Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
Однак саме зараз він повинен був слідувати не емоціям, а розуму. На чаші терезів покладено життя і смерть.
— Річард, — рівним тоном промовила Келен і почекала, поки він подивився їй в. очі. — Убий її. — Вона говорила зі спокійною владністю, що вимагає підпорядкування. Біле плаття Матері-сповідниці надавало її словами зміст наказу. — Давай. Не чекай. Убий. Не роздумуй. Бий.
Ніккі спокійно стежила за подіями. Здавалося, яке б рішення він не прийняв, їй все одно. Так, просто цікаво, і тільки. Річарду ж думати було над чим.
Не можу, — відповів він Келен. — Інакше ти помреш теж.
— Дуже добре, Річард, — вигнула брову Ніккі. Дуже добре.
— Зроби це! — Крикнула Келен. — Зроби зараз, поки у тебе ще є можливість!
— Стій спокійно, — безпристрасно промовив він. — Давай послухаємо.
Ніккі склала руки, як любили робити сестри Світла. Тільки от сестрою Світла вона не була. В глибині її синіх очей таїлося якесь почуття, але Річард не міг зрозуміти, яке, і боявся собі його уявити. Це могло бути все що завгодно, від пристрасті до ненависті. Одне тільки Річард знав точно — в її погляді світилася залізна рішучість. Те, що вона задумала, було для Ніккі важливіше, ніж життя.
— Справа йде таким чином, Річард. Ти їдеш зі мною. Поки жива я, Келен жива теж. Помру я, помре вона. Ось так все просто.
— Що ще? — Вимогливо запитав він.
— Що ще? — Моргнула Ніккі. — Та нічого.
— А якщо я вирішу вбити тебе?
— Тоді я помру. Але Келен помре разом зі мною. Наші життя відтепер пов'язані.
— Я не про те. У тебе має бути якась мета. Що ще станеться, якщо я тебе вб'ю?
— Нічого, — знизала плечима Ніккі. — Тобі вирішувати. Наші життя в твоїх руках. Якщо захочеш зберегти їй життя, підеш зі мною.
— Що ти маєш намір з ним зробити? — Келен встала поруч з Річардом. — Вирвати у нього тортурами визнання, щоб Джеган міг влаштувати над ним показовий суд перед публічною стратою?
Ніккі, здавалося, здивувалася.
— Нічого подібного! Я не бажаю йому зла. Поки що не бажаю. Втім, пізніше я швидше за все змушена буду його вбити.
— Ну звісно, — обпік її Річард лютим поглядом. Келен рушила вперед, але він перехопив її руку і втримав. Він зрозумів, що вона мала намір зробити. Річард не знав, що станеться, якщо Келен обрушить на Ніккі силу сповідниці, і не відчував ані найменшого бажання дізнатися. Все одно ні до чого доброго це не приведе. Коли справа стосувалася його, Келен завжди була готова пожертвувати життям.
— Стривай, — шепнув він.
— Вона, — витягнула руку Келен, — тільки що сказала, що збирається вбити тебе! — Ніккі заспокійливо всміхнулася:
— Про це турбуватися рано. Якщо до цього і дійде, то не скоро.
— А перед тим? Які в тебе на нього плани до того моменту, як ти вирішиш, що його життя не має значення?
— Не має значення?.. — Ніккі невинно розвела руками. — У мене немає ніяких планів. Просто я хочу відвезти його, от і все.
Річарду здалося, що він розуміє, в чому тут справа, але він все менше і менше вірив словам Ніккі.
— Тобто ти хочеш відвезти мене кудись, щоб я не зміг битися з Імперським Орденом? — Вона підняла брови.
— Якщо тобі завгодно підійти до питання так, то я визнаю, що твій час як вождя Д'харіанської імперії минув. Але суть не в цьому. Суть в тому, що відтепер все твоє нинішнє життя, — Ніккі вказала на Келен, — закінчено.
Здавалося, від її слів застигло повітря.
— І що далі? — Він знав, що є ще щось, щось, що додає всьому, що відбувається, якийсь сенс. — Які ще в тебе умови, якщо я хочу зберегти Келен життя?
— Нас ніхто не повинен переслідувати.
— А якщо будемо? — Поцікавилася Кален. — Я цілком можу піти за тобою і вбити власними руками, нехай навіть ціною свого життя. — У зелених очах Келен блиснула крижана рішучість. Вона загрозливо дивилася на Ніккі.
Ніккі недбало повела бровою і нахилилася до Келен, як мати.
— Тоді всьому кінець. Якщо тільки Річард тобі не завадить. Це теж частина того, що йому належить вирішувати самому. Але ти міцно помиляєшся, якщо гадаєш, ніби мене хвилює такий результат. Бачиш, справа в тому, що мені все байдуже. Все.
— І чого ти від мене хочеш? — Запитав Річард, відволікаючи на себе тривожачий його спокійний погляд Ніккі. — Що, якщо я поїду з тобою, але не стану робити того, що ти хочеш?
— Ти помиляєшся, Річард, якщо думаєш, що в мене є на тебе якісь плани. Їх немає. Вважаю, ти будеш робити, що хочеш.
— Що хочу?
— Ну, природно, тобі не буде дозволено повернутися до твоїх людей. — Ніккі труснула головою, відкидаючи з очей довге пасмо світлого волосся. Вона не відривала від нього погляду. — Ну, і напевно, якщо ти станеш так чи інакше нестерпно себе вести, це буде саме по собі відповіддю. Прикро, звичайно, але тоді ти станеш мені непотрібний, і я тебе вб'ю.
— Стану непотрібний? Ти хочеш сказати, стану непотрібний Джегану?
— Ні. — Ніккі знову здавалася здивованою. — Я дію не від імені його превосходительства. — Вона постукала по нижній губі. — Бачиш? Я позбулася кільця, символу рабства. Я
