Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Кара, — вимовив Річард, свердлячи поглядом спину Ніккі, яка віддалялася. — Навіть не думай намагатися зупинити її.

— Я не допущу…

— Я не жартую. Це наказ, обговоренню не підлягає. Якщо ти по своїй дурості заподієш Келен хоч найменшу шкоду… Ну, я впевнений, ти ніколи цього не зробиш. До речі, чому б тобі не піти одягтися?

Кара грубо вилаялася собі по ніс. Коли вона попрямувала до будинку, Річард повернувся до Келен. Келен тільки що помітила, що Кара гола. Отже, вискочила прямо з ванни. Чарівництво Ніккі все ж злегка замутило їй розум, затуманило спогади про останні події.

Втім, відчуття від удару ейджом Келен пам'ятала чудово. Гостра пронизуюча біль вразила її, як спис. Хоча ейдж Кара обрушила на Ніккі, Келен відчула, що Морд-Сіт ніби притиснула зброю до її власної шиї. Вона ласкаво погладила Річарда по щоці і взяла за руку. Річард обійняв її за талію. Келен пригорнулася до нього, уткнулась лобом йому в щоку.

— Цього не може бути, — прошепотіла вона. — Просто не може бути!

— Але це так.

— Я так винна!

— Винна?

— Я дозволила застати себе зненацька! — Келен трясло від злості на себе. — Мені слід було триматися насторожі. Якби я не упустила момент, якщо б убила її одразу, нічого б не сталося.

Річард ласкаво погладив її по потилиці.

— Пам'ятаєш, як ти вбила мене в той день в бою на мечах? — Вона кивнула. — Всі ми допускаємо помилки, всіх нас рано чи пізно можна застати зненацька. Не вини себе. Досконалих людей немає. Цілком можливо, що вона сплела яку-небудь чарівну павутину і притупила твоє сприйняття, щоб підібратися до тебе, як… як комар.

Келен така думка в голову не приходила. Втім, вона все одно злилася на себе. Якби тільки вся її увага не була поглинута бурундуком! Якби вона секундою раніше підняла погляд! Якби миттєво відреагувала, не витрачаючи часу на оцінку загрози, прикидаючи, чи варто вивільняти силу!

Келен з ранніх років навчали застосовувати магію лише тоді, коли вона повністю впевнена в її необхідності. Магія сповідниці не вбивала, але все одно була руйнівною. Після її дотику людина повністю підкорялася волі сповідниці, перетворювалася на раба, який виконував будь-яке її бажання, і це було незворотньо, як смерть.

Келен заглянула в сірі очі Річарда.

— Моє життя для мене цінне і священне, — промовила вона. — Як і твоє для тебе. Не жертвуй своїм, щоб стати рабом мого. Я цього не винесу.

— Ну, до цього поки не дійшло. Я щось придумаю. А поки що — доведеться їхати з нею.

— Ми поїдемо слідом, але буде триматися на відстані. — Він похитав головою. — Але вона навіть і знати не буде…

— Ні. Можливо, з нею є ще люди, які чекають, чи не поїдете ви слідом. Я не винесу думки, що вона в будь-який момент може вас знайти. Якщо таке трапиться, ти загинеш даремно.

— Але я повинна бути поруч, коли ти щось придумаєш… коли знайдеш спосіб зупинити її.

Річард ласкаво взяв її обличчя в долоні. У його очах застиг дивний вираз, і це вираз їй дуже не сподобалося.

— Послухай мене. Я не знаю, що відбувається, але ти не повинна гинути заради того, щоб звільнити мене.

Очі Келен наповнилися сльозами розпачу. Вона зморгнула сльози і зібрала всі сили, щоб впоратися з голосом.

— Не їдь, Річард. Мені все одно, що буде зі мною, лише б ти залишався вільним. Я помру щасливою, якщо моя смерть позбавить тебе від полону. Я не дозволю, щоб тебе захопив Орден. Не допущу, щоб ти повільно вмирав жалюгідною смертю раба в обмін на моє життя. Я не можу дозволити їм…

Вона проковтнула слова, які боялася вимовити: вона не винесе, якщо його будуть катувати. Келен охоплювала нудота при одній тільки думці про те, що Річарда замучать і скалічать, що він буде страждати, самотній і покинутий в якійсь далекій темниці, без всякої надії на допомогу. Але Ніккі заявила, що цього не буде. Келен сказала собі, що заради збереження власного розуму доведеться повірити. Ніккі на слово.

Вона раптом побачила, що Річард посміхається, ніби намагається запам'ятати її обличчя, і в той же час гарячково намагається. відшукати рішення.

— Вибору немає, — прошепотів він. — Я повинен це зробити.

Вона вчепилася йому в сорочку.

— Ти робиш в точності те, чого домагається Ніккі. Вона чудово знає, що ти захочеш врятувати мене. Я не можу дозволити тобі піти на таку жертву!

Річард швидко обвів поглядом дерева і гори, намагаючись запам'ятати все, як засуджений до смерті. Нарешті його погляд, дуже серйозний, повернувся до неї.

— Хіба ти не розумієш? Це не жертва, а чесна угода. Твоє існування — моє вічне джерело радості і щастя. Ніякої жертви я не приношу, — повторив він, виділяючи кожне слово. — Якщо мені уготовано стати рабом, я буду рабом, знаючи, що ти жива. Це краще, ніж жити вільним у світі, де не буде тебе. Перше я як-небудь переживу. А ось друге — ніяк. Рабство — болісне, твоя ж смерть — нестерпна.

Келен стукнула його кулаком у груди.

— Але ж ти будеш рабом, а я цього не винесу!

— Келен, послухай. Я завжди буду в душі вільний, тому що знаю, що таке свобода. А якщо я знаю свободу, то зможу її здобути. Я знайду спосіб звільнитися. Але от способу повернути тебе до життя я не знайду ніколи. Духи знають, в минулому я охоче пожертвував би життям заради справи, якщо б моє життя дійсно щось вирішувало. Раніше я свідомо піддавав нас з тобою небезпеці, готовий був пожертвувати