Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

— Так, майстре Лоррен?

Високий худий майстер байдужо глянув на мене.

— Як називалася ця книжка?

— «Риторика і логіка», пане.

— І де ти її заставив?

— У «Зламаній палітурці», на Приморській площі.

Лоррен повернувся до Ректора.

— Я завтра поїду до Тарбієна по необхідні матеріали для наступного семестру. Якщо вона там, то я її привезу. Тоді й можна вирішити питання претензії цього хлопчини.

Ректор ледь помітно кивнув.

— Дякую, майстре Лоррен. — Він відкинувся на спинку крісла й склав руки перед собою. — То чудово. Що б розповів нам лист Абенті, якби він написав листа?

Я зробив добрячий вдих.

— Він розповів би, що я знаю напам’ять перші дев’яносто симпатичних зв’язувань. Що я можу виконувати подвійну дистиляцію, титрування, вапнування, сублімацію та утворювати осад у розчині. Що я добре обізнаний з історією, полемікою, граматиками, медициною та геометрією.

Ректор від душі постарався не показувати, що йому смішно.

— Незлецький список. Ти впевнений, що нічого не пропустив?

Я помовчав.

— Він би, мабуть, також згадав мій вік, пане.

— Скільки тобі років, хлопче?

— Мене звати Квоут, пане.

Ректорових вуст торкнулася усмішка.

— Квоуте.

— П’ятнадцять, пане.

Залунав шурхіт: усі майстри трохи заворушилися, обмінюючись поглядами, здіймаючи брови, хитаючи головами. Гемм звів очі до неба.

Тільки Ректор не зробив нічого.

— Як саме він сказав би про твій вік?

Я ледь помітно всміхнувся.

— Він би наполегливо попросив вас не зважати на нього.

Ненадовго запала тиша. Ректор глибоко вдихнув і відкинувся на спинку крісла.

— Чудово. У нас до тебе кілька запитань. Ви не проти розпочати, майстре Брандер? — Він змахнув рукою, показуючи на один кінець стола-півмісяця.

Я повернувся до Брандера. Він, огрядний і лисуватий, був Майстром-Арифметиком Університету.

— Скільки гранів у тринадцяти унціях?

— Шість тисяч двісті сорок, — негайно сказав я.

Він трохи підняв брови.

— Якби в мене було п’ятдесят срібних талантів і я обміняв би їх на вінтські гроші й назад, скільки б у мене лишилося, якби шалдим щоразу брав у мене по чотири відсотки?

Я взявся за складне переведення однієї валюти в іншу, а тоді усміхнувся, зрозумівши, що в ньому немає потреби.

— Сорок шість талантів і вісім драбів, якщо він чесний. Сорок шість, якщо ні.

Він знову кивнув, дивлячись на мене пильніше.

— Перед тобою трикутник, — неквапом заговорив він. — Одна його сторона завдовжки сім футів. Друга — три фути. Один із кутів — шістдесят градусів. Яка довжина третьої сторони?

— Кут між двома відомими сторонами? — Він кивнув. Я заплющив очі на півсекунди, а тоді розплющив їх. — Шість футів шість дюймів. Рівно.

Він важко пихнув, і на його обличчі відобразився подив.

— Непогано. Майстре Арвіл?

Арвіл поставив своє запитання, перш ніж я встиг повернутися до нього.

— Які лікарські властивості має чемерник?

— Протизапальні, антисептичні, помірні заспокійливі, помірні знеболювальні. Також він очищує кров, — відповів я, дивлячись знизу вгору на приємного старого в окулярах. — Токсичний у надмірних дозах. Небезпечний для вагітних жінок.

— Назви частини, з яких складається кисть руки.

Я назвав усі двадцять сім кісток за алфавітом. Потім — м’язи від найбільшого до найменшого. Перелічив я їх швидко, невимушено, показуючи, де вони розташовані, на власній піднятій руці.

Швидкість і точність моїх відповідей їх вразила. Дехто з них це приховував, а в декого це вільно відображалося на обличчі. Насправді ж мені було необхідно їх вразити. Зі своїх попередніх дискусій з Беном я знав: щоб потрапити до Університету, потрібні гроші або мізки. Що більше в людини одного, то менше потрібно іншого.

Тож я махлював. Пробрався в Порожнину крізь чорний вхід, прикинувшись попихачем. Тоді відімкнув два замки відмичками та годину з лишком простежив за співбесідами інших студентів. Почув сотні запитань і тисячі відповідей.

Також я почув, яку плату за навчання встановлюють іншим студентам. Найменша сума становила чотири таланти й шість йотів, але в більшості випадків плата була удвічі вищою. З одного студента за навчання взяли понад тридцять талантів. Мені було б легше роздобути шматочок місяця, ніж таку силу грошей.

У мене в кишені було два мідні йоти, а взяти ще хоч гнутий гріш було нізвідки. Тож я мусив їх вразити. Навіть більше. Я мусив приголомшити їх своїм розумом. Засліпити їх.

Я завершив перелік м’язів кисті руки та взявся за зв’язки, аж тут Арвіл змахнув рукою, наказуючи мені замовкнути, і поставив наступне запитання.

— Коли пацієнту пускають кров?

Це запитання мене спантеличило.

— Коли хочуть, щоб він помер? — невпевнено запитав я.

Він кивнув, передусім самому собі.

— Майстре Лоррен?

Майстер Лоррен був блідий і навіть у сидячому положенні здавався неприродно високим.

— Кого першим оголосили королем Тарвінтасу?

— Посмертно? Фейду Калантіса. Інакше це був би його брат, Джарвіс.

— Чому занепала Атурська імперія?

Я тимчасово замовк, вражений масштабом запитання. Жодному іншому студенту не ставили таких широких запитань.

— Ну, пане, — повільно вимовив я, забезпечуючи собі секунду-дві на впорядкування думок. — Почасти через те, що володар Налто був недолугим себелюбцем. Почасти через те, що в церкві відбувся переворот і вона розпустила Орден амірів, який становив значну частину потуги Атуру. Почасти через те, що військо одночасно билося в трьох різних загарбницьких війнах, а через високі податки спалахували повстання в землях, що вже належали імперії.

Я стежив за виразом обличчя майстра, сподіваючись, що він подасть якийсь знак, коли почує достатньо.

— Також атурани знецінили власну валюту, скасували повсюдну дію залізного закону та вступили в конфлікт із адемами. — Я знизав плечима. — Але все, звісно, було складніше.

Вираз обличчя майстра Лоррена так і не змінився, але він кивнув.

— Хто був найвидатнішою людиною всіх часів?

Ще одне незвичне запитання. Я замислився на хвилину.

— Іллієн.

Майстер Лоррен кліпнув один раз, нічого не виказуючи обличчям.

— Майстре Мандраґ?

Мандраґ був чисто поголений, мав гладеньке обличчя та руки в плямах півсотні різних кольорів і, здавалося, складався з самих лише суглобів і кісток.

— Якби тобі був потрібен фосфор, де б ти його дістав?

На мить його тон так сильно нагадав мені Абенті, що я забувся й заговорив, не думаючи.

— В аптеці?

Один з майстрів на іншому боці столу гигикнув, і я прикусив собі швидкого язика.

Він злегка мені всміхнувся, і я трохи вдихнув.

— За відсутності доступу до аптеки.

— Я міг би отримати його з сечі, — швидко промовив я. — Маючи піч і вдосталь часу.

— Скільки її тобі знадобилося б, щоб отримати дві унції чистої речовини? — Він відсторонено захрустів пальцями.

Я мовчки замислився: це запитання теж було новим.

— Щонайменше сорок галонів, майстре Мандраґ, залежно від якості матеріалу.