Граф Дракула - Брем Стокер
Минулої ночі я лягла спати, коли всі пішли, просто тому, що вони мені так веліли. Спати не хотілося, і я згоряла з нетерпіння дізнатися, як справи. Я продовжувала думати про все, що відбулося від часу нашої зустрічі з Джонатаном в Лондоні, і все це уявляється жахливою трагедією долі, що веде нас невблаганно до якогось кінця. Якби я не приїхала до Уайтбі, мила, бідолашна Люсі була б тепер з нами. У неї не було ніякого бажання йти на цвинтар, доки не приїхала я; якби вона не пішла туди зі мною вдень, її б не вабило туди сонну; а якби вона не потрапила туди вночі уві сні, чудовисько не змогло б їй зашкодити. О, навіщо я поїхала в Уайтбі!
Не пам'ятаю добре, як я заснула минулої ночі. Пам'ятаю тільки, що раптом почула гавкіт собак і безліч дивних звуків, ніби в кімнаті містера Ренфілда, яка знаходиться десь під моєю, хтось голосно заграв гами. Потім довкола запанувало щонайповніше мовчання, мовчання до того глибоке, що воно мене вразило: я встала і визирнула у вікно.
Було темно і безмовно, чорні тіні дерев, осяяних місячним світлом, здавалися сповненими власної мовчазної таємниці. Все виглядало нерухомим, похмурим і застиглим, тому тонка смужка білого туману, яка поволі повзла травою до будинку, здавалася єдиною живою частиною природи., Я вважаю, що відвернутись від сумних думок було корисно, бо коли я повернулася до ліжка, то відчула, як мене охопила сонливість.
Я лежала якийсь час спокійно, але ніяк не могла заснути, тому я знову встала і знову визирнула у вікно. Туман розстилався тепер біля самого будинку, тому я могла бачити, як він лежав біля самих стін, ніби підкрадаючись до вікон. Нещасний Ренфілд шумів у своїй кімнаті ще голосніше, і хоча я не могла розрізнити жодного слова в його розмові, але в звуках голосу якось уловлювала дивну загрозу. Потім я почула шум боротьби і зрозуміла, що з ним борються служники. Я так злякалася, що кинулася в ліжко, натягнула на голову ковдру і заткнула пальцями вуха. Тоді мені аніскільки не хотілося спати — так, принаймні, я думала — але, мабуть, я негайно заснула, бо не пам'ятаю, нічого, окрім снів, до самого ранку, коли мене розбудив Джонатан. Мені довелося зробити певне зусилля, і минув якийсь час, доки я здогадалася, де я і що наді мною нахилився Джонатан. Мені наснився дуже страшний сон. Дивно, що в ньому надзвичайним чином відбилося те, про що я думала останнім часом.
Мені здавалося, що я сплю і чекаю на Джонатана. Я боялася за нього, але була безсила діяти, оскільки мої ноги, руки і мозок жахливо обважніли. Отже, я спала неспокійно і думала. Потім мені почало здаватися, що повітря стало важке, сире і холодне. Я відкинула з обличчя ковдру і, на свій подив, побачила, що навкруги мене все потьмяніло. Газовий ріжок, який я залишила горіти для Джонатана, злегка його повернувши, здавався крихітною червоною іскрою в суцільному тумані, який, мабуть, зробився густішим і пробрався до кімнати. Тоді мені спало на думку, що я не зачинила вікно, перш ніж лягти спати. Я хотіла підійти до нього, щоб упевнитися в цьому, але якийсь свинцевий летаргічний сон, здавалося, скував мої члени і волю. Я заплющила очі, але могла бачити крізь примружені повіки. (Дивно, у які жарти грають із нами сни і як ми можемо фантазувати відповідно до них.) Туман густішав і густішав, і я могла тепер бачити, як він проникає до кімнати, оскільки бачила його у формі диму або клубів пари, що потрапляли не через вікно, а через замкову шпарину. Туман став ще густішим і сконцентрувався у вигляді хмарного стовпа, крізь вершину якого я могла бачити світло газового ріжка, що горів, як червоне око. У голові все почало кружитися, а хмарний стовп теж кружляв кімнатою. Але раптом у мене перед очима полум'я ріжка роздвоїлося і заблищало, як мені здалось крізь туман, двома червоними очима, схожими на ті, про які розповідала Люсі під час одної з наших спільних прогулянок, коли призахідна зоря освітила вікна церкви Св. Марії на кручі. Раптом я з жахом здогадалася, що Джонатан так само бачив цих жахливих жінок, які перетворювалися з туману, що кружляв у місячному світлі, на реальні створіння, і, мабуть, уві сні мені зробилося погано, бо все перетворилося на безпросвітний туман. Останнім проблиском свідомості було фантастичне видіння багрово-білого лиця, що схилялося до мене з туману.
Треба бути обережною з подібними снами, бо вони можуть зашкодити розуму, якщо повторюватимуться дуже часто. Я б могла попросити лікаря Ван Хелзінка або Сьюарда прописати мені що-небудь від безсоння, але боюся налякати їх, оскільки в цей час вони й так чимало хвилюються через мене. Постараюся сьогодні виспатися як слід. Якщо це не вдасться, я попрошу дати мені дозу хлоралу; він не може зашкодити, якщо не зловживати ним, але дасть гарний нічний сон. Минула ніч втомила мене більше, ніж якби я зовсім не спала.
2 жовтня, 10 година.
Минулу ніч я спала, але без снів. Я, мабуть, спала міцно, оскільки навіть не прокинулася, коли повернувся Джонатан; але сон не освіжив мене, бо сьогодні я відчуваю страшну слабкість і занепад духу. Цілий учорашній день я провела, намагаючись читати, або лежала і дрімала. Вдень містер Ренфілд попросив дозволу мене бачити. Бідолашний чоловік — він був дуже покірний, а коли я виходила, поцілував мені руку і закликав на мене Боже благословення. Мене це якось розчулило; я плачу, коли згадую про нього. Нова слабкість; Джонатан жахливо засмутився б, якби дізнався, що я плакала. Я зробила все, що могла, аби підбадьорити їх, і, мабуть, моє зусилля дало мені користь, оскільки я забула про свою втомленість. Після обіду вони відіслали мене спати, а самі пішли всі разом, як сказали, покурити, але я знаю, що вони хотіли поділитися один з одним своїми враженнями дня; я бачила за манерами Джонатана, що він збирався повідомити їм щось важливе. Мені зовсім не хотілося спати, тому я попросила лікаря Сьюарда дати який-небудь снодійний засіб, оскільки я погано спала минулої ночі.
