Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Щойно Гаррі зійшов у вестибюль, як з дверей слизеринської вітальні вийшли Мелфой, Креб і Ґойл. Гаррі застиг на місці, те ж саме зробили Мелфой з дружками. Крізь відчинені вхідні двері знадвору долинали крики, сміх і плюскіт води.
Мелфой озирнувся - Гаррі знав, що той перевіряє, чи немає поблизу вчителів, - а тоді глянув на Гаррі й сказав приглушеним голосом:
- Вважай, карочє, Поттер, що ти труп.
Гаррі здивовано підняв брови.
- Цікаво, - усміхнувся він, - як же це я й досі ходжу...
Гаррі ще ніколи не бачив Мелфоя таким лютим. Відчув певне задоволення, дивлячись на його бліде гостре й викривлене люттю обличчя.
- Ти за все заплатиш, - прошипів Мелфой. - Карочє, за те, що ти зробив моєму старому, ти заплатиш мені...
- Ой, як страшно, - саркастично сказав Гаррі. - Мабуть, Лордик Волдемортик просто хлопчик порівняно з вами... Що таке? - додав він, бо Мелфой, Креб і Ґойл отетеріли, почувши це ім'я. - Він же дружбан твого старого, хіба ні? Невже ви його злякалися?
- Думаєш, Поттер, що ти, тіпа, крутий, - насувався на нього Мелфой разом з Кребом і Ґойлом. - Зажди-зажди. Я ще до тебе доберуся. Тобі не вдасться засадити мого старого за ґрати...
- А я думав, що вже засадив, - відказав Гаррі.
- Дементори покинули Азкабан, - трохи заспокоївся Мелфой. - Карочє, мій старий разом з усіма іншими незабаром звідти повернеться...
- Ну то й що, - знизав плечима Гаррі. - Зате тепер усім відомо, що вони мерзотники...
Мелфоєва рука потяглася до чарівної палички, але Гаррі був набагато швидший. Він уже свою паличку витяг, а Мелфоєві пальці ще навіть не сягнули в кишеню.
- Поттере!
Чийсь голос забринів на весь вестибюль. Це Снейп піднявся сходами зі свого підвального кабінету, і Гаррі відразу відчув ненависть, незрівнянну з його зневагою до Мелфоя... хоч би там що казав Дамблдор, але він ніколи не пробачить Снейпові... ніколи...
- Поттере, що ти тут виробляєш? - як завжди холодно запитав Снейп, підходячи до них.
- Вирішую, яким закляттям ушкварити Мелфоя, пане професоре, - сердито відповів Гаррі.
Снейп вирячився на нього.
- Негайно сховай чарівну паличку, - коротко наказав він. - Десять очок з Ґриф...
Снейп зиркнув на величезні пісочні годинники на стіні й глузливо посміхнувся.
- Ага. Бачу, що в ґрифіндорському годиннику вже не залишилося, чого й знімати. Тоді ми, Поттере. просто...
- Додамо?
До вестибюлю увійшла професорка Макґонеґел. В одній руці вона тримача картатий саквояж, а другою важко спиралася на ціпок, але поза тим вигляд мала цілком непоганий.
- Професорко Макґонеґел! - покрокував до неї Снейп. - Бачу, ви повернулися з лікарні Святого Мунґо!
- Так, професоре Снейпе, - відповіла професорка Макґонеґел і скинула з плечей дорожнього плаща. - я знову, як нова копійка. Ви... Креб... Ґойл...
Владно поманила їх пальцем, і вони незграбно почовгали до неї своїми здоровецькими ножиськами.
- Нате! - шпурнула професорка Кребові саквояж, а Ґойлові плащ, - віднесіть у мій кабінет.
Ті попленталися мармуровими сходами нагору.
- Ну що ж, - поглянула професорка Макґонеґел на пісочні годинники. - Гадаю, Поттерові з друзями варто додати по п'ятдесят очок кожному за те, що попередили всіх про повернення Відомо-Кого! Що ви на це скажете, професоре Снейп?
- Що? - перепитав Снейп, хоч Гаррі розумів, що він чудово все почув. - Ага... ну... мабуть...
- Отож по п'ятдесят очок Поттерові, обом Візлі, Лонґботому і міс Ґрейнджер, - сказала професорка Макґонеґел - і в нижню клепсидру ґрифіндорського пісочного годинника посипалася ціла злива рубінів. - Ага... і ще, мабуть, п'ятдесят очок для міс Лавґуд, - додала вона - і в рейвенкловській клепсидрі також побільшало сапфірів. - То ви, професоре Снейп, здається, хотіли зняти з Поттера десять очок, будь ласка...
Кілька рубінів повернулося у верхню клепсидру, проте в нижній все одно залишилося чимало.
- Поттере, Мелфою, в такий чудовий день вам краще піти прогулятися, - весело додала професорка Макґонеґел.
Гаррі не треба було повторювати двічі. Він сховав чарівну паличку в кишеню і пішов надвір, навіть не глянувши на Снейпа з Мелфоєм.
Яскраве сонце сліпило йому очі, коли він прямував галявиною до Геґрідової хижі. Скрізь на траві лежали учні - засмагали, розмовляли, читали «Недільний віщун», ласували цукерками й озиралися на нього. Хтось озивався, а хтось просто махав руками, намагаючись продемонструвати, як і «Віщун», що тепер він для них герой. Гаррі не звертав на них уваги. Не знав, що саме їм відомо про позавчорашні події, але й досі ухилявся від розпитувань.
Постукав у двері Геґрідової хатини, і спершу вирішив, що того немає вдома, але тут з-за рогу вистрибнув Іклань і мало не збив його з ніг своїм радісним вітанням. Виявилося, що Геґрід збирав на городі за хатою квасолю.
- Всьо файно, Гаррі! - засяяв він усмішкою, коли Гаррі підійшов до тину. - Заходь, заходь, вип'ємо по горнєтку кульбаб'ячого сочку...
- Як ся маєш? - запитав Геґрід, коли вони посідали за його дерев'яним столом, тримаючи по склянці крижаного соку. - 3 тобою... е-е... всьо файно?
Гаррі бачив зі стурбованого виразу Геґрідового обличчя, що той мав на увазі аж ніяк не здоров'я.
- Усе нормально, - відповів Гаррі, не бажаючи говорити про те, на що натякав Геґрід. - То де ти був?
- Ховався в горах, - відповів Геґрід. - У печері, так як колись то робив Сірі...
Геґрід зупинився на півслові, прокашлявся, зиркнув на Гаррі й відсьорбнув добрячий ковток соку.
- Але ниньки я осьо знову вдома, - зітхнув він.
- Вигляд у тебе вже кращий, - почав Гаррі, сповнений рішучості навіть не згадувати Сіріуса.
- Шо? - перепитав Геґрід, а тоді помацав своє обличчя велетенською рукою. - Еге ж. Ґропик тепер поводиться на багато ліпше, набагато. Скажу по правді, він си страшенно втішив, коли я повернувся. Файний хлопака, направду... Я си гадаю, шо варто би було підшукати йому якусь кобітку... жіночку...
Гаррі мав би тієї ж миті відмовити Геґріда від цієї ідеї. Сама думка про появу в лісі ще й велетки, цілком можливо, навіть дикішої й свавільнішої за Ґропа, могла налякати кого завгодно, але Гаррі не мав сили сперечатися на цю тему. Йому знову захотілося побути на самоті, тож він вирішив якнайскоріше відкланятися і
