Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

Троян не підтримав бесіди, і Прошка не став наполягати. Спочатку його кривдила зарозуміла мовчазність товариша, але поступово він звик до цього.

Дорога привела їх у березовий гай. Від погляду на білі стовбури красунь у Прошки защемило серце. Він неначе знову опинився на Батьківщині.

— Берізоньки! Як же я за вами скучив, — сказав він, погладжуючи шорсткі, білі стовбури.

— Скучив за деревами? — посміхнувся Троян.

Прошка не встиг відповісти, тому що його відволік лемент альбатроса. Лиховісний птах розвівався в небі, неначе пророкуючи нові нещастя.

— Глянь, з'явився горевісник, — похмуро буркнув Прошка.

Троян мовчки стежив за польотом птаха. У роті в нього пересихало, а по спині пробіг холодок. Для нього поява чорного альбатроса була не просто дурною прикметою, а реальною небезпекою. Недруг був тільки в доленосні моменти. Минулого разу вони зустрілися на болоті, але тоді Азар був змушений допомагати заклятому ворогові, щоб урятувати своє життя. Тепер ситуація була іншою. Дзеркало покаже, хто є хто. Тоді Прошка довідається, хто ховається у тілі альбатроса, й зметикує, що охочих потрапити у світ людей не троє, а четверо.

Троян не міг допустити, щоб Прошка й Азар об'єдналися проти нього. Не тому, що його лякало двоє невдах. Вони були неспроможні, доки з ними не було Марики. Але інтуїція підказувала Трояну, що дівча ще вискочить, наче блазень із табакерки. Буде краще, якщо вона нічого не запідозрить.

— А може, його підстрелити? — запропонував Прошка.

— Що? — перепитав Троян, виходячи із задуми.

— Я кажу, даремно, чи що, лук тягаєш?

— Ні,— відрізав Троян.

Він уже давно пристрелив би альбатроса, якби від цього не залежало його власне життя.

— Не розумію, чого ти з ним панькаєшся? Ясно ж, що від нього одні нещастя.

— Цим ми нічого не вирішимо, — захитав головою Троян.

— Може й так. Тільки не подобається мені все це, — пробурчав Прошка.

Троян його не слухав. Його мозок гарячково шукав рішення. У лементі чорного альбатроса колишньому Верховному Чарівникові чулася зловтіха. Кожен крок неминуче наближав його до викриття. Немов у відповідь на його думки, він помітив, як за деревами щось мерехтить. Це могло бути тільки дзеркало. Трояна охопила паніка. Втративши здатність чаклувати, він став уразливим. Навіть похід до Морока нічого не дав. Він втратив душу й став слугою пітьми, але це не додало йому могутності. Гарна порада: користуватися хитрістю й підступництвом, але що робити тепер, коли ніяка хитрість не допоможе?

Трояна переповнювала образа, але тут він згадав слова свого скупого на подарунки заступника: «Образа робить людей слабкими». Це подіяло витверезливо. Паніка змінилася спокоєм, що межує з байдужністю. У голові промайнула думка: «Я частина мороку. Чи личить мені боятися?»

Рішення прийшло миттєво. Потрібно пройти через дзеркало, перш ніж до нього підоспіє Прошка. Простота й щирість цього ходу була настільки очевидна, що Троян дивувався, як це відразу не спало йому на думку. Йому нічого не варто було відірватися від свого попутника. Скутий артритом, той ледь тягся по дорозі. На ту мить, як він доплететься до дзеркала, Троян буде вже по той бік.

Прошка теж помітив за деревами дивне мерехтіння.

— Поглянь-но, там щось блищить, чи мені здається? — запитав він.

— Піду, подивлюся, — поспішно сказав Троян і додав кроку.

— Зажди, а то я за тобою не вженуся, — попросив Прошка.

Троян удав, що не розчув, і перейшов на біг.

Зараз кожна секунда була дорога. Обігнувши дерева, він вискочив на галявину й побачив дивне явище. Гай неначе ділила надвоє легка, мерехтлива завіса. Вона тремтіла, як тепле повітря над багаттям. Дерева за нею здавалися злегка розмитими й хиткими.

Прямо на Трояна йшов давній дідуган із бородою до пояса. Навіть знаючи про те, що перед ним чарівне дзеркало, Троян не відразу зміркував, що бачить власне відображення. Їхні погляди зустрілися. Троян запнувся. На думку спало Прошчине питання про те, чи повернеться до нього за дзеркалом молодість. Тепер він і сам задумався: що трапиться, коли він перетне межу?

Троян мимоволі сповільнив крок. Він уже звик до нового, молодого тіла й не хотів повернення до минулого. Дарма він переконував себе, що йому нічого не загрожує: дзеркало лише показує суть, але нічого не змінює. Спогади про Трясовину Прожитих Років і зустріч із міняйлом говорили про те, що в Позачасовості прожиті роки були для нього перешкодою, а зовнішній вигляд нікого не обманював. Спокій знову поступився місцем паніці. Паралізований страхом, Троян зупинився. Він стояв на відстані витягнутої руки від свого відображення й не міг зробити останнього кроку. Міняйло мав рацію — пройти крізь дзеркало міг тільки той, хто не злякається.

Раптово на нього спікірував чорний альбатрос. Троян подумав, що недруг підганяє його ступити за межу, відсахнувся, перечепився і впав. Альбатрос почав бити його крильми, намагаючись клюнути.

У цей час із-за дерева вийшов Прошка. Він побачив, що чорний альбатрос напав на Трояна.

Усе повторювалося точно так, як на болоті.

— Ех, говорив, що його треба підстрелити! — з досадою махнув рукою Прошка й поспішив на допомогу.

Троянові було не до Прошки. Він відбивався від альбатроса, який боляче клював і бив крильми. Крилатий ворог прекрасно розумів, що Троян не може звернути