Битва королів - Джордж Мартін

глумливу пику. Четверо вояків кинулися з сокирами на браму, але Кос одного по одному пристрелив їх з лука. Довбень повалив якогось вояка на хідник, і Ломі, поки той не підвівся знову, розтрощив йому голову каменюкою і заулюлюкав — аж поки не побачив у Довбня в животі ніж і не збагнув, що він теж уже більше не підведеться. Арія перестрибнула через мертвого хлопця з відрубаною рукою,— хлопця, не старшого за Джона. Здається, це не її робота, але напевне вона сказати не могла. Вона чула, як благає про помилування Кайл, та лицар з осою на щиті загилив йому в обличчя шпичастою булавою. Все відгонило кров’ю, димом, залізом і сечею, але за деякий час цей запах припинив дратувати. Арія й не бачила, як через мур переліз худорлявий чоловік, але вмить вони з Гендрі й Пиріжком накинулися на нього. Гендрі так гепнув йому мечем по шолому, що той злетів з голови, а меч тріснув. Під шоломом вояк виявився голомозим і наляканим, йому бракувало кількох зубів, а борода рябіла сивиною, але Арія, навіть відчуваючи до нього жалість, добила його, волаючи «Вічнозим!», у той час як Пиріжок поряд з нею верещав «Пиріжок!», рубаючи воякову кощаву шию.

Щойно худорлявий помер, Гендрі забрав його меча собі й зістрибнув у двір — битися далі. Ковзнувши повз нього поглядом, Арія побачила, як тверджу наводнюють сталеві тіні у сяйві заграви, що відблискує від їхніх кольчуг і мечів, і зразу збагнула, що вони або перелізли-таки десь через мури, або ж прорвалися крізь бічну браму. Арія стрибнула до Гендрі, приземляючись так, як учив її Сиріо. Ніч виспівувала крицею, а ще криками поранених і присмертних. На мить Арія невпевнено застигла, не знаючи, в який бік бігти. Навколо неї всюди була смерть.

І раптом з’явився Йорен — зарепетував просто їй в обличчя.

— Хлопче! — загорлав він точно так само, як завжди.— Забирайся звідси, це кінець, ми програли! Збирай усіх, кого зможеш,— його й усіх решта, всіх хлопців, і виводь їх. Бігом!

— Як? — спитала Арія.

— Таємний хід! — гаркнув він.— У хліву!

І за мить він уже знову кинувся в бій з мечем у руці. Арія схопила Гендрі за руку.

— Він звелів тікати,— крикнула вона,— через хлів, у підземний хід!

У прорізі шолома в очах Бугая відбивалося світло полум’я. Хлопець кивнув. З муру вони забрали Пиріжка, а тоді розшукали Ломі Зеленорукого, який лежав, спливаючи кров’ю з пробитої списом литки. Герена вони теж знайшли, але з такою тяжкою раною, що він і рухатися не міг. Коли бігли до хліва, Арія запримітила плаксійку, яка сиділа на землі просто в центрі хаосу, посеред куряви та крові. Схопивши дівчинку за руку, Арія потягнула її за собою, бо хлопці вже помчали вперед. Але дівчинка не хотіла переставляти ноги, навіть коли Арія добряче ляснула її. Довелося тягти її правою рукою, тримаючи Голку в лівій. Попереду зловісно червоніла ніч. «Хлів горить»,— подумала Арія. Знизу, де на солому впав смолоскип, боки хліва вже лизало полум’я, й чулося іржання коней, які опинились у пастці. Зсередини з’явився Пиріжок.

— Арі, бігом! Кинь її, якщо йти не хоче.

Але Арія тільки вперто смикнула плаксійку, тягнучи її за собою. Пиріжок знов пірнув усередину, покинувши їх удвох... але натомість з’явився Гендрі; його шолом так висвічував у відблисках вогню, що роги, здавалося, розжарені до червоного. Підскочивши, він перекинув плаксійку через плече.

— Біжімо!

Стрибнути у двері хліва — наче кинутися в піч. Повітря крутилося від диму; дальня стіна була в огні від землі до стелі. Коні й віслюки брикалися, ставали дибки й іржали. «Бідолашні»,— подумала Арія. І тут побачила фургон з трьома прикутими в ньому чоловіками. Куслій бився в ланцюгах, по його руках, де кайдани уп’ялися в зап’ястки, вже цебеніла кров. Рордж голосно лаявся, копаючи дерев’яну стіну.

— Хлопче! — покликав Джакен Г’ґар.— Милий хлопче!

До відчиненого ходу лишалося кілька футів, але вогонь поширювався швидко, пожираючи трухляве дерево й суху солому,— швидше, ніж можна було уявити. Арія пригадала Гончакове жахливо попечене обличчя.

— Тунель вузький,— крикнув Гендрі,— як ми її там проведемо?

— Тягнутимемо,— озвалася Арія.— Штовхатимемо.

— Любі хлопчики, добрі хлопчики,— гукав Джакен Г’ґар, кашляючи.

— Зніміть ці кляті ланці! — верещав Рордж.

Але Гендрі не зважав на них.

— Ти перша, потім вона, тоді я. Хутчій, тунель довгий.

— Коли ти рубав дрова,— пригадала Арія,— де лишив сокиру?

— Надворі, біля притулку,— він кинув погляд на прикутих.— Я б радше віслюків рятував. Але часу немає.

— Хапай малу! — заверещала Арія.— Виведи її! Виведи!

Полум’я билося їй у спину гарячими червоними крилами, а вона летіла крізь пойнятий вогнем хлів. Прохолода надворі здалася благословенною, якби тільки навколо не вмирали люди. В Арії на очах Кос кинув клинок, здаючись, але його все одно вбили на місці. Кругом витав дим. Ніде ні знаку Йорена, але сокира знайшлася там, де її лишив Гендрі,— коло дров біля притулку. Арія висмикнула її, і тут її за руку схопила долоня в кольчужній рукавиці. Круто розвернувшись, Арія щосили махнула сокирою в чоловіка між ніг. Його обличчя вона так і не побачила — лише кров, що зацебеніла між ланок кольчуги. Промкнутися назад у хлів виявилося найскладнішим завданням у її житті. Чорною змією з дверей виповзав, звиваючись, дим, а всередині чулося іржання бідолах — віслюків, коней і людей. Закусивши губу, Арія при землі, де дим був не такий густий, кинулась у двері.

Полонений у кільці вогню віслюк верещав від жаху й болю. Відгонило паленою шерстю. Дах уже теж спалахнув, кругом усе валилося — шматки жерявого дерева, оберемки соломи й сіна. Арія затулила рот і ніс долонею. У димі вона фургона й не бачила, але чула вереск Куслія. І поповзла на звук.

Тут просто перед нею постало колесо. Куслій знову сіпнувся в ланцюгах, і фургон, підстрибнувши, на півфута від’їхав. Джакен бачив її, але в такій спеці не те що говорити — дихати було неможливо. Арія кинула сокиру в фургон. Її упіймав Рордж і зразу заніс над головою; його безносим обличчям стікали рівчаки чорного від кіптяви поту. А Арія, кашляючи, вже бігла. До неї долинав гуркіт криці об старе дерево. За мить почувся гучний, як грім, лускіт — і дно фургона, вибухнувши трісками, відвалилося.

Арія головою вперед пірнула в тунель — і впала з п’ятифутової