Битва королів - Джордж Мартін
Завівши фургони і коней у тверджу, майбутні братчики засунули засуви. У напіврозваленому хліву помістилася б половина худоби в місті. Притулок, де в неспокійні часи могли заховатися містяни, був навіть більший — низький і довгий, мурований, з очеретяним дахом. Вийшовши крізь бічну браму, Кос приніс гусей і двох курей, тож Йорен дозволив розпалити багаття. Тверджа мала велику кухню, от тільки не лишилося ні горщиків, ні казанків. Гендрі з Довбнем і Арією взялися куховарити. Поки Гендрі рубав дрова, Довбень з Арією общипували птицю.
— А чому мені не можна рубати дрова? — поцікавилась Арія, але її ніхто не слухав. Надувшись, вона заходилася общипувати курку, поки Йорен, сидячи на краю лавки, нагострював свій чингал точильним каменем.
Коли птиця зготувалася, Арія з’їла курячу ніжку з цибулею. Розмовляли мало, навіть Ломі. Після вечері Гендрі сів самотою, начищаючи свій шолом з таким виглядом, наче він узагалі не тут. Зарюмсана дівчинка скиглила і скімлила, та коли Пиріжок простягнув їй шматочок гуски, вона махом його проковтнула й видивлялася добавку.
На жеребкуванні Арія витягнула другі чати, отож знайшла собі сінник, але сон не йшов. Тоді вона, позичивши в Порена точильний камінь, заходилася нагострювати Голку. Сиріо Форел казав, що тупий клинок — наче кульгавий кінь. Поряд з нею на сінник присів навпочіпки Пиріжок, спостерігаючи за її роботою.
— Як тобі дістався такий добрий меч? — поцікавився він. Але, побачивши, який вона кинула на нього погляд, підніс догори руки, мов захищаючись.— Я ж не кажу, що він крадений, просто хочу знати, звідки він у тебе.
— Мені брат подарував,— пробурмотіла вона.
— Не знав я, що в тебе є брат.
Арія відповіла не одразу, спершу почухалася під сорочкою. У сіннику було повно вошей, та яка різниця — кількома більше, кількома менше...
— У мене багато братів.
— Справді? А вони старші чи менші?
«Не можна нічого розповідати. Йорен звелів тримати язика за зубами».
— Старші,— збрехала вона.— У них теж є мечі, довгі мечі, і вони мене навчили, як убити того, хто до мене чіплятиметься.
— Я не чіплявся, я просто хотів поговорити,— мовив Пиріжок і відійшов, лишивши Арію саму, тож вона скрутилася калачиком на сіннику. З дальнього кінця притулку долинав плач дівчинки. «Коли вже вона замовкне? Чого вона всякчас плаче?»
Арія, мабуть, таки заснула, хоча й не пам’ятала, як заплющила очі. Їй наснилося вовче виття, і звук цей був такий жахливий, що Арія миттю прокинулася. Вона рвучко сіла на сінникові, серце калатало.
— Пиріжку, прокинься,— важко звелася вона на ноги.— Воте, Гендрі, ви не чули? — натягнула вона чобіт.
Навколо неї вовтузилися та сповзали зі своїх сінників хлопці й чоловіки.
— Що таке? — запитав Пиріжок.
— Що ми мали чути? — хотів знати Гендрі.
— Арі страшний сон наснився,— сказав хтось.
— Ні, я чула,— не відступалася Арія.— Це вовк!
— У Арі самі вовки в голові,— насмішкувато зронив Ломі.
— Нехай собі виють,— озвався Герен,— вони знадвору, а ми тут.
— В житті не бачив,— погодився Вот,— щоб вовки нападали на тверджу.
— А я взагалі нічого не чув,— казав тим часом Пиріжок.
— Це був вовк! — крикнула Арія, рвучко натягаючи другий чобіт.— Щось не так, хтось наближається, підводьтеся!
Не встигли вони затюкати її вдруге, як ніч розітнув звук — от тільки було це не вовче виття, а Курц, який сурмив у мисливський ріжок, попереджаючи про небезпеку. І вмить усі вже натягали на себе одяг і хапали зброю, яка в кого була. Ріжок залунав знову, й Арія помчала до брами. Коли вона пробігала повз хлів, Куслій люто сіпнув свої ланці, а Джакен Г’ґар гукнув з фургона:
— Хлопче! Милий хлопче! Це війна, червона війна? Хлопче, звільни нас. Дехто вміє битися. Хлопче!
Не зважаючи на нього, Арія кинулася далі. Звідси вже було чути кінський тупіт і крики за мурами.
Вона видерлася на хідник на мурі. Зубчасті стіни були трохи зависокі, а сама Арія трохи замала, тож довелося дряпатися по стіні, щоб визирнути надвір. На мить їй здалося, що в містечку нашестя світлячків. А тоді вона збагнула, що це люди зі смолоскипами, які учвал літають між хатами. На її очах вибухнув дах: зайнявся очерет, і полум’я лизнуло черево ночі жовтогарячими язиками. За першим дахом — іще один, і ще, і скоро вже вогні палали всюди.
Гендрі у своєму шоломі видерся поряд з дівчиною.
— Скільки їх?
Арія спробувала порахувати, але їхали вони надто швидко, розмахуючи смолоскипами.
— Сотня,— сказала вона.— Дві... Не знаю.
Крізь ревище полум’я пробивалися крики.
— Скоро вони будуть тут.
— Гляди,— вказав Гендрі.
Поміж пойнятих полум’ям хат до тверджі їхала кавалькада. Відблиски вогню грали на металевих шоломах і розбризкували на кольчуги жовтогарячі плями. Один з вершників віз прапор на довгому списі. Арії здалося, що він червоний, але в нічній темряві, серед розбурханого полум’я, важко було сказати напевне. Все задавалося червоним, чорним або жовтогарячим.
Вогонь перекидався з однієї хати на іншу. В Арії на очах загорілося дерево: полум’я поповзло по гілках, доки дерево не вдягнулося на тлі ночі в розмаяну рудаву мантію. На цей час прокинулись уже всі — заповнили хідники на мурах або ж силкувалися втихомирити переляканих коней унизу. Йорен викрикував команди. Щось ударилось Арії в ногу, й вона, опустивши очі, побачила, що в неї вчепилася мала плаксійка.
— Тікай звідси! — Арія вивільнила ногу.— Ти що тут робиш? Тікай і ховайся, дурне дівча! — відштовхнула вона дівчинку геть.
Перед брамою вершники зупинилися.
— Ви, там, у тверджі! — гаркнув лицар у високому шоломі зі
