Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— О, нічого, — сказав Лоуренс. Він не міг розповісти Серафині про Прию, не сказавши правди про антигравітаційний експеримент. Плюс Серафина вимагатиме розповісти, як саме вони повернули Прию. — У нас був... відкат на роботі. І я не знаю, що сказати Ізабель. Не кажучи вже про Мілтона.

— Скажи їм правду, я думаю. Вони ж дорослі, чи не так? — Вона знизала плечима, а потім подивилася на свій телефон.

Лоуренс і Серафина мали провести ніч разом, але Лоуренс повертався до роботи, щоб провести там нічну зміну.

— Можливо, якщо я попрацюю без сну ще кілька днів, — сказав він Серафині, — я зможу повідомити про якийсь прогрес, а не про цю невдачу.

— А можливо ти просто позбавиш себе нормального відпочинку і наробиш ще більше помилок, — сказала Серафина, знизавши плечима, тому що вона залишалася сама. — Удачі. Люблю тебе. — Вона піднялася і подалася назад на роботу, яка була доволі далеко, і Лоуренс дивився на неї, коли вона бігла весь шлях назад до блоку, запитуючи себе, чи погляне вона назад, щоб подивитися на нього через плече, або чи повернеться, перед тим як зникнути з його очей, щоб помахати йому. Вона цього не зробила. Його серце занесло, як велосипед на чорному льоду, коли вона зникла.

Лоуренс хотів почекати, поки Ізабель буде у гарному настрої, щоб розповісти їй про випадок з Приєю. Але через кілька днів зрозумів, що Ізабель не буде в хорошому настрої найближчим часом. Майже перша фраза, яку вона колись сказала Лоуренсові, полягала в тому, що вона ненавидить бути авторитетною фігурою, і тепер вона була другою у команді Мілтона у цьому величезному проекті, встановлюючи правила для невеликої армії робітників. Кожного разу, коли Ізабель бачила себе в дзеркалі, одягненою у сливовий діловий костюм з волоссям, закрученим у сірий боб, вона робила подвійний хук.

Нарешті, після того як Лоуренс провів дві ночі поспіль у лабораторії, він вирішив перерватися. Коли він приповз додому, Ізабель дивилася на супутникові знімки Атлантичного океану на маленькому кухонному столі, і вказала йому на непривабливу пляму на Гольфстрімі. — Супершторм Камілла.

— А, знаю. — Лоуренс заглянув через її плече. — Я чув про це. Недалеко, на східному узбережжі. Сказали, що він може бути набагато гіршим, ніж Сенді або Беккі.

— Третя місс за останні пару років, — сказала Ізабель. — І сезон ураганів ще не закінчився. Мілтон лютує.

Лоуренс підтягнув крісло. — Слухай, я не хочу, щоб ти сказала Мілтону. Але у нас була... невдача на роботі.

— Якийсь провал? — Ізабель вимкнула ноутбук з клацанням.

— У нас трапилася аварія. У лабораторії. — Лоуренс спробував пояснити всю історію, не згадавши про Патрицію. — Ми не впевнені у тому, як рухатися далі.

— Так... — Ізабель підвелася зі стільця і пішла, щоб принести з кабінету пляшку коньяку і налити чарку для Лоуренса і трошки для себе. Вона сіла і поставила лікті на стіл. — Схоже, вам потрібні додаткові заходи безпеки, і, якщо це можливо, не перевіряйте своє обладнання на людині, не поспілкувавшись з Мілтоном для початку.

— Так. — Лоуренс сковтнув. — Це було промахом. І це на мені. Але я відчуваю що антигравітаційне поле нестабільне, і це мене нервує. Цього просто не повинно було статися. Ми провели перед тим декілька тестів, але ми повинні були зробити їх більше. Але я думаю, що нам доведеться повернутися назад і спробувати "квадрат".

— Угу. — Ізабель потягнулася і глянула на нього. — Останній раз, коли ми говорили, ви сказали, що все виглядає дуже добре.

Лоуренс відчув, як безсонні ночі знову тиснуть на нього.

— Було... Все виглядало дуже добре. До інциденту.

— Ви просто попросили мене не казати Мілтону. А це означає, що ви хочете, щоб я збрехала йому і сказала, що ви насправді виконуєте свою частину проекту, без чого вся робота інших команд — це марна трата часу. Що ви хочете, щоб я йому сказала? Що ви насправді близькі до прориву, коли ви насправді повертаєтеся назад до квадрата? — Вона знову наповнила свою чарку і Лоуренса.

— Ей, — Лоуренс відхилився назад на задні ніжки свого крісла, поки не опинився під загрозою опинитися на підлозі. — Ніхто не збирається брехати Мілтону. Він знає, що ми робимо все можливе. Ви, хлопці, довірили мені цю роботу.

Ізабель затрясла головою.

— Я не можу цього зробити. Ви можете сказати Мілтону те, що тільки що сказали мені. Він буде в місті через кілька днів. Скажіть йому, що ви застрягли, і він відправить вас на об'єкт, побудований за межами Денвера, де вас ніхто не буде відволікати.

Лоуренс несподівано згадав, як його батьки везли його в смертельну пастку військової школи, і туман його безсоння став червоним.

— Я просто прошу вислухати те, що я вам кажу, — сказав він, посадивши крісло на всі чотири ніжки і притиснувши до стола кулаки. — Ми не відмовляємось від мети, чорт візьми. Ми просто робимо крок назад. Не намагайся мене шантажувати або тиснути на мене