Граф Дракула - Брем Стокер

Коли я зайшов, Ренфілд спокійно сидів у своїй кімнаті, склавши руки і покірно посміхаючись. Тієї миті він здавався абсолютно нормальним. Я сів і почав розмовляти з ним на найрізноманітніші теми, він говорив цілком розсудливо. Потім Ренфілд заговорив про повернення додому, — питання, якого він не зачіпав, наскільки я пам'ятаю, за весь час свого перебування тут. Він абсолютно впевнено говорив про негайне звільнення. Я впевнений: якби я не порадився з Харкером і не звірив за числами час нападів Ренфілда, я був би готовий відпустити його після коротдочасного нагляду. Але тепер я вкрай підозріло ставлюся до нього. Напади виявлялися якимсь незрозумілим чином пов'язаними з близькістю графа. Він — м'ясоїдний, і під час своїх диких чатувань біля дверей каплиці спорожнілого будинку завжди говорив про «господаря». Все це схоже на підтвердження нашої думки… Проте я недовго залишався у нього; він до певної міри навіть надто нормальний наразі, а тому не можна випробовувати його дуже глибокими запитаннями. Він може замислитися, і тоді… Я не довіряю цим спокійним настроям, і наказав служникові, щоб той трохи краще наглядав за ним і мав напоготові, на випадок потреби, гамівну сорочку.

Щоденник Джонатана Харкера

29 вересня (у потягу дорогою до Лондона).

Коли я одержав люб'язне повідомлення м-ра Біллінгтона, що він дасть мені всі можливі довідки, то вирішив, що краще за все поїхати в Уайтбі і на місці одержати необхідні відомості. Моєю метою було простежити вантаж графа до його прибуття до Лондона. Пізніше ми зможемо зайнятися самим графом. М-р Біллінгтон приготував у своїй конторі всі папери стосовно відправлення ящиків. Тут виявилися: накладна на «п'ятдесят ящиків простої землі, призначеної для дослідів», копія з листа до Картера Патерсона і; його відповідь; я зняв копії з усіх документів. Це всі відомості, які зміг дати м-р Біллінгтон, тому я спустився в порт і зустрівся з береговою вартою і митними службовцями. У всіх знайшлося що сказати мені з приводу дивного прибуття корабля — події, яка потроху стирається з людської пам'яті; але ніхто не міг додати чого-небудь до нехитрого опису «п'ятдесяти ящиків простої землі». Потім я побачив начальника станції, який дав мені можливість поспілкуватися з робітниками, які прийняли ящики, їхня квитанція абсолютно збігалася зі списком, і їм нічого було додати, крім того, що ящики були «величезні та страшенно важкі».

30 вересня.

Начальник станції був настільки добрий, що дав мені рекомендацію до свого товариша, начальника станції в Кінгс Крос, тому, приїхавши туди вранці, я міг розпитати його про прибуття ящиків. Він одразу познайомив мене з потрібними службовцями, і я побачив, що їхня квитанція збігалася з первинною накладною.

Звідти я пішов до центральної контори Картера Патерсона, де мене зустріли надзвичайно люб'язно. Патерсон переглянув справу в своєму журналі, наказав зняти копії і відразу ж зателеграфував до своєї контори в Кінгс Крос за додатковими відомостями. На щастя, люди, які перевозили речі, виявилися на місці, і чиновник відразу прислав їх до мене, передавши з одним із них накладну і всі папери стосовно відправлення ящиків у Карфакс. Тут я знову побачив повну відповідність із квитанцією; посильні змогли доповнити стислість написаного деякими подробицями. Ці останні, як я незабаром побачив, стосувалися виключно великої кількості пилу під час роботи і внаслідок цього викликаної у причетних осіб спраги. Після того як я дав їм можливість полегшити її за допомогою державного грошового знаку, один із робітників зауважив:

— Це був, добродію, найстаріший будинок з усіх, бачених мною. Чорт забирай! Та його не чіпали років сто! Там було стільки пилу, що ви могли б спокійно спати на ньому, і вам би не муляло в боки. Ну, а стара каплиця — від неї пробігали мурашки по шкірі! Господи, та я б ані на мить не залишився там після того, як стемніє.

Одним я тепер задоволений: тим, що всі ящики, які прибули в Уайтбі з Варни на «Дмитрові», були цілими перенесені до старої каплиці Карфакса. Їх має бути там п'ятдесят, якщо тільки деякі з них відтоді не були пересунуті з місця.

Я спробую знайти ломовика, який відвіз ящики з Карфакса, коли на них напав Ренфілд. Тримаючись за цю нитку, ми зможемо багато про що дізнатися.

Щоденник Міни Харкер

30 вересня.

Джонатан повернувся сповнений життя, надії та рішучості; до вечора ми все впорядкували. Власне кажучи, слід пожаліти кожного, кого так би невпинно переслідували, як графа. Але ж він — не людина, навіть не тварина, — він просто річ. Досить прочитати звіт лікаря Сьюарда про смерть бідолашної Люсі, щоб висушити джерело жалості в серці.

Пізніше.

Лорд Годалмінг і м-р Моріс приїхали раніше, ніж ми чекали. Лікар Сьюард був відсутній у справі й узяв з собою Джонатана, тож мені довелося їх прийняти. Зустріч була дуже болісна, оскільки нагадувала нам усім сподівання бідолашної Люсі кілька місяців тому. Звичайно, вони чули про мене від Люсі, і виявилося, що лікар Ван Хелзінк також «танцював під мою дудку», як висловився м-р Моріс. Бідолахи, жоден із них не здогадувався, що я знаю всі пропозиції, які вони робили Люсі. Вони не могли зорієнтуватися, що говорити або робити, оскільки не були обізнані, наскільки я посвячена в те, що відбувається; тому їм довелося триматися нейтральних тем. Як би там не було, я, все обміркувавши, дійшла висновку, що краще за все ввести їх в курс справи, звернувши увагу на хронологічний порядок подій. Я знала зі щоденника лікаря Сьюарда, що вони були присутні при смерті Люсі — її справжньої смерті — і що мені не слід побоюватися виказати передчасно яку-небудь таємницю. Я сказала їм, як уміла, що прочитала всі папери і щоденники і що ми з чоловіком, передрукувавши їх на машинці, щойно все впорядкували. Я дала кожному по копії для читання в бібліотеці. Коли лорд Годалмінг одержав свою теку і перечитав її, — а тека вийшла солідна, — то сказав:

— Ви переписали все це, місіс Харкер?

Я кивнула головою; він продовжував:

— Я не зовсім розумію мету цього; але ви всі такі хороші люди і працювали так старанно й енергійно, що мені лише залишається із заплющеними очима прийняти ваші висновки і постаратися допомогти вам. Я вже одержав урок і такий урок, який може зробити людину скромною до останньої години її життя. Крім того, я знаю, що ви любили мою бідолашну Люсі.