На лезі клинка - Джо Аберкромбі
Лоґен не любив покладатися на удачу — навіть саме це слово залишало в його роті неприємний присмак. Він звів очі на похмуре небо.
— Негода нам би не завадила. У добрячій зливі ми могли би загубитись.
Кляті небеса поливали Лоґена тижнями, але тепер, коли дощ би знадобився, вони не могли вичавити з себе навіть краплі.
Малакус Кей дивився на них через плече великими і круглими від тривоги очима.
— Може, нам варто їхати швидше?
— Варто, — відказав Лоґен, гладячи коня по шиї, — але це втомить коней, а їхня швидкість нам ще може знадобитися пізніше. Ми могли би переховуватись вдень, а їхати вночі, але тоді є ризик заблукати. Найкращий варіант — залишити все, як є. Не поспішати і сподіватися, що нас не помітять. — Він кинув похмурий погляд на вершину пагорба. — Якщо не помітили вже.
— Гм-м… — протягнув Баяз, — здається, зараз саме час дещо тобі розповісти. Та відьма Кориб насправді зовсім не така дурепа, якою я її виставив.
Лоґен відчув, як всередині все захололо.
— Он як?
— Так. Незважаючи на всю цю фарбу, золоті прикраси і балачки про крайню Північ, вона все-таки знає свою справу. «Тривалий погляд» — так це називається. Фокус старий, але дієвий. Вона за нами спостерігала.
— Вона знає, де ми?
— Найвірогідніше, вона знає, коли ми рушили у дорогу і в якому напрямку.
— Це аж ніяк не покращує наші шанси.
— Змушений визнати, що ти правий.
— Твою мать.
Лоґен помітив якийсь рух за деревами зліва і враз вхопився за меча. В небо здійнялася пара птахів. Він взявся чекати, затамувавши подих. Тиша.
Лоґен відпустив руків’я.
— Треба було вбити їх, коли у нас була можливість. Всіх трьох разом.
— Але ми цього не зробили, тож маємо те, що маємо.
Баяз перевів погляд на Лоґена.
— Якщо вони нас все ж піймають, що будемо робити?
— Тікати. І сподіватися, що наші коні швидші.
— А ця? — запитав Баяз.
Незважаючи на дерева, у вибалку люто завивав вітер, від чого омахи полум’я звивалися і мерехтіли. Малакус Кей втягнув голову у плечі і щільніше закутався у ковдру. Він придивлявся до короткого стебла, що його Баяз тримав перед ним, і зосереджено морщив лоба.
— Гм… — Це була вже п’ята рослина, а нещасний учень не вгадав ще жодної. — Може, це… е-е… ільїс?
— Ільїс? — повторив чаклун, з обличчя якого неможливо було зрозуміти, правильна це відповідь чи ні. Зі своїм учнем він був безпощадним, наче Бетод.
— Мабуть?
— Навряд.
Учень заплющив очі і вп’яте за вечір зітхнув. Лоґен йому співчував, навсправжки співчував, але вдіяти нічого не міг.
— Це урсилум, що у перекладі зі старої мови означає «круглолистий».
— Так-так, звичайно, урсилум — ось що вертілося в мене на язиці увесь цей час.
— Якщо назва рослини вертілася в тебе на язиці, то і її застосування повинно вертітися десь неподалік, еге ж?
Учень примружився і з надією поглянув на нічне небо, так наче сподівався у зірках знайти відповідь.
— Напевно, урсилум допомагає від… болю в суглобах?
— Аж ніяк ні. Побоююся, біль у твоїх суглобах мучитиме тебе й надалі. — Баяз повільно покрутив стебло у пальцях. — В урсилума нема відомих мені застосувань. Це просто рослина. — і він викинув стебло в кущі.
— Просто рослина, — повторив Кей, хитаючи головою.
Лоґен зітхнув і потер втомлені очі.
— Я перепрошую, майстре Дев’ятипалий, ми вам надокучили?
— Чому це так важливо? — запитав Лоґен, сплеснувши руками. — Кого хвилює, як називається рослина, з якої нема жодного пуття?
Баяз усміхнувся.
— Гарне питання. Скажи-но нам, Малакусе, чому це важливо?
— Якщо людина прагне змінити світ, вона повинна спершу його осягнути.
Учень почав сипати завченими словами, явно радий, що його запитали про те, на що він знав відповідь.
— Коваль повинен вивчити тонкощі металів, а тесляр — тонкощі дерева, бо інакше їхня робота не матиме значної цінності. Неприборкана магія бурхлива і страшна, адже вона надходить з Потойбіччя, а зв’язок із нижнім світом таїть у собі чимало небезпек. Маг приборкує магію знанням і таким чином творить високе мистецтво, але, як і коваль або тесляр, він повинен братися лише за те, на чому знається. З кожним новим знанням його сила зростає. Тому маг повинен прагнути вивчити все, що можна вивчити, й осягнути цілий світ. Міць дерева в його основі, а знання — то основа сили.
— Дай-но вгадаю, «Основи мистецтва» Джувенса?
— Перші рядки, — підтвердив Баяз.
— Прошу мене пробачити, але я прожив на цьому світі понад тридцять років, а досі не розумію ні краплі з того, що зі мною сталося. Вивчити цілий світ? Зрозуміти все, що можна? Це неабияке завдання.
Маг реготнув.
— Я скажу більше — неможливе. Навіть для того, щоб дійсно вивчити і зрозуміти якусь травинку, знадобиться ціле життя, а світ ще й увесь час змінюється. Саме тому кожен із нас обирає свою спеціалізацію.
— Яку ж обрав ти?
— Вогонь, — відповів Баяз, радісно вдивляючись у полум’я, відблиски якого мерехтіли на його голомозій голові. — Вогонь, силу і волю. Однак навіть після безліку років навчання я почуваюся новачком. Чим більше вчишся, тим більше розумієш, наскільки мало знаєш. Втім, зусилля того варті. І попри все, знання — основа сили.
— Отже, маючи достатньо знань, ви, маги, можете робити що завгодно?
Баяз насупився.
— Є певні обмеження. І правила.
— Як Перший закон?
Вчитель і учень водночас зиркнули на Лоґена.
— Не можна говорити з демонами, правильно?
Було зрозуміло, що Кей не пам’ятав свого гарячкового маячіння, бо аж розкрив рота від здивування. Очі Баяза лише трохи звузились, так наче він щось запідозрив.
— Так, усе вірно, — відповів Перший з-поміж магів. — Забороняється торкатись Потойбіччя безпосередньо. Перший закон стосується усіх, без винятку. Як і другий.
— А саме?
— Забороняється споживати людську плоть.
Лоґен здійняв брову.
— Ви, чаклуни, займаєтесь якимись дивними речами.
Баяз усміхнувся.
— О, це тільки квіточки. — Він обернувся до учня, тримаючи в руках ґулястий коричневий корінь. — А тепер, майстре Кею, чи не могли би ви підказати мені ім’я цієї рослини?
Лоґен не міг стримати посмішки. Цю рослину він знав.
— Ну ж бо, майстре Кею, ми не будемо чекати вас усю ніч.
Лоґен не міг більше спостерігати за муками учня. Він нахилився до нього, вдаючи, що порпається прутиком у жаринах, кашлянув, щоб приховати свої слова, і тихо шепнув:
— Вороняча лапа.
Баяз перебував трохи віддалік, та й між дерев завивав вітер. Маг аж ніяк не міг його почути.
Кей гарно відіграв свою роль. Він продовжив придивлятися до кореня, морщачи лоба від напруги.
