Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

ноги, із зусиллям випрямилася і пішла вниз до ліхтаря, що самотньо світився там, де бічна вуличка виходила на головну Ніде не було ні душі, тільки швидким кроком пройшов якийсь чоловік у формі залізничника, на ходу ввічливо привітавшись: «Доброго ранку, панно». Кілька секунд Джейн стояла, не знаючи, як бути, а тоді повернула праворуч і поволі пішла вперед вулицею. Запхала руку до кишені плаща — Дейзі з Кіті накинули того плаща їй на плечі, коли вони виходили надвір, — і намацала там півплитки шоколаду, в яку відразу ж уп’ялася зубами. Коли від шоколаду нічого не залишилося, повз неї проїхала й одразу ж пригальмувала якась машина.

— З вами все гаразд? — висунув у вікно голову чоловік, що сидів за кермом.

— Вас часом не поранили під час тієї бучі? — почувся зсередини жіночий голос.

— Та ні… не зовсім… не знаю, — пробурмотіла Джейн, відчуваючи, що говорить казна-що.

Чоловік уважно подивився на неї і вийшов із машини.

— Вигляд у вас не дуже, — сказав він. — Ви певні, що з вами все добре? — А тоді повернувся і перекинувся кількома словами з жінкою всередині. Джейн здавалося, що вона вже хтозна-скільки не чула звичайного, доброго людського голосу, і їй на очі мало не навернулися сльози. Врешті її посадили до машини, напоїли бренді, нагодували бутербродами, а тоді запитали, чи не допомогти їй дістатися додому. Додому… Джейн немов крізь сон почула свій голос — і сама здивувалася:

— Чи не могли б ви підвезти мене до Сент-Ен?

— Чудово, — відповів чоловік, — ми їдемо до Бірмінгема, це нам по дорозі.

Потому Джейн знову заснула і прокинулася тільки тоді, коли треба було вийти з машини і подзвонити у ворота маєтку. Відчинила їх жінка в плащі, накинутому поверх піжами; виявилося, що то пані Меґз. Проте що було далі і як їй вдалося дістатися до ліжка, вона вже не пам’ятала — втома взяла своє.

VIII. Місячне сяйво над Белбері
1

— Панно Гардкасл, повірте, я не маю жодного наміру втручатися у ваші… е-е… приватні розваги, — сказав заступник директора. — Але це вже занадто! — До сніданку залишалося ще кілька годин, а старий був уже в повному параді — от тільки неголений. Хтозна, можливо, він узагалі не лягав тієї ночі; так чи інак, камін у кабінеті погас, і вони з Феєю стояли біля холодної, почорнілої решітки.

— Вона ж усе одно десь недалеко, — мовила панна Гардкасл. — Заберемо іншим разом, не біда. Знаєте, купив не купив, а поторгуватися можна… Якби тільки вдалося витягнути з неї, куди вона їздила — мені буквально кількох хвилинок забракло, кажу вам, — то хто знає, може, ми розвідали б, де ворожий штаб, і накрили б за одним махом цілу зграю.

— Навряд чи обставини сприяли… — знову почав було Візер, але Фея не дала йому договорити:

— Ви ж добре знаєте, що часу в нас не так уже й багато, а Фрост скаржився, що налагоджувати контакт із її свідомістю щораз важче — ви самі казали. За тою вашою метапсихологією чи як там її, це означає, що вона підпадає під вплив ворога, чи не так? Це ж ваші слова! Що буде, якщо ви втратите зв’язок із її свідомістю до того, як я, гм, налагоджу зв’язок з її тілом? Ви про це подумали?

— Ясна річ, — озвався Візер, — я завжди готовий вислухати ваші думки… чесно скажу вам, думки доволі цікаві… іноді вони й справді стають нам у великій пригоді. Але цього разу ви торкнулися речей, які… е-е… не зовсім входять до вашої компетенції, бо ваш професійний, скажімо, досвід має дещо іншу природу… На цій стадії арешт було цілковито виключено. Боюсь, тепер наш глава може дійти висновку, що ви, панно Гардкасл, зловжили своєю владою, вийшли за межі наданих вам повноважень… Я не кажу, що повністю поділяю цю думку, але мусимо погодитися, що будь-які несанкціоновані дії…

— Ой, Візере, припиніть, прошу вас! — сказала Фея, сідаючи на край столу. — Я вам не Стіл і не Стоун — всі ці байки можете їм правити, а я знаю надто багато, щоб на таке купитися. Так що розводитися тут про гнучкість не варто — не марнуйте час. Дівчисько саме прийшло просто нам до рук, і якби я не скористалася нагодою, ви тепер закидали б мені відсутність ініціативи. І не треба мене лякати: всі ми тут в одній упряжці, і якщо інститут накриється, то непереливки буде всім. Хотіла б я побачити, як би ви давали собі раду з усім цим без мене… Кінець кінцем, потрібне нам те дівчисько чи не потрібне? Ми все одно мусимо прибрати її до рук.

— Але ж не у такий спосіб! — обурився Візер. — Якщо ви помітили, то ми завжди намагалися уникати насилля. Зрештою, якби можна було забезпечити… е-е… добровільну співпрацю з боку пані Стадок, просто її заарештувавши, то навряд чи ми довго терпіли б тут присутність її чоловіка. Навіть якщо припустити — звісно, суто гіпотетично, — що за обставин, які наразі склалися, цей арешт можна було б вважати до певної міри виправданим, то ваші подальші дії, на превеликий жаль, не витримують жодної критики.

— Ну звідки ж мені було знати, що та клята машина візьме і зламається?

— Боюсь, що глава не вважатиме інцидент із автомобілем єдиним промахом з вашого боку, — сказав Візер. — Оскільки особа, про яку йде мова, виявила бодай і найслабший, та все ж опір, навряд чи був сенс сподіватися, що застосовані вами методи принесуть успіх. Ви добре знаєте, що я завжди й усюди виступаю за цілковиту гуманність, та це аж ніяк не означає, що я проти… е-е… скажімо, надійніших заходів — звісно, тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Застосовувати помірний біль, який легко витримати, — це, як на мене, абсолютно неправильно. Справжня доброта до в’язня полягає зовсім не в цьому. Ті