💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Читаємо онлайн Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
Я раптом, неначе мої ноги підкосила велика хвиля, сів на підлогу й заридав.

Розділ тридцять сьомий

Ясноокий

Лоррен ішов подвір’ям першим.

— Здебільшого обговорювалося саме це, — пояснив майстер Лоррен байдужим, мов камінь, голосом. — У тебе мала бути якась плата за навчання. Вона є в усіх.

Я знов опанував себе й вибачився за жахливі манери. Він спокійно кивнув і запропонував провести мене до кабінету скарбника, щоб уже напевне уникнути непорозуміння щодо моєї «плати» за вступ.

— Після того як ухвалили рішення прийняти тебе так, як ти запропонував… — Лоррен зробив коротеньку, але значущу паузу, натякаючи мені, що це було зовсім не так просто, — …з’явилася проблема: не було прецеденту видачі коштів вступникам. — Він помовчав знову. — Це доволі незвично.

Лоррен завів мене в іншу кам’яну будівлю, провів коридором, а потім — одним сходовим маршем.

— Здоров, Рієме.

Скарбник був немолодим дратівливим чоловіком, який почав дратуватися ще більше, дізнавшись, що він мусить дати грошей мені, а не навпаки.

Після того як я отримав свої три таланти, майстер Лоррен вивів мене з будівлі.

Я згадав дещо й занурив руку в кишеню, радіючи можливості змінити тему розмови.

— У мене є розписка зі «Зламаної палітурки». — Я передав йому папірець, гадаючи, що може подумати власник крамниці, коли Майстер-Архівіст Університету прийде по книжку, яку йому продав брудний вуличний хлопчисько. — Майстре Лоррен, я щиро вдячний за те, що ви на це погодились, і сподіваюся, що ви не вважатимете мене невдячним, якщо я попрошу ще про одну послугу…

Лоррен позирнув на розписку, запхав її в кишеню, а тоді напружено на мене подивився. Ні, не напружено. Не запитливо. Його обличчя не виражало взагалі нічого. Жодної цікавості. Жодного роздратування. Нічого. Якби не те, що він уп’явся в мене очима, я б подумав, що він уже й забув про мою присутність.

— Проси на здоров’я, — сказав він.

— Та книжка. Це все, що в мене лишилося від… від того періоду мого життя. Мені б дуже хотілося викупити її у вас коли-небудь, коли в мене будуть гроші.

Він кивнув, досі нічого не виражаючи обличчям.

— Про це можна домовитися. Не переймайся її безпекою. Вона зберігатиметься не менш ретельно, ніж будь-яка книжка в Архівах.

Піднявши руку, Лоррен махнув студентові, який проходив повз.

Хлопчина з волоссям пісочного кольору різко зупинився й боязко підійшов. З очевидною повагою кивнув Майстрові-Архівісту так, що мало не вийшов поклін.

— Так, майстре Лоррен.

Лоррен однією довгою рукою показав на мене.

— Сіммоне, це Квоут. Йому треба показати, де тут що, записати на заняття й таке інше. Кілвін хоче, щоб він займався рукотворством. Усе інше — на твій смак. Подбаєш про це?

Сіммон знову кивнув і прибрав волосся з очей.

— Так, пане.

Не промовивши більше жодного слова, Лоррен повернувся й пішов геть; від довгих кроків у нього за спиною здіймалася чорна мантія майстра.

Сіммон був юний як на студента, але все одно старший за мене на кілька років. Він був вищий за мене, але обличчя в нього ще було хлопчаче, а поводився він по-хлопчачому сором’язливо.

— Тобі вже є де жити? — запитав він, коли ми пішли. — Якась кімната в шинку абощо?

Я хитнув головою.

— Я сьогодні тільки вступив. Думав здебільшого про те, як пройти вступ.

Сіммон гигикнув.

— Я знаю, як це буває. Досі весь пітнію на початку кожного семестру. — Він показав ліворуч, де тягнулася широка вулиця, обсаджена деревами. — Тоді спершу ходімо до Гнізд.

Я зупинився.

— Грошей у мене небагато, — зізнався я. Я не збирався винаймати собі кімнату. Я звик спати надворі й знав, що свої три таланти мені доведеться залишити на одяг, їжу, папір та оплату навчання в наступному семестрі. Не можна було сподіватися на великодушність майстрів два семестри поспіль.

— Вступ минув не так добре, еге ж? — співчутливо промовив Сіммон, узявши мене за лікоть і потягнувши до однієї з сірих будівель Університету. Ця мала три поверхи, багато вікон і кілька крил, які розходилися з середини. — Не мучся через це. Першого разу я занервував та обісцявся. У переносному розумінні.

— У мене все було не так погано, — сказав я, раптом дуже гостро усвідомивши, що в моєму гаманці лежить три таланти. — Але я, здається, образив майстра Лоррена. Він видавався дещо…

— Холодним? — запитав Сіммон. — Відстороненим? Наче незворушний кам’яний стовп? — Він розсміявся. — Лоррен завжди такий. Ходять чутки, що Елкса Дал готовий заплатити десять золотих марок тому, хто зможе його розсмішити.

— О. — Я трохи розслабився. — Це добре. Мені аж ніяк не можна бити з ним горшки. Я збираюся дуже багато часу проводити в Архівах.

— Просто обережно поводься з книжками, і ви будете чудово ладнати. Він зазвичай доволі відсторонений, але будь обережний поряд з його книжками. — Він підняв брови й хитнув головою. — Поряд з ними він лютіший за ведмедицю, що захищає своїх ведмежат. Власне, я вважаю: хай краще мене спіймає мати-ведмедиця, ніж Лоррен побачить, як я загинаю сторінку.

Сіммон копнув камінець, і той поскакав бруківкою.

— Гаразд. У Гніздах є варіанти. За талант тобі дадуть ліжко та розписку на їжу на семестр. — Він знизав плечима. — Ніяких витребеньок, але під дощем мокнути не будеш. Можна винаймати кімнату з кимось іншим за два таланти або самостійно за три.

— Як це — розписка на їжу?

— Їжу подають тричі на день в Їдальні. — Він показав на довгу будівлю під низьким дахом з другого боку галявини. — Їжа непогана, якщо не надто замислюватися, звідки вона могла взятися.

Я хутко зробив підрахунки. Один талант за два місяці харчування та сухе місце для сну? На кращі умови й сподіватися не можна. Я всміхнувся Сіммонові.

— Здається, саме те, що треба.

Відчинивши двері до Гнізд, Сіммон кивнув.

— Отже, ліжка. Ходімо, знайдемо стюарда й запишемо тебе.

Ліжка студентів не з Аркануму стояли на четвертому поверсі східного крила Гнізд, найдалі від купалень на першому поверсі. Умови були саме такі, як розповідав Сім, без витребеньок. Але на вузькому ліжку була чиста постільна білизна, а ще стояла скриня з замком, у якій я міг зберігати свої нечисленні речі.

Усі нижні ліжка вже були зайняті, тож я влаштувався на горішньому у віддаленому кутку кімнати. Лежачи на своєму ліжку й визираючи з вузького вікна, я мимохіть згадав своє потаємне місце на високих тарбієнських дахах. Ця схожість, як не дивно, тішила.

На обід була миска гарячого (він аж парував) картопляного супу, квасоля, тоненько порізаний жирний бекон і

Відгуки про книгу Ім’я вітру - Патрік Ротфусс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: