Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник

Адаон здивовано глянув на брата, щось хотів сказати, але Ітиней знову перебив його:

— Щоа не підуть з Наставником до небесної вежі. Вони повернуть назад.

Серце у Заграви впало. Ось воно! Те, чого він так боявся, про що догадувався, але не хотів допустити. Наступила протидія. Самоствердження. Він пробудив у душі щоа інтелект, а разом з ним і безліч інстинктів, які отримали велику підтримку, розум. Він ждав реакції, але не думав, що це станеться під час великого походу. Він гарячково думав, що робити, а тим часом спокійно вимовляв слова:

— Може, ти погано себе почуваєш, Ітиней? Так ти скажи нам. І потім хіба я для себе веду вас, всіх щоа, до «небесної вежі». Я бажаю вам щастя і хорошого життя.

Тисячі щоа наближалися до групи вожаків, прислухалися до палкої розмови, не розуміючи всього, що сталося. Ітиней сердито оглянув юрбу, волосся в нього настовбурчилось, заблищало срібно-рожевими вогниками. Він закричав:

— Я кажу ще раз — щоа не підуть до небесної вежі! Ми повернемо назад. Ми будемо знову жити серед своїх лісів і гір. Ми не хочемо бути рабами пришельців з неба! Хіба ти не говорив сам, що найвище благо — свобода?

— Так, я говорив це, Ітиней, — схвильовано сказав Заграва. — І стверджую це зараз. Згадай — хіба я силою вів вас сюди? Хіба я коли-небудь змушував тебе або інших до дії?

— Так! — лютував Ітиней. — Ти хитро говорив про те, що тобі бажалось. Ти вказував нам такі вчинки, які бажані були тобі. А тоді казав, що це ми самі діємо так.

— А хіба я поганому вчив вас?

— Я не знаю. Ти робив з нас рабів. Ми й досі не вільні. Ти ведеш нас, куди хочеш.

— Ти кажеш страшні слова, Ітиней, — раптом гаряче вступився Адаон. — Як ти смієш так говорити Наставнику?

— Мовчи, підлабузнику! — насмішкувато крикнув Ітипей. — Хіба ти не покірний його слуга?

— Я просто вдячний Наставнику! — обурено сказав Адаон. — Він прибув з іншої Му, щоб дати нам світло. Він навчив нас будувати і кувати метали. Він учить наших дітей і бажає добра щоа. Він іде назустріч іншим Наставникам, які теж будуть турбуватися про щоа і нести їм світло!

— Нести світло і рабство! — заверещав Ітиней. — Я не бажаю, щоб на Му жили «інші Наставники». Нам не потрібно Наставників. Щоа самі знають, як жити. Вони самі вибиратимуть свій шлях!

— Я бажаю показати вам широкий світ, — заперечив Заграва, звертаючись до всіх щоа. — Я хочу, щоб ви спілкувалися з іншими щоа, на інших далеких Му.

— Не бажаємо! — вперто і люто закричав Ітиней. Юрба підтримала його войовничими вигуками. Рої щоа піднялися в повітря, сповнюючи його безладним гомоном.

«Розкол», — майнуло у свідомості Заграви. Тепер на планеті почнеться боротьба і незгоди. Він став причиною цього. Замість Знання, приніс на планету розбрат. Краусс попереджував, що таке може бути. Чи правильно він себе поводив? Чи не втрутився у вільний розвиток іншопланетних істот?

Але сумління заспокоювало його. Саме цього слід було чекати. Там, де приходить світло, — поруч іде темрява. Все закономірно! Хай проходять і зльоти духу, і падіння. Хай тепер шукають дороги серед хаосу стихій, хай викрешують з них іскри розуму і самопізнання.

Заграва підняв руку, крикнув:

— Хто не хоче йти з нами, хай вертається назад. Хай говорить не Ітиней, а кожен за себе!

— Ти чужинець! — обурено сказав Ітиней. — Я вождь, і мій голос — закон для щоа. Ніхто не піде з тобою до небесної вежі!

— Я піду! — гордо сказав Адаон. — Я не залишу Наставника!

— Ні ти, ні Наставник не піде! — грізно вигукнув Ітиней. Сотні щоа оточили його з усіх боків. Могутні стріли поглядів уже тиснули на психіку Заграви. Він великим напруженням волі захистився від того тиску. О, це не стихійний вибух! Це, видно, давно готувалося Ітинеєм, у нього безліч прихильників — свідомих і несвідомих.

— Ти не хочеш пустити мене? — спокійно запитав Заграва. — Чому?

— Тому, що ти приведеш на Му нових Наставників. Тому, що ти зробиш щоа рабами інших Му. Ми будемо господарями на своїх землях і не бажаємо ніяких Наставників. Ти сам казав, що наша Му прекрасна. От ми й залишимося на ній, не бажаючи знати всіх інших!

— Але я бажаю, щоб ваша Му стала ще кращою, яснішою!

— Тільки без Наставників! Свободи! — крикнув Ітиней.

Його крик підхопила юрба. Заграву притиснули до притулку, в нього полетіло каміння. Він схопився за вібратор, потім одвів руку. Ні, він ніколи не застосує зброї! Не для цього вони летіли за десятки світлових років. Так все зіпсується, й Ітиней одержить для своїх маніакальних переконань наочне підтвердження. Ні, краще загинути! У свідомості виникло блискавичне рішення. Він крикнув:

— Друг, сюди!

Біля нього з’явився робот. Він оглянув юрбу, жваво запитав:

— Чому щоа метушаться? Що сталося?

— Ми йдемо звідси, Друг, — сказав Заграва. — Вони залишаються тут. Вперед.

— Я з тобою, Наставнику, — безстрашно заявив Адаон, і його очі метнули блискавиці. — Я не покину тебе ніколи. Хай сліпі і глухі будуть у темряві. Колись вони жалкуватимуть, що послухали Ітинея!

— Не пускати їх! — лютував Ітиней.

Заграва пішов до потоку. Друг, Адаон і група вірних щоа рушили за ним. На них накинулися прихильники Ітинея. Вони хапали задніх щоа, тягли їх назад. Заграва дав наказ Другу. Робот став між нападаючими і невеликою групою втікачів. Навала щоа розбилася об широкі груди