Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник
Щоа мають на широкому круглому обличчі троє очей. Своєрідний трикутник вершиною вгору. В центрі — отвір, закритий густою щетиною. В тому отворі створюються вібруючі звуки, які служать для спілкування, тобто наш мовний апарат. Але я довго не міг дізнатися, як вони їдять?
Тільки згодом я побачив це. В них спереду, в центрі тулуба, був ще один отвір. У нормальному стані його не було видно. Він закритий зморшками тугої шкіри. А коли наступав певний час, зморшки розходились, і щоа вкладали в отвір плоди, коріння рослин і соковиті стебла трав чи мохів. Через кілька хвилин висмоктані залишки їжі викидались назад.
Я знаю, що в них травний апарат дуже відрізняється від земного, але експериментальну перевірку треба теж залишити до прильоту нової експедиції.
Звукових отворів я не бачив. Можливо, щоа сприймали звуки всією поверхнею тіла або голови.
Очима були два нижніх отвори. А верхнє «око» було насправді конденсатором і генератором психічної енергії. Ним вони посилали імпульси своєї волі, бажання, відчували настрій співрозмовника, друга, ворога. Саме цією енергією вони впливають на деяких тварин при полюванні, нею вони приспали, знесилили мене при першій зустрічі. Але щоа ще не знають про творче застосування Цієї енергії, вірніше, вони не вміють робити цього. У мене є прекрасний плай. Якщо все буде гаразд, я спробую провести цікаві експерименти.
Щоа живуть невеликими племенами. Вони двостатеві. У певний час деякі з них відокремлюються, віддаляються у темні печери. Тоді про них піклується все плем’я. їм носять їжу, чатують біля тих печер.
У день очікування щоа танцюють танці радості, палять вогнища, співають ритмічні мелодії.
І ось з печер починають вискакувати один за одним маленькі істотки — діти щоа. Вони жваві, рухливі, енергійні. їх розбирають спеціальні няньки, які доглядають малих. У перші дні діти п’ють густу рідину, що виступає на отворі для прийому їжі, а потім через деякий час переходять на звичайні плоди чи стебла.
Ростуть молоді щоа надзвичайно швидко. Через рік вони вже дорослі. В розумовому відношенні теж. Я в цьому особисто переконався.
Недавно вмер вожак племені Луакон. Перед тим він сказав, що незабаром піде звідси. Коли я запитав, звідки він знає, Луакон відповів:
— Всі щоа знають. Вони бачать. Вони бачать трохи наперед. Луакон щасливий, що побачив Наставника, який прийшов з неба. Ми темні. Ми нічого не знаємо. Та Луакон розуміє, що Наставник приніс на Му світло. Щоа вічно будуть любити тебе. Я йду. Після мене залишаються мої малі щоа — Адаон і Ітиней. Вони стануть вожаками. Я знаю — Наставник не покине їх.
Луакон помер. Вожаками повинні були стати діти його — Ітиней і Адаон. За традицією плем’я в такому випадку розділялося на дві частини. Хто бажав — ішов за одним, інші — за другим. Але я, дізнавшись про такий звичай, порадив не робити цього.
Я казав молодим вожакам:
— Розділюючи плем’я, ви послаблюєте його. Не роз’єднуватись треба, а навпаки — шукати об’єднання з іншими племенами.
— І не воювати з ними? — запитав здивовано Ітиней.
— А для чого? — в свою чергу дивувався я. — Воюючи, ви зменшуєте і свої сили, і сили інших племен. Об’єднуючись з ними, ви збільшуєте ці сили. А хто сильніший, той більше і зробить.
Молоді вожаки слухали, мовчали, думали над новими поняттями.
Одного разу плем’я зустрілося з ворогами. Десь спереду почався бій. Бої відбувалися дуже дивно. Ряди супротивників, як звичайно, вишиковувалися один проти одного і посилали з своїх рядів бійців для поєдинку. Бійці змагалися між собою потоками психічної енергії, намагаючись підкорити супротивника гіпнотичним впливом. Хто падав, того вважали переможеним. Його забирали і клали позад себе, як трофей. Такий бій міг відбуватися по кілька діб, аж поки з одного боку не залишалось жодного бійця. Тоді переможці зв’язували всіх переможених і залишали їх у хащах напризволяще, хижакам.
Я втрутився у цей дикий і жорстокий поєдинок. Коли чужі щоа побачили мене і Друга поряд, вони дуже здивувались і злякалися. Шеренга чужих почала відступати. Тоді я крикнув їм:
— Не бійтеся. Ми нічого лихого не зробимо вам. Приєднуйтесь до племені. Будемо разом жити і шукати їжу. Будемо разом робити притулки для всіх щоа, боротися проти хижаків і негоди.
Чужі щоа слухали, дивувалися. Але підходити боялись. Бій не відбувся. Лише на третій день, коли Усо піднялося над хащами лісу, посланці від чужого племені прийшли до нас. Вони говорили зі мною, з вожаками Ітинеєм і Адаоном. Вони згоджувалися на спілку.
Великий похід(Продовження записів Заграви)
Минуло кілька років. Під керуванням Ітинея і Адаона зібралося багато племен. Це вже була невелика держава. Слава про неї линула по планеті Му. Здалека прибували нові племена, вони вливалися в могутнє об’єднання.
Я навчив щоа будувати притулки, користуватися знаряддям. Спочатку кам’яним,
