Граф Дракула - Брем Стокер

розповім, якщо вони знадобляться нам у наших пошуках. Гілка шипшини, покладена у домовину вампіра, це дає йому вийти з неї; освячена куля, випущена в домовину, вбиває його справді на смерть. Що ж до проколювання вампіра, то ми вже мали нагоду переконатися в недієвості цього засобу; відрізана голова дає йому спокій. Ми й це бачили на власні очі. Таким чином, якщо ми знайдемо житло цього нелюда, то зможемо позбавити його можливості залишати свою домовину, і знищити, якщо точно використаємо те, що нам відомо. Але він розумний. Я просив свого друга Армініуса, професора Будапештського університету, дати про нього відомості; він узяв довідки за всіма джерелами, що є в його розпорядженні, і повідомив про те, ким він був. Мабуть, наш вампір був тим самим воєводою Дракулою, який прославив своє ім'я у війні з турками за велику річку на кордоні з Туреччиною. Якщо це дійсно так, то він не був звичайною людиною, оскільки і в ту епоху і багато століть по тому про нього йшла слава як про найхитріиїу і найлукавішу людину із «Залісся». Могутній розум і залізна рішучість пішла з ним за межі його земного життя і тепер спрямована проти нас. Дракули були — пише мені Армініус — знаменитим і благородним родом, хоча серед них з'являлися нащадки, яких сучасники підозрювали у змові з нечистю. Вони познайомилися з таємною наукою в горах над Германштадтським озером, де диявол бере собі у вигляді данини кожну десяту людину в учні. В рукописах трапляються такі слова, як «стрегонка» — «відьма», «ордог» і «покал», «сатана» і «пекло»; а в одному рукописі про цього Дракулу йдеться як про «вампіра», що нас з вами тепер навряд чи здивує. Серед його нащадків є видатні мужі і видатні жінки, могили яких шанували, ніби священні місця, а тим часом там же, на цвинтарі, кублиться й ця мерзота. Бо не останнім із жахів є та обставина, що ця лукава істота живе в тісній близькості з усім добрим; у безлюдному ж грунті, грунті без святих спогадів, для нього не існує спочинку.

Під час доповіді м-р Моріс зосереджено дивився у вікно, потім несподівано встав і вийшов з кімнати. Запанувало довге мовчання, потім професор продовжував:

— А зараз ми повинні вирішити, що робити! У нас багато даних, треба зайнятися приготуваннями до нашої кампанії. Ми знаємо з розслідування Джонатана, що із замку графа в Уайтбі прибуло 50 ящиків землі, які всі були прийняті в Карфаксі; ми знаємо також, що принаймні деякі з цих ящиків були перенесені в інше місце. Мені здається, що насамперед ми повинні встановити, чи залишилася решта ящиків у будинку за стіною, яка межує з нашим будинком.

Цієї миті нас несподівано перебили: на вулиці пролунав пістолетний постріл; вікно було розбито кулею, яка рикошетом від верху амбразури вдарилася об протилежну стінку кімнати. Швидше за все, в душі я боягузка, тому я скрикнула. Чоловіки скочили з місця, лорд Годалмінг кинувся до вікна і відчинив його. В цей час ми почули з вулиці голос Моріса:

— Прикро! Вибачте, я мабуть, налякав вас. Зараз я повернуся — і розповім, у чому річ.

За мить він увійшов і сказав:

— Це було дурістю з мого боку; вибачте, місіс Харкер, боюся, я вас страшенно налякав. Але річ у тім, що в той час, коли говорив професор, сюди прилетів величезний кажан і всівся на підвіконні. У мене така огида до цих проклятих тварюк під впливом останніх подій, що я не можу терпіти їхнього вигляду, тому я пішов і вистрілив у нього, як роблю тепер завжди, коли бачу їх увечері або вночі. Ти ще сміявся з мене, Арчі!

— Ви влучили в нього? — запитав Ван Хелзінк.

— Не знаю; гадаю що ні, оскільки він полетів.

Не сказавши більше ні слова, він сів на своє місце, а професор почав резюмувати свою доповідь:

— Ми повинні вистежити місцезнаходження кожного з ящиків; і коли з цим покінчимо, то повинні або взяти в полон, або вбити чудовисько в його лігві; або ж повинні, так би мовити, «стерилізувати» землю, щоб він не міг у ній більше ховатися. Тоді врешті-решт ми зможемо знайти його в людській подобі в проміжку між полуднем і заходом сонця й захопити його в такий час, коли він найслабший.

Що ж до вас, мадам Міно, то ця ніч буде останнім етапом, у якому ви берете участь. Ви дуже дорогі нам усім, щоб ми могли дозволити вам піддаватися ризику; ви не повинні нас більше ні про що розпитувати. Про все ми скажемо вам свого часу. Ми чоловіки і здатні до витривалості, а ви повинні бути нашою дороговказною зіркою; ми діятимемо тим вільніше, чим більше будемо впевнені, що ви в безпеці.

Всі чоловіки, навіть Джонатан, ніби відчули полегшення; але мені здалося несправедливим, що вони наражатимуться на небезпеку і, можливо, навіть шкодитимуть собі, піклуючись про мене, оскільки відвернуть цим частину своїх сил від боротьби; але вони твердо вирішили, і хоча пігулка здалася мені дуже гіркою, я нічого не могла їм заперечити, і мені залишалося тільки прийняти їхню лицарську шляхетність.

Містер Моріс припинив дебати:

— Оскільки нам не можна гаяти часу, я пропоную зараз же оглянути той будинок. У нашій справі час — це все, і швидкість дій може врятувати нову жертву.

Зізнаюся, що серце в мене завмерло, коли настав час братися до діла, але я нічого не сказала, найбільше побоюючись зробитися для них тягарем і стати перешкодою в роботі.

Отже, вони зважилися піти в Карфакс із тим, щоб потрапити до будинку.

Як справжні чоловіки, вони запропонували мені лягти спати, ніби жінка може заснути, коли той, кого вона кохає, перебуває в небезпеці! Я ляжу й удам, що сплю, щоб Джонатан не хвилювався, коли повернеться.

Щоденник лікаря Сьюарда

1 жовтня, 4 година пополудні.

Ми щойно зібралися вийти з будинку, як мені принесли поквапливе послання від Ренфілда, який запитував, чи не може він негайно побачити мене, оскільки йому необхідно повідомити щось надзвичайно важливе. Я доручив посильному передати, що зараз дуже зайнятий. Служник додав:

— Ви йому, мабуть, дуже потрібні, сер. Я ніколи ще не бачив у нього такого вияву нетерпіння. Не беруся передбачити, що буде, але вважаю: якщо ви не прийдете, з ним знову станеться один із його страшних нападів.

Я знав, що ця людина не сказала б так без підстав, тому відповів:

— Добре, я зараз прийду, — і