Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Це що, хірурги? - запитав він тихенько Рона.

- Хірурги? - здивувався Рон. - Оті маґлівські психи, що ріжуть людей? Та ні, це цілителі.

- Сюди! - покликала місіс Візлі, перекрикуючи чергове бамкання чаклуна в кутку, і вони приєдналися до черги перед пухкенькою білявкою, що сиділа за столом з табличкою «Інформація». Стіна в неї за спиною була завішена оголошеннями й гаслами на зразок: «У ЧИСТОМУ КАЗАНІ ЗІЛЛЯ НЕ СТАНЕ ТРУЙЗІЛЛЯМ» або «ПРОТИОТРУТИ ПРОТИЗАКОННІ, ПОКИ НЕ СХВАЛЕНІ КВАЛІФІКОВАНИМ ЦІЛИТЕЛЕМ». Там також висів великий портрет чарівниці з довгими сріблястими кучерями, підписаний:

Діліс Дервент

Цілителька лікарні Святого Мунґо (1722-1741)

Директорка Гоґвортської школи чарів і чаклунства (1741-1768)

Діліс пильно приглядалася до Візлів, немовби їх рахувала. Коли Гаррі перехопив її погляд, вона йому ледь помітно підморгнула, а тоді бочком підсунулася до портретної рами і зникла.

Тим часом на самому початку черги молодий чаклун виконував химерний танець на місці, ойкаючи від болю й пояснюючи відьмі за столом, що саме його тривожить.

- Це оці... ой... черевики, що брат мені дав... ой... вони гризуть мені... ОЙ... ноги... прошу подивитися, вони, мабуть... А-А-А... зачакловані, і я не можу... О-О-ОЙ... їх зняти. - Він перестрибував з однієї ноги на другу ніби танцював на розпеченому вугіллі.

- Але ж черевики не заважають вам читати, - буркнула білява відьма й роздратовано тицьнула у велику табличку ліворуч від столу. - Вам потрібен кабінет «Наслідки від чарів» на п'ятому поверсі. На вказівнику все чітко написано. Наступний!

Чаклун якось боком пошкутильгав, зрідка підстрибуючи, з черги, а родина Візлів на крок просунулася вперед. Гаррі тим часом читав вказівник поверхів:

НЕЩАСНІ ВИПАДКИ..................................... Перший поверх

Вибухи казанів, зворотний спалах чарівної палички, мітлокатастрофи та ін.

УШКОДЖЕННЯ, ЗАВДАНІ МАГ. ІСТОТАМИ.......... Другий поверх

Укуси, вжалетя, опіки, рани від колючок та ін.

МАГІЧНІ ІНФЕКЦІЇ........................................ Третій поверх

Заразні хвороби - драконка, зникайлиця, грибок сріблотухи та ін.

ОТРУЄННЯ НАСТОЯНКАМИ Й РОСЛИНАМИ......... Четвертий поверх

Висипки, відрижки, неконтрольований сміх та ін.

НАСЛІДКИ ВІД ЧАРІВ.................................... П'ятий поверх

Нерозсійчари, пристріт, хибно виконані закляття та ін.

КАФЕТЕРІЙ/АПТЕКА......................................Шостий поверх

ЯКЩО ВИ НЕ ВПЕВНЕНІ, КУДИ ЙТИ, НЕ ЗДАТНІ НОРМАЛЬНО ГОВОРИТИ АБО НЕ МОЖЕТЕ ПРИГАДАТИ, ЧОМУ ТУТ ОПИНИЛИСЯ, НАША ГОСТЬВІДЬМА З РАДІСТЮ ВАМ ДОПОМОЖЕ.

З черги до столу почалапав старезний згорблений чаклун зі слуховою трубкою. - Я прийшов відвідати Бродеріка Боуда! - прокаркав він.

- Палата сорок п'ять, але боюся, що ви дарма гаєте час, - байдуже відповіла відьма. - Він збитий з пантелику... і досі вважає себе чайником для заварки. Наступний!

Якийсь розгублений на вигляд чаклун міцно тримав за ногу свою маленьку донечку, а та кружляла в нього над головою, махаючи величезними пір'їстими крильми, що росли в неї зі спини, проткнувши повзунки.

- П'ятий поверх, - втомлено сказала відьма, нічого не питаючи, і чоловік зайшов у подвійні двері за її спиною, тримаючи доньку, наче повітряну кульку чудернацької форми. - Наступний!

До столу підійшла місіс Візлі.

- Добрий день, - сказала вона. - Мого чоловіка, Артура Візлі, мали перевести сьогодні зранку в іншу палату, чи не могли б ви сказати...

- Артур Візлі? - перепитала відьма, перебігаючи пальцем довжелезний список перед нею. - Так, другий поверх, другі двері праворуч, палата Дай Луеліна.

- Дякую вам, - сказала місіс Візлі. - Ходімо всі.

Вони зайшли за нею в подвійні двері й рушили вузеньким коридором з портретами відомих цілителів, освітленим кришталевими кулями, повними свічок. Кулі висіли під стелею, немов велетенські мильні бульбашки. Крізь двері, що їх вони минали, постійно заходили й виходили чарівники та чарівниці в зелених мантіях. З одних дверей раптом війнуло смердючим жовтим газом, а з деяких інших долинали стогони. Піднялися сходами на поверх ушкоджень, завданих магічними істотами, і знайшли в коридорі другі двері праворуч, на яких було написано: «Небезпечна палата Дай Луеліна - серйозні укуси». Знизу в спеціальну мідну рамочку було вставлено картку з написом від руки: «Головний цілитель: Гіпократ Сметвик. Цілитель-практикант: Авґустус Пай».

- Молі, ми зачекаємо тут, - сказала Тонкс. - Артурові буде важко приймати відразу стільки відвідувачів... нехай спочатку зайде тільки сім'я.

Дикозор щось прогарчав, погоджуючись, і притулився спиною до стіни коридору. Його магічне око крутилося на всі боки. Гаррі теж було позадкував, але місіс Візлі простягла руку й підштовхнула його до дверей зі словами: - Не вигадуй, Гаррі. Артур хоче тобі подякувати.

Палата була маленька й досить темна, бо в ній було тільки одне вузеньке віконечко високо на стіні навпроти дверей. Основне освітлення йшло від сяючих кришталевих бульбашок, що збилися докупи посеред стелі. Стіни були оббиті дубовими панелями, і на одній висів портрет доволі лихого на вигляд чаклуна, підписаний: «Уркугарт Рекгеров (1612-1697), винахідник закляття для прочищення кишок».

У палаті було тільки троє пацієнтів. Містер Візлі займав ліжко під віконечком. Гаррі з радістю й полегкістю побачив, що він сидить, підпершись подушками, й читає «Щоденного віщуна» під самотнім сонячним промінцем, що падав на його ліжко. Містер Візлі підняв голову, побачив, хто до нього прийшов, і радісно всміхнувся.

- Вітаю! - вигукнув він і відкинув «Віщуна». - Молі, Білл щойно пішов, мусив вертатися на роботу, але обіцяв заскочити до тебе пізніше.

- Як здоров'я, Артуре? - стурбовано глянула на нього місіс Візлі й нахилилася, щоб поцілувати чоловіка в щоку. - Ти й досі трохи блідий.

- Зі мною все чудово, - бадьоро відповів містер Візлі і простяг здорову руку, щоб обійняти Джіні. - Якби з мене зняли бинти, я б хоч зараз вернувся додому.

- Тату, а чого ж їх тобі не знімають? - запитав Фред.

- Бо щоразу, як починають знімати, з мене тече кров, як з дурного, - весело пояснив містер Візлі, а тоді взяв з тумбочки біля ліжка чарівну паличку й вичаклував для гостей шість додаткових стільців. - Схоже, що ікла тієї зміюки мали незвичну отруту, яка не дає загоїтися ранам. Але цілителі впевнені, що знайдуть протиотруту. Кажуть, що їм траплялися випадки значно гірші за мій. А тим часом мені тільки й треба, що приймати щогодини настоянку для поповнення запасів крові. А подивіться на отого чоловіка, - стишив він голос і кивнув на ліжко навпроти, де лежав, дивлячись у стелю, весь зелений і дуже хворий на вигляд чоловік. - Його, бідолашного, покусав вовкулака. Ніякі ліки