Жахослов - Стівен Джонс

VI

Настав день народження. Від самого ранку зарядив дощ.

– Потім розпогодиться, – сказав Ґреґ, але цього не сталося. До обіду гримав грім. Пробило третю годину, а хмари чорніли так, що здавалося, ніби надворі ніч.

Навіть Ґреґ почав сумніватися, що похід до цирку був такою вже доброю ідеєю.

– Але ж ви обіцяли, – заперечила Рут. Вона не благала. Це було сказано зовсім просто, як констатація факту. І цього було не спростувати.

Від самої ночі Сьюзен почувалася зле. Відчуття нудоти підіймалося горлом, дуже щільне та справжнє. Голова гула.

– Мені недобре, – поскаржилася вона, намагаючись говорити якомога переконливіше. – Чому б вам двом не піти в цирк без мене, а я залишуся тут і зроблю вам спагеті на вечерю!

Це було непереконливе заперечення. Сама не знаючи, як це сталося, вона вже натягала дощовик, узувалася й рушала за всіма надвір до машини.

Рут дозволили сісти попереду поряд із Ґреґом, адже це був її День народження. Сьюзен сіла позаду, пригнічена й сердита.

– Я ніколи раніше не був у цирку! – казав Ґреґ. – Я дуже схвильований! Там будуть акробати?

Рут відповіла, що, звісно ж, будуть.

– Там будуть клоуни?

Ґреґ почав наспівувати циркову пісеньку, у такт зі скрипом двірників.

Центральні траси були порожні. Ніхто не хотів виїздити в таку погоду. Цирк розташовувався в громадському парку в передмісті, приблизно за двадцять миль, і скоро їм довелося звернути на звивисті сільські дороги без ліхтарів і водостоків.

– Треба знайти інший шлях, – сказав Ґреґ, коли дорога попереду виявилася затопленою. – Але не хвилюйтеся, ми туди дістанемось!

– Шоу має тривати, – погодилася Рут.

– Це має бути тут, – нарешті сказав Ґреґ.

Він з’їхав з дороги. Вони стали вдивлятися в поле – темне, промокле і зовсім порожнє.

– Тут нічого немає, – сказав Ґреґ. – Вибач, принцесо. Може, вони відмінили виставу через дощ.

Але жодного сліду цирку взагалі не було, жодної ознаки, що він узагалі тут колись стояв.

Рут сказала, що треба піти пошукати.

– Тут нічого немає, – повторив Ґреґ. – Сьюзен, ти точно записала адресу правильно? Ні, ти впевнена?

Рут наполягла, що треба піти й пошукати. Може, цирк за пагорбом. Може, зовнішні вогні не горять. Може, він ховається в темряві, навмисно, щоб несподівано з’явитися перед ними і змусити їх підстрибнути від подиву, і це все – частина розваги. Вона відвідала так багато цирків зі своєю матір’ю – сотні цирків, і часом вони так само ховалися, і це було частиною веселощів.

Родина вийшла з машини. Їх одразу ж накрило дощем. Рут, здавалося, не зважала на це – вона цілеспрямовано рушила через поле. Сьюзен і Ґреґ подалися за нею.

Брудна вода плескала на ноги Сьюзен, дощова вода потрапляла в її черевики.

«Ще п’ять хвилин, – казала вона собі. – Ще одна хвилина».

– Ні, біс із ним, – промовила вона вголос. – Стійте. Стійте. Досить.

Ґреґ і Рут озирнулися на неї. На обличчі Ґреґа нарешті проступили ознаки полегшення.

– Його тут немає. Він поїхав. Ми повертаємось додому.

Рут прохала:

– Ще зовсім трошки.

– Ми їдемо додому. Зараз. – Сьюзен розвернулася й рушила до машини. Вона не озиралася. Лише сподівалася, що інші поквапляться за нею. Вони так і зробили.

Вони дісталися до машини й сіли, промоклі й тремтячі. Рут здавалася не просто розчарованою – вона була зламана. Сьюзен гадала, чи тепер вона заплаче. Якусь мить жінка безжально сподівалася на це.

– Мені шкода, серденько, – сказала вона. – Ми зробили все, що могли. Ти ж бачиш. Але не зважай. Ми влаштуємо тобі іншу розвагу, серденько. Безліч розваг. Якщо хочеш, можемо цілий тиждень святкувати твій день народження. Але більше ніяких цирків, гаразд? Із цирками покінчено.

Рут мовчала. Ґреґ вів машину, і Сьюзен, зсутулившись на задньому сидінні, не бачила обличчя жодного з них. Здавалося, ніби вона укладає угоду з темрявою. Вона сказала Рут, що любить її, потім ще раз. Сказала, що подбає, аби це був її найкращий день народження.

Дороги, якими раніше можна було проїхати, були геть затоплені. Ґреґ уважав, що це вже не смішно.

– Ми знайдемо шлях додому, – казав він. – Усе буде гаразд. О дідько.

І все навколо було мокре і темне.

Допоки…

– Гляньте! – сказала Рут, і її голос раптом повеселішав.

Спочатку Сьюзен нічого не побачила. Вона протерла запітніле скло і скоса визирнула назовні. А там, через трав’янисту галявину, сяяли вогні, лунала музика і красувалося велике шатро.

– Ми нарешті знайшли цирк, – сказала Рут.

– Але ж це не той цирк, – тупо промовила Сьюзен. – Це інший цирк.

А потім майже ображено додала:

– Це не чесно!

– Слухай, я не хочу, щоб ти сподівалася намарно, принцесо, – сказав Ґреґ. – Не можна очікувати, що його відчинено. Не за такої погоди, до того ж уже пізно.

Але Рут не бачила підстав розчаровуватися. Вони вийшли з машини, повернулися під дощ, у бруд – і цирк було відчинено, і вони прийшли вчасно, саме до початку вистави! Рут стрибала від захвату.

– Три квитки, будь ласка, – сказав Ґреґ низенькій жіночці в будці касира. Сама будка ледь стояла на брудній траві і різко хилилася набік, в’язнучи в багнюці. Якщо касирка і була здивована появою нізвідки цілої родини, то й знаку не подала.

– Мені не треба, – сказала Сьюзен. – Ви йдіть. Я зачекаю в машині.

– Годі клеїти дурня, – сказав Ґреґ, і його голос звучав так само невимушено, як і завжди, але Сьюзен не сподобалося, як він стиснув кулаки. Вона ніколи не бачила його таким раніше.

Афіші навколо були промоклі наскрізь і відклеювалися від полотна Великого цирку, і важко було на них щось прочитати. Серед них був портрет двох усміхнених клоунів, дорослого й дитини. «УСІ ЯРМАРКОВІ РОЗВАГИ! – обіцяли клоуни. – ТРАДИЦІЙНИЙ ЦИРК – ФЛІК БАРКЕР І СИН! ПІДХОДЬТЕ, ПІДХОДЬТЕ, ПІДХОДЬТЕ!»

Полог шатра було відіпнуто, і Сьюзен увійшла слідом за родиною всередину.

* * *

Сьюзен очікувала, що вони будуть єдиними глядачами, але все виявилося не так погано. Мабуть, із дюжину інших родин зайняли місця, розтягнувшись по всьому величезному шатру. Усі чекали на початок вистави. Чи вони заплановано прийшли сюди, чи так само були захоплені в пастку грозою?

– Сядемо в перших рядах? – спитав Ґреґ. – Сядемо попереду!

Але Рут сказала: ні, їй більше подобається вигляд згори. Тож так вони й сіли.

– Цікаво, чи тут продають поп-корн? – запитав Ґреґ.

– Це ж не кіно.

– Піду пошукаю поп-корн.

Відтак Рут і Сьюзен залишилися наодинці.

Рут узяла тітку за руку.

– Не бійся, – сказала вона.

– Я не боюся, –