Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник
На головній плиті Марія вибивала ВЧВ кілька слів: «Коханий, я жду тебе».
Туара одного разу запитав:
— Для кого ми робимо це, Ма-ора?
— Я жду ще одного посланця, Туара. Це для нього ми залишаємо знаки. По них ми зустрінемось…
— І тоді щоа будуть ще могутнішими, — радів Туара.
— Так, тоді ви станете сильнішими.
Марія, вирушаючи від потоку, захопила з капсули все, що можна було: хронометр, кілька блокнотів, фотоапарат, портативний магнітофон.
Вона занотовувала всі події, фотографувала рослини і трави, тварин і щоа. Вона записувала на магнітну стрічку мову істот, голоси тварин. Вона визначила добу, яка рівнялася двадцяти годинам Землі, відрегулювала універсальний хронометр. І, нарешті, Марія почала проводити щовечірні передачі думки, адресовані Івану.
В перші місяці нерідко на неї нападав відчай, приходила апатія. Зневіра точила свідомість, хотілося небуття. Але поступово Марія ввійшла у ритм праці, творчості. І тепер як далеко всі небезпеки! Вона вистояла у щоденній боротьбі. Вона гаряче вірила тепер, що все здійсниться, як задумано.
Туара тривожно ворушиться, щось гомонить. Біля нього в темряві постать щоа.
— Що там, Туара? — запитує Марія.
Кругла голова Туара просовується в отвір. Він радісно каже:
— Це втікач з полону. Він був з ворожим племенем. Він був далеко. Він каже, що бачив у великому лісі вежу. Таку, як ставимо ми. Тільки більшу.
Марія схопилася з ложа. Серце забилося боляче, защеміло.
— Говори, Туара! Говори! Яка вона? З чого зроблена?
— Не з каменю. Ті, чужі щоа, казали, що вежа спустилася з неба. Вона блискуча. І гладенька. Я й подумав, що то твій товариш — Посланець Небес.
Сльози підступили до очей Марії. Вона закам’яніла на місці від несподіванки, а ураган думок уже завихрився в мозку, бурхливо породжуючи надії, радість, нові сподівання.
— Туара! Він знає, де це? — ледве стримуючись, запитувала вона. — Він знайде дорогу?
— Важко, — сказав Туара. — Але знайде. Це далеко. Та хіба нам страшно? З нами ти, Ма-ора. З нами Дитя Небес. Нам не страшні діа, нам не страшні урагани і зливи. Ми підемо з тобою, Ма-ора. Ми знайдемо небесну вежу.
— Дякую тобі, Туара, — схвильовано сказала Марія. — Васильку, вставай! Вставай, синочку!
Син бурмотів щось уві сні, відбивався ніжками. Марія сміялася і плакала, загортала його в покривало з шкіри хижого діа.
Що ж воно? Звідки? Невже нова експедиція? Так швидко?
Що б там не було, а це радість. Велика радість і надія!
Вперед. Тільки вперед. Там світло, там зустріч, там посланець розуму рідної Землі.
Перші сторінки історії Му(З блокнота Заграви)
…Отже, несподівана зустріч з роботом, з Другом врятувала мене.
Далі все було незрівнянно легше, ніж раніше. До мене повернулася впевненість, віра у перемогу, віра в зустріч з Марією.
Розумні істоти одразу ж визнали моє старшинство, мій авторитет. Повний послух їхнього бога був найкращим доказом моєї могутності. Я почав жити серед них, збудувавши з допомогою Друга тимчасовий притулок.
Перш за все я вирішив познайомитись ближче з істотами, або щоа, з їхньою мовою. Без них я не міг нічого зробити — ні мандрувати по планеті, ні шукати Марію, ні навіть вирішити проблему харчування. За Друга я не боявся: він був розрахований на використання будь-якої енергії — сонячної, грозової, атмосферної, ядерної. Але про себе треба було потурбуватись. Я спробував десятки різних плодів і трав, деякі з них були їстівними.
Я вивчив нескладну мову щоа, подружив з вожаком, який у перший день хотів принести мене в жертву «богу». Його звали Луакон. Він був дуже добрий і мудрий щоа. Коли я згадав якось про нашу першу зустріч, він дуже хвилювався.
— Щоа не знали, — казав він. — Щоа думали, як краще. Вони хотіли переконатись. Твій блискучий слуга був нашим повелителем. Ми принесли тебе, щоб знати, що він скаже. А він мовчав. Ми думали, що він бажає твоєї смерті. А потім він звільнив тебе. І ми побачили, що ти божество.
— Гаразд, гаразд, — сміявся я. — Я ж не гніваюсь на вас, Луакон. Тільки не називай мене божеством. Краще зви Наставником. Я не вождь, не бог, а вчитель. Я буду вчити вас. Для цього я й прибув до вас.
— Звідки, Наставнику? — запитував Луакон.
— З іншої планети, друже.
— З іншої Му?
— Так, Луакон, з іншої Му. Вона далеко, біля іншого Сонця, або Усо, як ви звете.
Луакон радів, як дитина. Він дуже любив розмовляти зі мною, швидко сприймав нові поняття, навіть абстрактні. Від нього я поступово довідався про їхні звичаї, стосунки, думки. Спостереження за життям племені дали ще багато різних фактів. Уже тепер я маю можливість коротко описати життя щоа — розумних істот планети Му — другої планети в системі Тау Кита, тубільною мовою.
Вони істоти іншого напрямку еволюції, ніж той, що панує на Землі, хоч між нами є багато спільного.
Щоа
