Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

У цей момент до них підоспів Прошка. Він збирався допомогти Трояну, як раптом побачив, що за мерехтливою завісою б'ються юнак і давній дідуган. Поруч із ними стояв й оторопіло витріщався перед собою кирпатий хлопчик. Серце в Прошки стукнуло. Так це ж він сам!

Він подивився на свої старечі руки з роздутими венами й переконався, що поки ще не помолодів. Зате дзеркало показувало його щиру суть. Він знову перевів погляд на відображення, які б'ються, і його охопило обурення. Тільки Агриппа був здатний на таке віроломство, щоб напасти нишком. Прошка не побоявся виступити проти вісьмох магів, коли захищав Марику. А тепер тим більше не дозволить чарівникові, який втратив владу, святкувати перемогу.

Прошка відкинув альбатроса й перш ніж Троян зрозумів, що відбувається, вштовхнув його за дзеркало і, не втримавшись на ногах, повалився слідом. У якусь мить Прошці здалося, що по всьому тілу пробігли мурашки, але все відразу ж минулося.

Він із подивом побачив, що замість беріз височіють білі колони. Потираючи забите місце, Прошка, крекчучи, піднявся з мармурової підлоги. Надія на те, що він знову стане таким, яким бачив себе в дзеркалі, не виправдалася. Він, як і раніше, залишався старим.

Троян також здійнявся, не спускаючи із Прошки настороженого погляду. Прошка зітхнув і з гіркотою махнув рукою.

— Що дивишся? Не помолодшав я. От такі справи.

— Ти бачив відображення? — обережно запитав Троян.

— Агриппу? Еге ж бо. Тепер зрозуміло, що це за птах. А я голову сушив, чого до нас цей альбатрос причепився.

Від такого повороту Троян сторопів. У найвеселковіших мріях він не смів сподіватися, що Прошка так помилиться й прийме альбатроса за Агриппу. Усе оберталося якнайкраще. Ще одна перешкода залишилася позаду. Можна було вільно зітхнути.

Сліпуче білі колони дивовижно гармоніювали із пронизливо блакитним небом. У них була простота й довершеність. Навіть відсутність даху здавалася виправданою. Однак Трояна не торкала краса й досконалість тутешньої архітектури. Тут було занадто багато світла. Мабуть, занадто.

Трояна не полишало відчуття, що перехід за дзеркало був лише дріб'язковою перевіркою перед іншим, більш серйозним випробуванням. Він пам'ятав слова Хроноса, що завести годинники потрібно серцем, але не уявляв, що вони означали. Можливо, Прошка допоможе йому розв'язати це завдання.

Троян подивився на свого супутника й похвалив себе за те, що не залишив його посеред дороги. Старезний і немічний, а, дивися, прислужився ще раз. Колишній Верховний Чарівник усвідомлював, що без супутника він не зважився б переступити межу. При цьому він не відчував вдячності, як не відчувають її до кругляка, на який наступають, щоб перейти калюжу.

Тим часом Прошка зовсім похнюпився. Після того, як дзеркало нагадало йому, яким він був колись, було особливо гірко усвідомлювати, що втрачена молодість не повернулася. Усе здавалося безглуздим. Розвіяти чари міг тільки той, хто їх наслав. Тепер Прошка точно знав винуватця всіх лих. Він бачив його в дзеркалі.

— Це через Агриппу я став старим. Факт, — сказав Прошка.

— Звідки ти взяв? — насторожився Троян.

— А як же інакше? Я ж тебе на болоті відбив. От він і сказився. Наслав на мене чари. А тепер він і поготів на мене зуб має. Мабуть, думає, яку ще капость створити.

Трояна забавляла самовпевненість простака, який запишався, вважаючи себе супротивником великого чарівника. Невже Прошка наївно думає, неначе в Агриппи немає інших турбот, як йому мститися. До того ж цей роззява сам винний, що взяв на себе вантаж чужих років. Троян посміхнувся:

— Заспокойся. Агриппа залишився по ту сторону дзеркала.

— Ні, я нутром чую, що він тут, — упевнено заявив Прошка.

— Ти просто перехвилювався, от тобі й увижається всяке.

— Думай, що хочеш, а я для себе вже все вирішив.

— І що ж ти вирішив? — глумливо запитав Троян.

— Я не стану чекати, поки він знову на нас нападе. Дай мені лук, — попросив Прошка.

— Що?! — перепитав Троян.

— Досить із ним панькатися, поки він нас не знищив.

Троян не на жарт стурбувався. Цьому дурневі як із гори покотитися пристрелити альбатроса.

— Викинь це з голови. І забудь про лук, — строго сказав він.

— Невже не розумієш, що поки ми не позбудемося Агриппи, нам ходу не буде.

Троян прекрасно знав це, як і те, що вони з Прошкою стоять по різні сторони барикад. Потрібно було будь-що-будь відмовити його. Троян сумирно сказав:

— Покладися на мене. А поки забудь про Агриппу. Ми прийшли сюди, щоб завести годинники. От і давай займемося пошуками.

— Не буду я нічого шукати. Я вже ситий по зав'язку! — затявся Прошка.

— Хіба ти не хочеш додому? — підкреслено спокійно запитав Троян, як говорять із примхливою дитиною.

— Додому? Як я повернуся такою руїною? Я ж старіший за мого діда. Нам треба не годинники шукати, а Агриппу. Усі наші лиха через нього!

— Що ти постійно згадуєш Агриппу? На все свій час, — урезонював його Троян, але Прошка не