Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

наукові і, можна сміливо стверджувати, вельми цивілізовані засоби для примусового отримання інформації, що їх ми надали у ваше розпорядження, могли б виявитися у нашому випадку дуже корисними. Панно Гардкасл, ми з вами розмовляємо зараз неофіційно, і я, певна річ, у жодному разі не дозволю собі висловлювати якісь припущення стосовно того, як відреагує на ваші дії глава… але я зрадив би своїм переконанням, якби не нагадав вам, що це вже не вперше до мене доходять чутки про вашу схильність до… е-е… надмірної емоційності під час виконання певних завдань… е-е… карального характеру, що значною мірою відволікає вас від ваших безпосередніх обов’язків.

— А ви спробуйте знайти для цієї роботи когось іншого, — похмуро буркнула Фея у відповідь.

Заступник директора глянув на годинник.

— Послухайте, — сказала Фея, — навіщо мені йти до глави саме зараз? Я цілісіньку ніч не склепила очей. Мені б зараз прийняти ванну та перекусити…

— Шлях обов’язку, панно Гардкасл, легким не буває, — прорік Візер. — Сподіваюсь, ви не забули, що пунктуальність у нас тут аж ніяк не на останньому місці.

Фея підвелася і потерла собі долонями обличчя.

— Ну, гаразд, — мовила вона. — Але спочатку мені треба випити. Заступник директора благально розвів руками.

— Ні, Візере, я мушу.

— А ви не боїтеся, що він… е-е… відчує запах? — запитав Візер.

— Інакше я просто нікуди не піду, — твердо сказала Фея, і тоді старий неохоче почовгав до буфету і налив їй трохи віскі. Потому обидвоє вийшли з кабінету і попрямували довгими коридорами та переходами до протилежного крила будинку, де, властиво, й розташовувалася колись станція переливання крові. Ще не розвиднілося, і панна Гардкасл присвічувала дорогу ліхтариком; слабкий промінь спочатку вихоплював із темряви килими і картини, а далі — вистелену лінолеумом підлогу і голі, фарбовані стіни. Довелося відімкнути спершу одні двері, потому — другі; Фея ще не зняла своїх чобіт, тож її кроки гучно відлунювали навколо, натомість Візер був у м’яких домашніх капцях і рухався зовсім безшумно. Врешті-решт вони сягнули місця, де було увімкнено освітлення і пахло тваринами та якимись хімічними речовинами, й зупинилися перед дверима, що відчинилися після того, як старий сказав кілька слів у переговорну трубку. Зсередини назустріч їм ступив Філострато у білому халаті:

— Заходьте, вас уже чекають.

— Він у поганому гуморі? — поцікавилася панна Гардкасл.

— Тихо! — цитьнув Візер. — У будь-якому разі, люба моя, не варто говорити про нашого главу таким тоном. Ви ж розумієте, як йому нелегко… він у такому винятковому становищі…

— Ви готові? — запитав Філострато. — Не марнуйте часу, заходьте.

— Зачекайте! — сказала раптом панна Гардкасл.

— Що таке? Покваптесь, будь ласка.

— Мені недобре.

— Тоді вам туди не можна, краще повертайтесь до себе, — занепокоївся Філострато. — Зараз я зроблю вам ін’єкцію…

— Не треба, — вже твердіше мовила панна Гардкасл, — минулося. Зрештою, ще й не таке бачила…

— В такому разі тихо, будьте ласкаві, — сказав італієць. — Не відчиняйте другі двері, доки мій помічник не зачинить за вами перші. Говоріть максимально стисло, навіть «так» казати не треба — глава і без того знатиме, що ви зрозуміли його наказ. Різких рухів не робити, близько не підходити, не кричати і, боронь Боже, не сперечатися. Вперед!

2

Сонце давно вже піднялося над обрієм, коли Джейн ще крізь сон відчула водночас і радість, і полегшення; якби поставила собі за мету те почуття висловити, то, либонь, проспівала би щось на взірець: «Радій, о ти, що спиш, відкинь свою печаль. Попереду тебе чека щаслива даль». А коли вона нарешті прокинулася і побачила, що лежить, охоплена приємною знемогою, в ліжку, на яке падає з вікна косе проміння холодного зимового сонця, то зраділа ще більше. «Тепер він уже точно дозволить мені залишитися тут», — подумалося їй. Трохи пізніше до кімнати увійшла пані Меґз, принесла сніданок і розпалила вогонь у каміні. Джейн сіла в ліжку і поморщилася від болю: дивна, трохи завелика нічна сорочка (коли вона її вдягнула, згадати було годі) прилипла до опіків, які відразу дали про себе знати. У поведінці Айві відчувалася якась ледь вловима переміна:

— Як гарно, що ми тепер тут обидві, правда, пані Стадок? — сказала вона, ніби натякаючи, що відтепер вони пов’язані між собою тісніше, ніж досі. Втім, замислюватися над цим Джейн зовсім не хотілося.

Невдовзі після сніданку прийшла панна Айронвуд, зробила їй перев’язку і запевнила, що скоро все буде гаразд.

— Пополудні можете встати, пані Стадок, — мовила вона, — а поки що я б на вашому місці полежала. Може, хочете щось почитати? У нас тут чималенька бібліотека.

— Тоді принесіть мені, будь ласка, книжки про Керді, — попросила Джейн. — А ще я почитала б «Менсфілд-парк» і Шекспірові «Сонети». — Та коли пані Айронвуд повернулася з книжками, Джейн уже знову солодко спала.

Біля четвертої вона прокинулася, і коли до кімнати зазирнула пані Меґз, сказала, що напевне зараз встане.

— От і чудово, пані Стадок, — втішилася та. — За хвилинку я принесу вам чаю, а тоді приготую ванну — вона тут поруч… тільки вижену звідти Пана Бультитюда. Коли надворі холодно, він сидів би там цілими днями, ледащо…

Пані Меґз зникла, а Джейн тим часом вирішила, що досить уже марнувати час у ліжку — вона, звісно, й сама дасть собі раду з тим ексцентричним Паном Бультитюдом. Їй чомусь здавалося, що відразу за порогом на неї чекає безліч усіляких цікавих і приємних речей. Отож вона накинула на плечі плаща, взяла рушник і вирушила на пошуки ванної; саме тому пані Меґз, піднімаючись за якусь хвилину сходами, почула приглушений зойк і побачила, як зблідла Джейн притьмом вискакує з ванної і гримає за собою дверима.

— Ой лишенько! — розсміялася Айві.