Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Магія кинулась назад до мене, мов здивований пес, якого спочатку відправили нападати, а потім покликали назад, не давши зімкнути щелепи на чужій кінцівці. На щастя, Есмонд навчив мене достатньо добре, аби я могла зупинити спалах власної сили і не дати їй перетерти нікого у порох. Але все одно відчуття були не з приємних, і я не до кінця розуміла, що тут, власне, відбулось.

Есмонд спочатку не зреагував ніяк, та, за кілька секунд дійшовши до висновку, що вставати Джейсон не збирається, рушив до нього. Я теж кинулась до хлопця. Він, ще блідіший, аніж був до того, лежав на спині з закритими очима і важко дихав.

– Що з ним? – прошепотіла я.

Есмонд нахилився, торкнувся двома пальцями шиї Джейсона, прислухався до чогось і з подивом відзначив:

– Здається, перевтома. Просто не витримав напругу. Але ж він не застосовував нічого надзвичайного… Гаразд. Зараз.

Декан випростався та видихнув коротку універсальну формулу. Вона відповідала за виклик медичних працівників, і я знала, що вони мали б з’явитись майже одразу. Але, здається, задумане відрізнялось від реалізації, бо жодного порталу я над нашими головами не побачила.

Зате Джейсон відкрив очі. Привстав на ліктях, силувався скочити на ноги, але Есмонд притримав його і похмуро спитав:

– І як це розуміти?

– Все в порядку, – Джейсон знову опустився на покриття, що маскувалось під траву. – Просто в голові запаморочилось. Втомився. Ви останнім часом давали стільки завдань…

Він змовк, просто міцно замружився. В цей же час я нарешті побачила цілителів. Вони не користувались порталом, а обрали піший хід, зате бігли до нас дуже навіть прудко, міцно стискаючи ноші для пацієнта. Зайвих питань цілителі не задавали, одразу взялись за Джейсона. Підняли його, провели якісь медичні тести.

– Що з ним? – спитав Есмонд.

– Третя стадія виснаження, – коротко кивнув цілитель, тоді подумав кілька секунд і додав: – Не знаю, що ви з ним робили, але хлопець ледь дихає. Це ж треба, до такого довести!

Після цього медик махнув рукою, наказуючи нести хворого геть, і цілительська процесія лишила нас з Есмондом вдвох. Я вражено глянула на чоловіка та видихнула:

– Чому Джейсон в такому стані? Ти що, зовсім його заганяв?

– Жодного нормального сильного демона така кількість завдань до третьої стадії виснаження не доведе, – похитав головою Есмонд. – Я лише намагався зробити так, аби він не міг морочити тобі голову, та й усе…

– Нічого собі «усе», – охнула я. – Джейсоне! Ти що, вирішив його у могилу загнати? А якщо трапиться щось непоправне?

– Та нічого йому не буде! – обурився чоловік, хоча звучало це не надто природньо. – Я ж не зовсім ідіот, не вимагав від нього нічого надзвичайного…

– Есмонде!

– Можливо, він сам вліз у щось ще. Медики розберуться, – відрізав демон, явно намагаючись відвести мої думки від небезпечної теми. – Краще скажи мені, що ти думаєш на рахунок дня народження свого батька.

Це питання застало мене зненацька. Я не думала, що Есмонд зважиться його піднімати, тож вражено заморгала, дивлячись на чоловіка.

– Я…

– Ти хочеш піти?

Така відкритість у нашому діалозі була не надто звичним явищем. Я відвела погляд, а сама задумалась, чи справді готова.

– Напевне, хочу, – промовила нарешті. – Раптом батьки вже зрозуміли, яку зробили помилку? Треба ж нарешті піти на зближення. Я не хочу постійно бути на відстані від своєї сім’ї, бо відчуваю себе так, ніби мене відрубали від них, розумієш?

– Гаразд, – зітхнув Есмонд. – Але я не можу тебе туди відпустити…

– То нащо тоді було взагалі підіймати цю тему?! – обурилась я.

– …Одну, – закінчив він і осудливо зиркнув на мене. – Ти навіть не дослухала! Я лише хотів сказати, що боюсь лишати тебе з твоєю сім’єю наодинці.

Сказати чесно, я й сама не була впевнена в тому, що готова до такої зустрічі. Тож на Есмонда глянула з вдячністю.

– Можливо, – запропонувала я, – ти підеш зі мною? Бо я б хотіла там побувати, але теж переживаю про наслідки…

– Піду, – майже одразу ж погодився Есмонд. – Дякую, що запропонувала.

Я посміхнулась. Здається, ми з ним нарешті навчились трохи розуміти один одного і були на шляху до повної гармонії. Головне, щоб завтра на святі цю гармонію ніхто не зруйнував…