Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Але…

— Кара, я хочу, щоб ти захищала Келен. Довіряю її тобі. Знаю, ти мене не підведеш.

У величезних блискучих від сліз блакитних очах відбивався такий біль, яку — Келен була впевнена — Кара ніколи не дозволила б побачити нікому.

— Присягаюся захищати її так, як захищала б вас, Магістр Рал, якщо ви присягнули піти і повернутися. Річард блиснув усмішкою.

— Я Магістр Рал. Немає потреби нагадувати тобі, що я вибирався і з гірших ситуацій. — Він поцілував її в щоку. — Кара, клянуся, що ніколи не залишу спроб звільнитися. Даю тобі слово.

Келен розуміла, що насправді він зовсім не пообіцяв Карі того, чого та хотіла. Він ні за що не буде давати обіцянки, яку не в змозі стримати.

Нахилившись, він присунув мішок.

— Пора йти. — Він затягнув зав'язки. — Мені не можна спізнюватися.

Пальці Келен стиснулися на його руці, Кара поклала руку йому на плече. Обернувшись, Річард схопив Келен за плечі.

— А тепер послухай мене. Я хочу, щоб ви залишалися тут, в цьому будиночку, в цих горах, де вам ніщо не загрожує, але сильно сумніваюся, що вас тут утримає що-небудь, крім мого передсмертного бажання. Принаймні пробудьте тут ще днів п'ять-шість, на випадок, якщо я до чого-небудь додумаюся і втечу від Ніккі. Може, вона і сестра Тьми, але і я вже не новачок в магії. Я і перш тікав від вельми могутніх людей. Я відправив в підземний світ Даркена Рала. Побував у Храмі Вітрів по той бік завіси, щоб зупинити чуму. Я вилазив і з найгірших колотнеч, Хто знає, може, це куди простіше, ніж здається на перший погляд. Якщо мені вдасться від неї втекти, я повернуся сюди. Почекайте хоча б трохи. Якщо ж мені поки не вдасться звільнитися від Ніккі, постарайтеся знайти Зедда. У нього можуть бути якісь міркування з цього приводу. Коли ми його бачили в останній раз, з ним була Енн. Вона — аббатиса сестер Світла і знала Ніккі багато років. Можливо, вона згадає щось, що в поєднанні з винахідливістю Зедда зможе допомогти.

— Річард, не турбуйся за мене. Просто подбай себе. Я буду чекати тебе, коли б ти не повернувся, а ти доклади всіх зусиль, щоб звільнитися від Ніккі. Ми почекаємо тебе тут кілька днів. Обіцяю.

— Я догляну за нею, Магістр Рал. Не переймайтеся за Мати-сповідницю.

Річард кивнув і знову обернувся до Келен. Насупившись, він міцніше стиснув її плечі.

— Я знаю тебе, знаю, що ти відчуваєш, але ти повинна вислухати мене. Час ще не прийшов. Можливо, він взагалі ніколи не прийде. Ти можеш вважати, що я помиляюся, але якщо закриєш очі на реальність того, що відбувається, якщо будеш вважати, що реальність така, якою тобі хотілося б її бачити, тоді нам немає сенсу сподіватися на зустріч, тому що ми не зустрінемося ніколи. Ми всі помремо, і справа боротьби за свободу помре теж. — Він нахилився ближче:

— У першу чергу запам'ятай ось що: наші війська ні за яких обставин не повинні атакувати основні сили Ордена. Якщо вони… Якщо ти кинешся на головні сили імперців, думаючи, що переможеш, це погубить наші армії. І тоді — кінець всьому. Всякі надії на свободу, всякі надії розтрощити Орден будуть втрачені для прийдешніх поколінь. Так само і з Ніккі ми повинні насамперед думати, користуватися розумом, а не вплутуватися в бійку, інакше помремо обоє. Ти обіцяла мені, що не спробуєш покінчити з собою. Не зраджуй клятві!

Все це здавалося зараз абсолютно не важливим. Єдине, що було важливо, — вона втрачає його. Кален охоче віддала б весь світ на розтерзання вовкам, тільки б зберегти Річарда.

— Добре, Річард.

— Обіцяй мені. — Його пальці побіліли. Він струснув її. — Я не жартую. Ти пустиш все псу під хвіст, якщо не прислухаєшся до моїх слів. Ти знищиш надію всього людства на найближчі п'ятдесят поколінь. Ти можеш виявитися тією, хто знищить свободу і обрушить на весь світ темні часи. Обіцяй мені, що не зробиш цього.

В голові Келен роїлися міріади думок. Вона подивилася йому прямо в очі і почула, як вимовляє:

— Обіцяю, Річард. Поки ти не дозволиш, ми не будемо безпосередньо атакувати.

Здавалося, з його плечей звалився величезний тягар. Лице освітилося посмішкою, і він пригорнув її до себе. Його пальці пробігли по її волоссю і погладили по голові, а Келен підставила губи для поцілунку. Вона обняла його за плечі, притискаючись щосили. Це тривало лише мить, але в цю мить вони були щасливі.

Занадто скоро і обійми, і поцілунок перервалися. Річард наспіх обійняв Кару і закинув мішок за спину. У дверях спальні він обернувся:

— Я люблю тебе, Келен. Нікого не любив до тебе і не полюблю опісля. Тільки тебе. — Його очі говорили те ж саме.

— Ти для мене — все, Річард. Ти знаєш.

— Тебе я теж люблю, Кара, — підморгнув він Морд-Сіт. — Подбай про неї і про себе до мого повернення.

— Неодмінно, Магістр Рал. Даю вам слово як Морд-Сіт.

Він криво посміхнувся:

— Я беру твоє слово як слово Кари, — і зник.

— Я теж люблю вас, Магістр Рал, — прошепотіла Кара в порожній дверний проріз.

Келен з Карою вискочили в центральну кімнату і встали в дверях, дивлячись, як він біжить через луг.

Кара склала долоні рупором.

— Я теж вас люблю, лорд Рал! — Прокричала вона. Річард обернувся і помахав на бігу, показуючи, що почув.

Вони стояли і дивилися, як темна постать Річарда плавно мчить по жовтій траві, віддаляючись геть. Перед тим як зникнути серед дерев, він зупинився і обернувся. Келен обмінялася з ним останнім поглядом. Поглядом, який сказав все.