Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- А навіщо комусь ховати твої речі? - спохмурнів він.

- Мабуть тому, - стенула вона плечима, - що всі мене вважають дивакуватою, знаєш. Дехто взагалі обзиває Лунатичкою Лавґуд.

Гаррі глянув на неї і його жаль до Луни посилився.

- Це не причина, щоб ховати твої речі, - рішуче заявив він. - Допомогти тобі шукати?

- Та ні, - всміхнулася Луна. - Усе знайдеться, завжди врешті-решт знаходиться. Просто я хотіла спакуватися зараз. Та нехай... А ти чому не на бенкеті?

Гаррі стенув плечима. - Та щось не маю настрою.

- Бачу, що не маєш, - погодилася Луна, дивлячись на нього своїми дивно імлистими опуклими очима. - Той чоловік, якого вбили смертежери - він був твій хрещений батько, правда? Мені казала Джіні.

Гаррі легенько кивнув, але чомусь відчув, що його зовсім не роздратувало, коли Луна заговорила про Сіріуса. Пригадав, що вона теж бачить тестралів.

- А ти... - почав він, - бачила, як хтось помирав?

- Так, - просто сказала Луна, - моя мама померла. Вона була дивовижна чарівниця, але дуже любила експериментувати, і якось одне її закляття подіяло не так, як очікувалося. Мені було дев'ять років.

- Я тобі співчуваю, - пробелькотів Гаррі.

- То було жахливо, - ніби між іншим сказала Луна. - Мені й досі буває дуже сумно. Але ж у мене є тато. Та й узагалі, це ж не означає, що я вже ніколи мами не побачу, правда?

- Е-е... справді? - непевно перепитав Гаррі.

Луна здивовано похитала головою.

- Ой, та ну тебе. Ти ж сам чув їх за завісою. Чи ні?

- Ти маєш на увазі...

- У тій залі з аркою. Просто вони ховалися від нас, та й усе. Ти ж їх чув.

Вони дивилися одне на одного. Луна ледь помітно всміхалася. Гаррі не знав, що й казати чи що думати. Луна вірила в такі химерні речі... але ж він був переконаний, що також чув голоси за завісою.

- А може, все ж допомогти тобі шукати речі? - запитав він.

- Та ні, - відмовилася Луна. - Піду я, мабуть, на бенкет, з'їм якийсь пудинг, а тим часом усе й з'явиться... завжди врешті-решт з'являється... Ну, гарних тобі канікул, Гаррі.

- Ага... тобі теж.

Гаррі дивився, як вона йде, і відчував, що жахливий тягар у грудях трохи полегшав.

*

На другий день усі розїжджалися. Поїздка на «Гогвортському експресі» була насичена подіями. По-перше. Мелфой, Креб і Ґойл, які цілісінький тиждень тільки й чекали нагоди напасти, коли поблизу не буде вчителів, спробували влаштувати на Гаррі засідку, коли він вертався з туалету. Можливо, напад їм би вдався, якби вони, на свою біду, не засіли якраз навпроти купе з членами ДА. Ті крізь скляні двері побачили, що діється, і всі як один кинулися Гаррі на допомогу. Коли Ерні Макмілан, Анна Ебот, Сьюзен Боунз, Джастін Фінч-Флечлі, Ентоні Ґольдштейн і Террі Бут випробували на Мелфоєві, Кребові й Ґойлові безліч різних заклять та замовлянь, яких навчав їх Гаррі, ті почали нагадувати трьох велетенських слизняків, чомусь одягнених у гоґвортську шкільну форму. Гаррі, Ерні й Джастін запхнули їх на багажну полицю й полишили там киснути.

- Дуже хотілось би побачити обличчя Мелфоєвої матері, коли він злазитиме з поїзда, - з помітним задоволенням сказав Ерні, дивлячись, як зверху звивається Мелфой. Ерні не забув приниження, що його зазнав від Мелфоя, коли той, будучи короткий час членом інквізиторського загону, зухвало зняв очки з Гафелпафу.

- А от Ґойлова мати, мабуть, зрадіє, - додав Рон, який прийшов перевірити, що там була за метушня. - Він тепер значно гарніший... до речі, Гаррі, там уже під'їхав візочок з харчами, якщо ти чогось хочеш...

Гаррі подякував усім і повернувся з Роном у своє купе, де купив цілу купу тістечок та гарбузових пиріжків. Герміона знову читала «Щоденного віщуна». Джіні розгадувала вікторину в «Базікалі», а Невіл погладжував свою мімбулус мімблетонію, що за рік добряче виросла й тепер від доторків дивно гула.

Гаррі й Рон більшу частину поїздки грали в зачаровані шахи, а Герміона читала їм уголос окремі місця з «Віщуна». Там тепер було повнісінько статей про те, як відганяти дементорів, про міністерські намагання напасти на сліди смертежерів, а також істеричні листи читачів, які повідомляли, що зранку повз їхню хату прогулювався Лорд Волдеморт...

- Ще нічого й не почалося, - Герміона похмуро склала газету. - Але вже скоро...

- Гаррі, - тихенько сказав Рон, киваючи на скляні двері купе.

Гаррі озирнувся. Коридором проходила Чо в супроводі Марієтти Еджком, яка натягла на голову лижну шапку-маску. Він на мить зустрівся поглядом з Чо. Вона зашарілася й пішла далі. Гаррі зиркнув на шахову дошку саме вчасно, бо Ронів офіцер уже зганяв з поля його пішака.

- До речі... е-е... а що в тебе з нею? - неголосно спитав Рон.

- Нічого, - чесно зізнався Гаррі.

- Я... чув, що вона зараз з кимось зустрічається, - нерішуче сказав Рон.

Гаррі здивовано виявив, що ця інформація анітрохи його не засмутила. Бажання справити на Чо враження залишилося в минулому, яке вже не мало до нього ніякого стосунку. Після Сіріусової смерті в те минуле відійшло багато таких бажань... тиждень, що минув відтоді, тривав, здавалося, довго-довго, поєднавши два різні світи - один з Сіріусом, а другий без нього.

- Добре, що ти з нею зав'язав, старий, - переконано заявив Рон. - Тобто вона гарненька... але тобі краще знайти не таку смурну.

- З іншим, можливо, вона й веселіша, - знизав плечима Гаррі.

- А з ким вона зараз, до речі? - спитав Рон у Герміони, але відповіла йому Джіні.

- З Майклом Корнером, - повідомила вона.

- З Майклом?.. - піднявся з сидіння Рон, щоб на неї глянути. - Але ж то ти з ним зустрічалася!

- Більше не зустрічаюся, - твердо заявила Джіні. - Йому не сподобалося, що Ґрифіндор побив у квідич Рейвенклов, він почав страшенно дутися, тож я послала його під три чорти, і він побіг втішати Чо. - Джіні неуважно почухала кінчиком пера ніс, перевернула «Базікало» догори дриґом і почала позначати галочками правильні відповіді.

Рон дуже зрадів.

- Я завжди вважав, що він