Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Кара стиснула губи. Вогонь в блакитних очах потух, вона відвернулася і шпурнула ганчірку у відро з брудною водою.

— Значить, будемо стирчати тут, засуджені жити в раю.

Келен посміхнулася, розуміючи роздратування Кари. Примушувати Річарда вона не стане. Вона спробує його вмовити, а це зовсім інша справа.

Витерши чашку, Келен поставила її на тумбу.

— А може, й ні. Знаєш, адже я теж думаю, що нам необхідно повернутися.

Кара з підозрою глянула на неї:

— Так що, по-твоєму, ми можемо зробити, щоб переконати його?

— Річарда деякий час не буде. Як щодо того, щоб викупатися, поки його немає?

— Викупатися?

— Ага, викупатися. Страшенно хочеться відчути себе чистою і свіжою. Мені набридло виглядати як мандрівниця. Мені б хотілося вимити голову і надіти біле плаття Матері-сповідниці.

— Біле плаття Матері-сповідниці… — Кара змовницьки посміхнулася. — А! Значить, передбачається бій, для якого жінка повинна бути озброєна найкраще.

Краєм ока Келен бачила «Сильну духом», що стояла на підвіконні і прямо дивилися на світ. У сукні, що розвівалася, з гордо піднятою головою, прямою спиною, стиснутими з боків кулаками, вирізана в дереві жінка кидала виклик усьому, що наміриться зламати її.

— Ну, не зовсім та битва, про яку ти думаєш, але мені здається, що я краще зможу відстоювати свою думку, якщо буду одягнена належним чином. І це не військова хитрість. Я подам йому петицію як Мати-сповідниця. Я вважаю, що його сприйняття дещо затуманене. Важко, знаєш, думати про щось інше, коли до смерті турбуєшся про людину, яка тобі є дорогою.

При думці про навислу над Серединними Землями загрозу кулаки Келен стиснулися.

— Він побачить, що все вже в минулому, що я цілком здорова і прийшов час повертатися до наших обов'язків. Кара, посміхаючись, відкинула з чола світлу пасмо.

— Він напевно побачить це і ще дещо, якщо ти одягнешся в свою сукню.

— Я хочу, щоб він побачив жінку, досить сильну, щоб перемогти його в сутичці на мечах. Ну і звичайно, хочу, щоб він нарешті побачив Мати-сповідницю в сукні.

Кара здула з лиця ще одне пасмо.

— По правді кажучи, я й сама не заперечувала б покупатися. Знаєш, мені здається, якщо я буду поряд з тобою в облаченні Морд-Сіт, з чистим, акуратно заплетеним в косу волоссям, буду триматися, як годиться Морд-Сіт, і висловлюся на підтримку твоїх слів, це буде ще більш переконливо.

Келен сунула тарілки у відро з водою.

— Значить, домовилися. Нам цілком вистачить часу до його повернення.

Річард спорудив для них маленьку дерев'яну ванну, в якій можна було відмінно помитися сидячи. Звичайно, полежати і поніжитися в ній було не можна, але для гірської резиденції і це була велика розкіш.

Кара виволокла ванну з кута, залишаючи на земляній підлозі довгі смуги.

— Я поставлю її в моїй кімнаті. Ти йдеш першою. Тоді, якщо він повернеться раніше, ти займеш чимось свого допитливого чоловічка і будеш тримати подалі від мого волосся, поки я його мию.

Келен з Карою удвох наносили води з найближчого джерела і нагріли в казанку. Опустившись нарешті в гарячу воду, Келен випустила довге зітхання. Повітря було прохолодним, і сидіти в гарячій воді виявилося куди як приємно. Дуже хотілося поніжитися подовше, однак час підтискав.

Вона посміхнулася, згадуючи, скільки клопоту було у Річарда з миттям Келен. Добре, що його зараз немає. Пізніше, коли вони все обговорять, потрібно буде умовити і його помитися. Їй подобається запах його поту, але коли це піт на чистому тілі.

Знаючи, що їй належить бесідувати з Річардом одягненою в біле плаття і з чистим блискучим волоссям, Келен відчула більше впевненості в швидкому поверненні до своїх обов'язків. Поки Кара гріла воду для себе, Келен біля вогню сушила волосся. Потім Кара відправилася митися, а Келен — одягатися в біле плаття. Більшість людей боялися цього плаття, боялися одягнену в це плаття жінку. Річарду ж завжди подобалося, коли вона надягала біле плаття.

Вона кинула рушник на ліжко, і тут її погляд упав на статуетку на вікні. Притиснувши до боків кулаки, Келен, оголена, випрямила спину і підняла голову, наслідуючи «Сильну духом». Її прнизувала міць, яка виходить від статуетки, вона сама відчувала себе сильною духом.

На якусь мить Келен злилася душею з цією статуеткою.

Сьогодні день змін. Вона це відчувала.

Дивно було після стількох місяців знову одягатися в сукню Матері-сповідниці, відчути на шкірі ніжний атлас.

Одягнувшись, Келен відчула себе більш впевнено. У якомусь сенсі плаття було для неї бойовим обладунком. Це плаття тисячоліттями було символом багатьох великих жінок. Матері-сповідниці несли тягар відповідальності, але вони були щасливі, що можуть допомагати людям.

Так, люди залежать від неї. У Келен є обов'язок, і їй необхідно переконати Річарда, що вона зобов'язана цей обов'язок виконувати. Річард теж потрібен людям, але навіть якщо він відмовиться очолити військо, він повинен повернутися разом з нею. Люди, що борються за свободу, мають право знати, що Мати-сповідниця з ними, що вона не втратила віри в справедливість. Вона зобов'язана змусити Річарда зрозуміти це.

Вийшовши в центральну кімнату, Келен почула, як Кара хлюпається у ванні.

— Кара, тобі щось потрібно? — Окликнула вона.

— Ні, все гаразд, — відгукнулася Кара. — Так здорово! По-моєму, в цій воді стільки бруду, що впору картоплю садити!

Келен розсміялася. Вона зауважила визираючого з-за порога бурундучка.

— Піду згодую Чіппі огризки яблук. Якщо щось знадобиться, поклич.

Вони всіх бурундуків називали «Чіппі». І всі звірята відгукувалися на кличку, знаючи, що за цим піде якась подачка.

— Гаразд. Але якщо лорд