Жахослов - Стівен Джонс

– Мама завжди боялася теж, перед самим початком. Та все гаразд. Я про все подбаю. У мене є дар.

Ґреґ повернувся з поп-корном.

– Усе в них є, треба лише спитати, – сказав він. – Хочеш трохи?

Сьюзен наморщила лоба, бажаючи лише, щоб її головний біль пішов. І відповіла, що не хоче ніякого поп-корну.

Світло почало згасати. Ставало дедалі темніше, темніше й темніше – і нарешті почалося шоу.

Гучно вдарила музика, і це була та сама мелодія, яку наспівував Ґреґ у машині. Він почав підспівувати. Сьюзен різко штовхнула його під бік, і він замовкнув.

На арену вийшов клоун.

Це був Флік. І Сьюзен не знала, на що очікувати. Мабуть, трупа – звісно, трупа, а чом би й ні? Його обличчя гнитиме і кращим після смерті не стане, чого б це? Адже ти ніколи не припиняєш старіти. Це триває, триває і триває – і будуть черв’яки, звісно, і кров, море крові. Але Сьюзен було байдуже. Вона усвідомлювала, наскільки їй байдуже. Вона хотіла цього, адже нарешті це відкриється всім – те, що вона зробила, що вона здатна була зробити, особливі таланти, яких вона не просила. Це не був дар. Це було прокляття. Звичайно ж, це було прокляття. Зараз увесь світ побачить мертвого клоуна – принаймні Ґреґ і Рут побачать і нарешті збагнуть, наскільки вона особлива. Їй не доведеться самій терпіти осуд клоуна, і хай там що він по тому робитиме, пробачить її чи помститься – нарешті цьому буде покладено край.

Ось чому вона відчула несподіване гірке розчарування, коли клоун перед нею виявився не тим, кого вона вбила, – цей був худіший і менший на зріст. Його міміка була слабшою, навіть привітальна посмішка якоюсь більш в’ялою, водянистою й прісною. І він був настільки очевидно живий – вона мало не звелася від гніву й не крикнула, що він шахрай.

Цей Флік був сином того, попереднього. Це був той самий десятилітній хлопчик, якого вона осиротила багато років тому. А тепер він виріс і мав у своєму розпорядженні власний цирк.

Він нервово помахав глядачам.

– Так чудово сьогодні вас тут бачити, ха. Не злякалися жахливої погоди! І ми підготували для вас неабияку виставу. Так, я клоун Флік. І дозвольте представити вам мого сина, ще одного клоуна Фліка!

Та їх ціла чортова династія, подумала Сьюзен і засміялася, хоча від сміху її голова розболілася ще більше – наче в її череп забивали цвяха.

Вона перевела увагу на вихід з арени, очікуючи, що зараз вибіжить іще один десятилітній клоун. Натомість Флік підійшов до срібної скрині на підставці, з помпою відчинив її та дістав звідти дерев’яного боввана.

Той здавався дивовижно схожим на самого Фліка. Не лише через біле обличчя, червоні губи та круглий ніс або те, що він був одягнений у такий самий костюм інспектора манежу.

– Мій син, – проголосив клоун, звертаючись до своєї маленької аудиторії. – Прошу любити й поважати.

Флік був не дуже добрим черевомовцем. Він навіть не завдавав собі клопоту прикривати рота, коли змушував боввана говорити.

– Отже, малий Фліку, ти готовий до сьогоднішньої вистави?

– Так, татку Флік, але сподіваюся, вона буде краща за останню!

– Звичайно ж, буде, малий Фліку, якщо всі хлопчики й дівчатка підтримують нас! Ми найкращий цирк у місті!

І малий Флік повернув голову, вишкірившись просто до глядачів, і сказав:

– Дурня!

Його поведінка на сцені мало відрізнялася від батьківської. Сьюзен здалося, що вона навіть упізнала кілька тих самих жартів. Але були й разючі відмінності. Однією з них була пиха, з якою його батько підносив себе. Малий Флік, здавалося, узагалі не був упевнений у собі – і коли батько витягував шоу на безкінечних тирадах самозакоханого забіяки, його син протягом усього виступу запинався, соромився й бентежився. Іноді його голос ставав таким тихим, що його було не чути через шум дощу по брезентовому даху. «Кажи голосніше!» – горлав якийсь чоловік з публіки, і саме це викликало сміх у глядачів. Флік ображав силача, називав його колишнім ув’язненим, заявляв, що акробат – п’яниця. А потім крадькома кидав нервовий погляд за лаштунки, ніби боячись, що хтось із них повернеться і трісне його.

Друга різниця полягала в тому, що цього разу номери справді залишали бажати кращого. Якщо образливі коментарі батька й викликали певний ефект, то це тому, що вказували на вади, яких насправді не було. Повітряна гімнастка виконала свій номер і пішла з арени під стримані оплески глядачів, а Флік сказав: «Я знаю, що ходіння по канату за метр над землею не надто вражає, але ж це потребує не меншої майстерності, ніж якби відбувалося під куполом цирку!» Але бовван анітрохи не був вражений, і Сьюзен схильна була з ним погодитися.

Але справжній жах охопив її, коли цей чоловік став повторювати батьківську репризу – ту саму репризу, на якій з обличчя батька бризнула кров, він скрикнув і помер. Цей клоун перед її очима розігрував останні миті життя свого батька, подаючи це як комічну розвагу.

На коротку мить Сьюзен стало шкода Фліка, але потім це почуття змінилося пекучою зневагою.

– Та хіба тобі жоден номер не сподобався, малий Фліку? – запитав бідолашний клоун свого «сина». – Невже тебе взагалі ніщо не може порадувати?

І бовван проскрипів:

– Чому б тобі не спробувати?

– Мені? – сам собі відповів клоун, намагаючись натягнути на обличчя ту саму гримасу вдаваного подиву, що колись зображав його батько. – Але чому ти гадаєш, що в мене вийде краще?

Точно, подумала Сьюзен.

Її голова розколювалася від болю, в роті пересохло. Вона відчувала нудоту. Аж раптом усе зникло. Нудота потроху відпустила її, рот почав сповнюватися слиною. Вона облизала губи.

А біль у голові наче звузився до розмірів волоського горіха просто позаду її очей.

Флік вийняв кілька м’ячиків для жонглювання.

– Ну що, спробувати? – гукнув він до публіки.

– Так! – відповів бовван.

Сьюзен не зводила з нього погляду.

Біль анітрохи не ослабнув, але тепер він був сфокусований, і Сьюзен було знайоме це відчуття. Так, вона знала його. Пульсуючий біль у голові наче вистукував коротке повідомлення: «Гей, пам’ятаєш мене?» І вона контролювала це. Щось усередині неї прокинулося, і вона готова була звільнити це.

Вона не могла відірвати очей від клоуна. Клоун зупинився. Клоун затремтів.

Сьюзен підвелася на ноги.

– Пробачте, – промовила вона ні до кого конкретно. – Пробачте, мені треба вийти.

Вона й досі дивилася на клоуна. Чому вона не могла відвести очей?

Рут схопила її за руку.

– Відпусти