Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Отак краще, - підбадьорливо сказав Сіріус, - давайте... давайте поки що чогось вип'ємо. Акціо маслогшво!
З цими словами він підняв чарівну паличку, і з комори до них вилетіло з півдесятка пляшок. Пляшки ковзнули по столі, розкидавши рештки Сіріусової вечері, й зупинилися точнісінько перед кожним з шести присутніх. Усі почали пити, і якийсь час чути було тільки потріскування вогню в каміні та глухе постукування пляшок об стіл.
Гаррі пив лише для того, щоб дати рукам якусь роботу. Всередині здіймалася гаряча, кипуча хвиля провини. Якби не він, їх би тут не було, усі спокійно собі спали б. Так, завдяки здійнятій ним тривозі знайшли містера Візлі, та хіба можна було забути, що напав саме він?
«Не будь дурний, у тебе немає ікол, - казав він сам собі, намагаючись заспокоїтися, але рука, що тримала пляшку з маслопивом, підступно тремтіла, - ти лежав у ліжку, ти ні на кого не нападав...»
«А що ж тоді було в Дамблдоровім кабінеті? - спитав він сам себе. - Я ж хотів напасти і на Дамблдора...»
Він рвучко поставив пляшку на стіл, і з неї вихлюпнулося маслопиво. Ніхто цього не помітив. Раптом у повітрі спалахнув вогонь, освітивши брудні тарілки перед ними. Усі зойкнули з несподіванки, а на стіл упав сувій пергаменту. За ним повільно опустилася золота пір'їна з феніксового хвоста.
- Фоукс! - одразу вигукнув Сіріус, хапаючи пергамент. - Це не Дамблдорів почерк... мабуть, вістка від вашої матері... нате...
Він кинув листа Джорджеві, той розгорнув його і вголос прочитав: «Тато ще живий. Я вирушаю до Святого Мунґо. Залишайтеся на місці. Я про все вам напишу відразу як зможу. Мама».
Джордж обвів усіх поглядом.
- Ще живий... - поволі промовив він. - Це так звучить...
Він не мусив закінчувати речення. Гаррі теж розумів, що містер Візлі завис між життям і смертю. Рон, і досі неймовірно блідий, утупився в зворотній бік маминого листа, ніби сподівався знайти там слова втіхи. Фред вихопив пергамент з Джорджевих рук, перечитав і глянув на Гаррі. У того знову затремтіла рука, і він міцніше стис пляшку з маслопивом.
Гаррі ще не доводилося так довго не спати вночі. Сіріус непереконливо запропонував їм піти спати, але у відповідь побачив обурені погляди Візлів. Вони мовчки сиділи за столом, дивлячись, як ґнотик свічечки дедалі глибше занурюється в розтоплений віск, зрідка підносили до губ пляшки й розмовляли тільки для того, щоб перевірити час, зробити припущення, що ж там діється, і заспокоїти одне одного тим, що, якби сталося щось погане, то вони б знали, бо місіс Візлі давно вже мала бути у лікарні Святого Мунґо.
Фред закуняв, схиливши голову на плече. Джіні скрутилася на стільці, наче кішечка, але очі мала розплющені. Гаррі бачив, як у них відбивається полум'я каміна. Рон сидів, обхопивши голову руками, й неможливо було зрозуміти, заснув він чи ні. Гаррі й Сіріус поглядали один на одного, як мовчазні свідки родинного горя, й чекали... чекали...
О п'ятій десять ранку - так показував Ронів годинник - відчинилися двері, й на кухню зайшла місіс Візлі. Вона була страшенно бліда, але коли всі на неї подивилися, а Фред, Рон і Гаррі навіть підвелися зі стільців, місіс Візлі втомлено всміхнулася.
- З ним усе буде добре, - ледве чутно від утоми сказала вона. - Він тепер спить. Зможемо відвідати його пізніше. З ним Білл, зранку він відпроситься з роботи.
Фред знову впав на стілець і затулив обличчя руками. Джордж і Джіні підбігли до матері й обняли її. Рон уривчасто засміявся й одним ковтком допив своє маслопиво.
- Сніданок! - голосно й радісно оголосив Сіріус, зриваючись на ноги. - Де той триклятий ельф-домовик? Крічер! КРІЧЕР!
Та Крічер не відгукнувся.
- Е, обійдемось без нього, - пробурмотів Сіріус. - Отже, сніданок для... зараз полічимо... семи осіб... мабуть, шинка з яєшнею, чай, грінки...
Гаррі побіг до плити, щоб допомогти. Не хотів втручатися в радісне пожвавлення родини Візлів і жахався тієї миті, коли місіс Візлі попросить його переказати своє видіння. Та не встиг він вийняти з буфета тарілки, як місіс Візлі забрала їх у нього з рук і притулила Гаррі до себе.
- Не знаю, Гаррі, що й було б, якби не ти, - сказала вона здавленим голосом. - Артур міг там пролежати кілька годин, і ніхто б його не знайшов, а коли б знайшли, то було б уже пізно. Та завдяки тобі він живий, а Дамблдор зумів вигадати вірогідну версію, чого Артур там опинився. Ти не уявляєш, у яку халепу він міг потрапити. Згадай бідолаху Стержиса...
Гаррі не знав, як витримати потік цієї вдячності, та місіс Візлі, на щастя, незабаром його відпустила й почала дякувати Сіріусові за те, що той уночі доглянув її дітей. Сіріус відповів, що радий був допомогти і висловив надію, що, поки містер Візлі буде в лікарні, вони всі залишаться з ним.
- Ой, Сіріусе, я така вдячна... він, мабуть, пролежить там якийсь час, і було б чудово бути ближче до нього... Це може означати, що ми лишимося тут і на Різдво.
- Веселіше буде! - так щиро вигукнув Сіріус, що місіс Візлі всміхнулася йому, накинула фартуха й почала допомагати зі сніданком.
- Сіріусе, - пробурмотів Гаррі, не в змозі цього більше витримувати. - Чи можна тебе на два слова? Е-е... зараз?
Він зайшов до темної комори, а Сіріус пішов за ним. Без ніякого вступу Гаррі розповів хрещеному батькові в усіх подробицях про своє видіння, навіть про те, що він сам був тією змією, яка напала на містера Візлі.
Коли він зупинився, щоб набрати повітря, Сіріус запитав: - Чи ти розповів про це Дамблдорові?
- Так, - підтвердив Гаррі, - але він не пояснив, що це все означає. Він узагалі давно мені нічого не говорить.
- Я впевнений, що він сказав би, якби було чого хвилюватися, - спокійно мовив Сіріус.
- Але це ще не все, - ледь чутно проказав Гаррі. - Сіріусе, я... мені здається, я божеволію. Там, у Дамблдоровім кабінеті, перед тим, як ми всі взялися за летиключ... мені на якусь секунду здалося, ніби я змія... я відчував себе нею... коли я глянув на Дамблдора, то страшенно заболів мій шрам... Сіріусе, я хотів на нього напасти!
