і турботливо зняли з голови. — Ти не поранений?
— Та били мене й раніше.
Джон торкнувся плеча і скривився. Двір навколо потроху порожнів.
Там, де Гальдер розсадив хлопцевого шолома навпіл, його волосся просякло кров’ю.
— Мене звати Семвел Тарлі з Рогошпиля… — Він запнувся і облизав губи. — Тобто колись був з Рогошпиля, поки… не пішов звідти. Пішов одягти чорне. Мій батько — князь Рандил, значковий Тирелів з Вирію. Я був їхнім спадкоємцем, а тоді…
Він забурмотівся і замовк.
— Мене звати Джон Сніговій. Я байстрюк Неда Старка,
