Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Тобі мертва. І ще півдюжини охоронців цієї бурової, на яку ви вирішили напасти за власною ініціативою. Я сподіваюся, що ви зможете з цим жити. Дянта і Самір отримали поранення, але будуть жити. Схоже, ви якось провели збільшення магнітного поля в полярній області і розв'язали свого роду магнітну бурю, вивівши з ладу не тільки всю електроніку на десятки кілометрів навкруги, але й мізки кожної людини, у тому числі свій власний. Ви не могли це зробити без чиєїсь підтримки, і ми тепер не впевнені...

— Там була собака, яка хотіла перегризти мені горло. — Її голова закрутилася, і вона почала бачити дивні фігури. А потім з'явилося те, на що вона тоді не звернула уваги: — Тобі була закутана у шарф нашої школи. А коли ми сідали у дирижабль, вона мала лише значок на грудях.

— Ми знаємо. Не залишиться ніяких слідів, і ви зможете повернутися до школи. — Кано випустив хмик з глибини свого живота. — Але ваше життя тепер буде сильно відрізнятися від попереднього.

— Мені дуже шкода.

— Не так шкода, як ви ще будете думати.

Він виглядав так, ніби збирався сказати щось інше, можливо, запропонувати зняти її з крючка в обмін на її первістка. Але замість цього він просто потиснув плечима і пішов, залишивши Патрицію з пульсуючою головою і почуттям неправильності, яка ніколи не могла стати правильною. Вона ще підвела голову, досить для того, щоб подивитися в один з великих ілюмінаторів. Вони летіли над океаном, і сонце, яке освітлювало хмари, робило їх важкими і потворно фіолетовими.

Пароти їли вишневий цвіт на великому дереві на вершині крутого пагорба, недалеко від Кафедрального собору — півдюжини яскраво-зелених птахів із червоними плямами на головах просто дзьобали білі квіточки. Пелюстки були розкидані по тротуарі і траві, птахи працювали своїми кривими дзьобами, але Лоуренс і Патриція спостерігали з вершини пагорба за парковкою через дорогу.

Сан-Франциско ніколи не припиняв дивувати Лоуренса — дикі єноти і опоссуми гуляли по вулицях, особливо вночі, а їх блискучі хутра та довгі хвости виглядали, як у котів, якщо не придивлятися. Скунс вкладався спати під народні будинки. Пароти мали рідню десь у Південній Америці, де вишневі дерева ніколи не росли, але вони якось розвинули у собі смак до вишень. Більшість людей, яких Лоуренс знав, кожну вільну хвилину тратили на те, щоби взнати, що писав Computron Newsly про нього та його друзів або про те, що він все ще отримував фінансування, незважаючи на кризу. Єдина причина, через яку Лоурен дивився на міські краєвиди, полягала у тому, що він гуляв з Патрицією. Вона бачила місто зовсім не так, як він.

Правда Лоуренс звернув лише побіжну увагу на приголомшливий вигляд яскравих тропічних птахів, що пожирали цвіт вишень, тому що продовжував крутитися своїм розумом навколо того, як він практично викинув людську істоту з її середовища існування. Лоуренс ледь спав останні пару тижнів, тому що він витрачав двадцять годин на день, намагаючись з'ясувати, що було не так. Плюс до того, коли він намагався спати, його серце нагадувало цирковий барабан, коли він згадував відбуття і прибуття Приї.

Навіть зараз, сидячи з Патрицією на траві на ковдрі з кінської шерсті, Лоуренс надіявся, що вона щось скаже — вона добре знала, що сталося з Приєю, напевне навіть краще, ніж Лоуренс, і ще не сказала про це жодного слова. Можливо, вона чекала відповідного моменту.

Патриція нарешті порушила тишу.

— Гаразд, — сказала вона. — Що не так? — На її блідому коліні були слабкі трав'янисті сліди.

— Нічого. — Лоуренс усміхнувся. — Я спостерігаю за птахами. Вони милі.

— Ісусе. Ти повинен сказати мені, що не так. Я знаю тебе досить довго, щоб знати, коли ти щось смажиш.

Тоді Лоуренс зізнався:

— Я просто чекаю, коли ти скажеш мені, що я був засранцем, коли наважився провести цей експеримент з Приєю без належних гарантій, після чого ти повинна була рятувати наших ослів. Я подумав, що ти зрештою це скажеш сама.

Патриція нахмурилася, ніби її поставили в незручне становище.

— Насправді я не думала, що повинна щось таке сказати, — сказала вона нарешті. — У тебе немає босів, які тобі це скажуть? Я думала лише що ви, хлопці, шукали її не там, де треба.

— Так, звичайно. Звичайно.

Власне, жоден з товаришів по команді Лоуренса після цього не хотів говорити про інцидент. Один чи два рази хтось згадував про нещасний випадок з Приєю, і це викликало незручну, тривалу тишу, яка змушувала Лоуренса відчувати себе так, ніби він ковтнув цілий кубик льоду. Аня все ще дратувалася, що Лоуренс не міг пояснити, як Патриція врятувала Прию, оскільки вони не змогли модифікувати протоколи, не знаючи, що потрібно змінити. Сугата і Прия намагалися залишити цей кошмар позаду. Тим часом Лоуренс ніколи не знаходив часу розказати про експеримент Ізабель, яка технічно його контролювала.

— Лоуренс, послухай. — Патриція тепер дивилася на нього замість птахів. Її очі трохи розкрилися, і вона жувала нижню губу. — Для мене дійсно багато