💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

Читаємо онлайн Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін
Ну, що ж, із цим покінчено, — сказав Ґандальф.

— Тепер я мушу знайти Деревобородого і розповісти йому, як усе минулося.

— Думаю, він це чудово знає, — озвався Мері. — Хіба могли ці перемовини закінчитись інакше?

— Напевно, ні, — погодився Ґандальф, — хоч ішлося про дуже тонкі межі. Та я повинен був спробувати — з міркувань милосердя і не тільки. Це вперше Саруман побачив, що голос його втрачає на силі. Він не може бути водночас і порадником, і тираном. Коли змова визріває, вона перестає бути таємною. Проте Саруман потрапив у пастку, тож намагався розділити своїх жертв і володарювати, допоки інші слухали. Тоді я дав йому вибір, причому гарний вибір: зректися Мордору й особистих інтересів і відшкодувати заподіяне зло, допомігши нам у скруті. А те, що ми у скруті, він знає, як ніхто інший. Саруман міг би дуже нам посприяти. Проте він не захотів, а вирішив натомість залишити собі міць Ортанка. Він не прислуговуватиме — лише наказуватиме. Саруман живе у страху перед тінню Мордору, проте досі мріє здобути перемогу. Нещасний дурень! Якщо сила Сходу простягне свої руки до Ісенґарда, з ним буде покінчено. Ми не можемо зруйнувати Ортанк іззовні, а от Саурон — хтозна, на що він здатен?..

— А якщо Саурон не переможе? Що ти зробиш із Ортанком? — запитав Піпін.

— Я? Нічого! — відповів Ґандальф. — Я нічого йому не заподію. Я не прагну панувати. Що з ним станеться? Не можу сказати. Мені страшенно шкода, що стільки всього доброго тепер скніє в цій вежі. Проте з нами все гаразд. Доля робить дивні повороти! Ненависть часто шкодить сама собі! Гадаю, навіть якби нам поталанило ввійти, ми знайшли би в Ортанку мало скарбів, цінність яких перевершила би коштовність того, чим пожбурив у нас Змієязикий.

Пронизливий вереск долинув із вікна вгорі й несподівано стих.

— Здається, Саруман теж так гадає, — мовив Ґандальф. — Залишмо їх!

І от вони повернулися до зруйнованих брам. І щойно вийшли з-під арки, як із мороку між куп каміння, де вони доти стояли, сягнистими кроками виступили Деревобородий і ще дюжина ентів. Араґорн, Ґімлі та Леґолас здивовано витріщилися на них.

— Ось троє моїх побратимів, Деревобородий, — сказав Ґандальф. — Я розповідав тобі про них, але ти їх іще не бачив.

І чарівник відрекомендував ентові усіх трьох.

Деревобородий довго і прискіпливо вивчав їх поглядом, а потому звернувся до кожного зокрема. Останнім він заговорив до Леґоласа.

— Тож ти здолав такий довгий шлях сюди з Морок-лісу, мій добрий ельфе? Колись то був могутній ліс!

— Він і досі такий, — відповів Леґолас. — Але не настільки розлогий, аби ми — ті, хто в ньому живе, — стомлювалися, бачачи кожного разу нове дерево. Я палко прагну прогулятися Лісом Фанґорн. Якось мені пощастило пройтися його узліссями, і тоді я дуже не хотів його покидати.

Очі Деревобородого засяяли від утіхи.

— Сподіваюся, твоє бажання здійсниться, перш ніж пагорби постаріють іще дужче, — відказав ент.

— Я прийду, якщо доля буде до мене прихильною, — сказав Леґолас. — Я домовився з одним своїм другом, і, коли все буде гаразд, ми обоє навідаємо Фанґорн... з твого дозволу.

— Я привітно зустріну будь-якого ельфа, котрий прийде з тобою, — мовив Деревобородий.

— Той друг, про котрого я мовив, — не ельф, — сказав Леґолас, — ішлося про Ґімлі, сина Ґлоїна, присутнього тут.

Ґімлі низько вклонився, при цьому в нього з-за пояса випала сокира, брязнувши об землю.

— Хрум, гм! Оце так, — сказав Деревобородий, дивлячись на нього понурим поглядом. — Ґном, до того ж, власник сокири! Хрум! Я люблю ельфів, але ти просиш забагато. Це — дивна дружба!

— Вона здається дивною, — відказав Леґолас, — одначе, поки Ґімлі живий, я не ввійду до Фанґорну без нього. Сокира його — не для дерев, а для орківських ший, о Фанґорне, Господарю Лісу Фанґорн. Під час битви він стяв голови сорока двом!

— Го-го! Невже! — здивувався Деревобородий. — Оце вже цікавіше! Гай-гай, усе буде так, як має бути; не варто квапити майбутнє. Та зараз ми повинні розлучитися на певний час. День добігає кінця, і Ґандальф казав, що ви маєте поїхати, доки западе ніч, а Володар Марки прагне повернутися додому.

— Так, ми мусимо вирушати, до того ж негайно, — озвався Ґандальф. — Боюся, я повинен забрати у тебе прибрамних сторожів, але ти добре впораєшся і без них.

— Може, й так, — відповів Деревобородий. — Але я за ними сумуватиму. Ми заприятелювали за такий короткий час, що, боюся, я стаю квапливим — мабуть, починаю рости у зворотному напрямку, назад до молодості. І ще — вони перші нові істоти, котрих я побачив під Сонцем і Місяцем за довгі-довгі роки. Я не забуду їх. Я вніс їхні ймення до Довгого Перепису. Енти про них пам'ятатимуть.

Землеенти древньогорі,

Важкоступи водопийні;

І вічно голодні гобітів діти,

Народ смішливий, дрібнотілий.

Ми будемо друзями, доки на деревах виростатиме нове листя. Бувайте здорові! Та, якщо у своїй прекрасній землі, в Ширі, ви почуєте якісь вісті, дайте мені знати! Ви тямите, про що я: коли побачите чи почуєте щось про ентійок. Приходьте й самі, якщо матимете змогу!

— Прийдемо! — в один голос відказали Мері та Піпін і хутенько відвернулися.

Деревобородий подивився на них, трохи помовчав і задумливо похитав головою. Потому звернувся до Ґандальфа.

— Тож Саруман не захотів піти? — запитав він. — Я й не думав, що він захоче. Серце в нього гниле, як у чорного гуорна. Проте, якби я був переможений і всі мої дерева загинули, я би теж не вийшов, якби мав бодай одну темну нору, де можна було би сховатися.

— Так, не вийшов би, — підтвердив Ґандальф. — Але ти не мав наміру засадити цілий світ своїми деревами і придушити всі інші живі створіння. Зрештою, є так, як є: Саруман залишився тут плекати свою ненависть і знову плести такі сіті, на які лише здатен тепер. У нього Ключ від Ортанка. І Сарумана не можна випускати звідси.

— Звичайно, ні! Енти про це подбають, — сказав Деревобородий. — Саруманова нога не ступить далі за цю скелю без мого дозволу. Енти за ним наглядатимуть.

— Гаразд! — одказав

Відгуки про книгу Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: