Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Чи мав я сказати все тоді, коли ти тріумфально вирвав свого хрещеного батька з міністерських лабетів? Коли тобі вже було тринадцять, мої виправдання звучали надто надумано. Ти був ще юний, але вже довів свою винятковість. Гаррі, мене гризли докори сумління. Я знав, що скоро настане час...

А торік ти вибрався з лабіринту, побачивши, як загинув Седрик Діґорі, і сам ледве уникнув смерті... і я знову не сказав тобі, хоч знав, що мушу зробити це якнайшвидше, бо Волдеморт повернувся. І ось сьогодні я розумію, що ти давно вже був готовий отримати знання, які я так довго від тебе приховував. Ти давно довів, що можеш нести цей тягар. Мене виправдовує тільки те, що ти й так мав на собі більше тягарів, ніж будь-який учень у цій школі. Тож я не наважувався додати ще один... найважчий.

Гаррі чекав, але Дамблдор мовчав.

- Я все одно нічого не розумію.

- Волдеморт намагався тебе вбити ще немовлям через пророцтво, зроблене незадовго до твого народження. Він знав про це пророцтво, хоч і не знав його повного змісту. Вирішив убити тебе немовлям, бо вважав, що таким чином звершить саме пророцтво. Виявив, що помилився, і це дорого йому коштувало, бо смертоносне закляття вразило рикошетом його самого. Отож, повернувши собі тіло, а особливо після того як ти неймовірним чином урятувався від нього торік, він забажав почути це пророцтво повністю. Це й була та зброя, що він її так невтомно шукав, відколи повернувся: знання про те, як тебе знищити.

Сонце вже піднялося досить високо, і Дамблдорів кабінет був залитий ним ущерть. Скляна шафка, у якій лежав меч Ґодрика Ґрифіндора, відсвічувала біло і тьмяно, уламки приладів, розкидані Гаррі по підлозі, іскрилися, наче дощові краплини, а за спиною в нього ледь чутно цвірінькало в гніздечку з попелу пташеня Фоукс.

- Пророцтво розбилося, - безпорадно проказав Гаррі. - Я тяг Невіла догори по тих лавах... у залі з аркою, а мантія в нього роздерлася й воно випало...

- Розбився тільки запис пророцтва, що зберігався у відділі таємниць. Але пророцтво було зроблено для певної особи, і та особа має змогу досконало його відтворити.

- А хто його чув? - запитав Гаррі, хоч і здогадувався, яка буде відповідь.

- Я, - зізнався Дамблдор. - Холодної вогкої ночі шістнадцять років тому в кімнаті готельчика над шинком «Кабаняча голова» я мав зустрітися з кандидаткою на посаду вчителя віщування, хоч узагалі не збирався залишати в школі цей предмет. Кандидатка, одначе, була пра-пра-правнучкою дуже відомої й обдарованої провидиці, тож я з люб'язності вирішив з нею побачитися. Був розчарований. Мені здалося, що вона сама не мала й крихти того дару. Якомога чемніше я їй відповів, що вона, на жаль, не відповідає вимогам посади, і вже розвернувся, щоб вийти.

Дамблдор підвівся і пішов повз Гаррі до чорної шафки біля Фоуксового сідала. Нахилився, відсунув засув і витяг звідти неглибоку кам'яну чашу з вирізьбленими на ній рунами, ту, в якій Гаррі побачив, як його батько знущався зі Снейпа. Дамблдор знову підійшов до свого стола, поставив на нього сито спогадів і приклав чарівну паличку собі до скроні. Видобув з неї сріблясті, тонкі, мов павутиння, ниточки думок і чарівною паличкою переніс їх у чашу. Знову сів за стіл і якийсь час дивився, як кружляють у ситі спогадів його думки. Тоді зітхнув і торкнувся сріблястої речовини кінчиком чарівної палички.

Звідти виросла загорнута в шалі постать з неймовірно побільшеними за скельцями окулярів очима. Постать повільно оберталася, не відриваючи ніг від чаші. І раптом Сивіла Трелоні заговорила не звичним своїм ефемерним, потойбічним голосом, а хрипким і різким тоном, який Гаррі вже доводилося колись чути:

«Наближається той, хто зможе перемогти Темного Лорда... народжений наприкінці сьомого місяця тими, хто тричі кидав йому виклик... і Темний Лорд позначить його як рівного собі, але він володітиме силою, недоступною Темному Лордові... і хтось один загине від руки іншого, бо разом їм жити не судилося... той, хто зможе перемогти Темного Лорда, народиться наприкінці сьомого місяця...»

Повільно обертаючись, професорка Трелоні занурилася в срібну масу і зникла.

Тиша в кабінеті аж бриніла. Ні Дамблдор, ні Гаррі, ні жоден портрет не промовили й словечка. Принишк навіть Фоукс.

- Професоре Дамблдоре? - ледь чутно озвався Гаррі, бо Дамблдор, що й далі дивився на сито спогадів, був занурений у власні думки. - Це... це означало... що це означало?

- Це означало, - пояснив Дамблдор, - що особа, котра єдина має змогу остаточно подолати Лорда Волдеморта, народилася в кінці липня майже шістнадцять років тому. Цей хлопець мав народитися в батьків, котрі вже тричі кидали виклик Волдемортові.

Гаррі відчув, ніби щось на нього насувається. Йому знову стало важко дихати.

- Тобто... я?

Дамблдор якусь мить дивився на нього крізь окуляри.

- Найдивніше, Гаррі, - спокійно мовив він, - що це міг би бути й не ти. Сивілине пророцтво могло стосуватися двох хлопців, народжених того року наприкінці липня, чиї батьки були в Ордені Фенікса і тричі ледве рятувалися від Волдеморта. Один з них - ти. А другий - Невіл Лонґботом.

- Але ж... чому тоді на кулі з пророцтвом було моє, а не Невілове ім'я?

- На офіційному записі пророцтва поміняли наліпку після того, як Волдеморт напав на тебе, коли ти ще був немовлям, - пояснив Дамблдор. - Доглядач зали Пророцтв вирішив, що Волдеморт намагався тебе вбити тому, що знав Сивілине пророцтво стосується саме тебе.

- То... це можу бути й не я? - запитав Гаррі.

- Боюся, - сказав Дамблдор так повільно, ніби кожнісіньке слово коштувало йому страшенних зусиль, - що це, поза сумнівом, саме ти.

- Але ж ви казали... Невіл теж народився наприкінці липня... а його мама й тато...

- Ти забуваєш наступну частину пророцтва про визначальну рису хлопця, котрий здатен перемогти Волдеморта... Волдеморт сам «позначить його як рівного собі». Що він і зробив, Гаррі. Вибрав тебе, а не Невіла. Залишив тобі шрам, що став благословенням і прокляттям водночас.

- Але ж він міг і помилитися! - заперечив Гаррі. - Міг позначити не того!

- Він обрав хлопця, в якому бачив найбільшу для себе загрозу, - сказав Дамблдор. - І зверни увагу, Гаррі, що обрав не чистокровного чаклуна (а тільки такі, на його переконання, варті життя й поваги), а напівкровного,