Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Нам буде потрібне, - дуже тихенько сказав птахові Дамблдор, - попередження.
Спалахнув вогонь, і фенікс зник.
Дамблдор тепер підійшов до одного з делікатних срібних приладів, функції якого були Гаррі невідомі, переніс його на стіл, сів обличчям до них усіх і легенько вдарив по приладу чарівною паличкою.
Прилад ожив і ритмічно задзенькав. З малесенької срібної трубочки вгорі почав пахкати блідо-зелений дим. Насупивши брови, Дамблдор пильно стежив за димом. Минуло кілька секунд, і з крихітних клубочків утворився суцільний струмінь диму, що густішав і клубочився в повітрі... цей дим перетворився на голову змії, що широко роззявляла свою пащеку. Гаррі було цікаво знати, чи все це підтверджує його слова. Він нетерпляче поглядав на Дамблдора, очікуючи хоч якогось знаку, але Дамблдор на нього не дивився.
- Авжеж, авжеж, - бурмотів, здається, сам до себе Дамблдор, без найменшого подиву розглядаючи струмінь диму. - Але по суті розділений?
Гаррі нічого не розумів. Димова зміюка розділилася на дві окремі змії, що звивалися й похитувалися в темному повітрі. Дамблдор з похмурим задоволенням знову легенько вдарив прилад чарівною паличкою. Дзенькання поступово стихло, а димова змія перетворилася на безформну хмарку й зникла. Дамблдор відніс прилад назад на тонконогий столик. Гаррі бачив, як директори на портретах проводили його поглядами, а коли побачили, що Гаррі за ними стежить, поспіхом прикинулися, що сплять. Гаррі хотів було розпитати про цей чудернацький срібний прилад, та не встиг, бо зі стіни праворуч угорі почувся голос. Це знову з'явився у своєму портреті захеканий чарівник на ім'я Еверард.
- Дамблдоре!
- Які новини? - поцікавився Дамблдор.
- Я кричав, аж доки туди не прибігли, - повідомив чарівник, витираючи лоба завісою, що була в нього за спиною, - я сказав, що почув, ніби внизу щось ворушиться... вони не знали, вірити мені чи ні, але зійшли вниз, щоб пересвідчитись... знаєш, там унизу немає портретів, щоб подивитися самому. Але хвилини за дві його винесли. Він у поганому стані, залитий кров'ю, я побіг до портрета Ельфріди Креґ, щоб краще бачити, куди вони йдуть...
- Добре, - сказав Дамблдор, а Рон судомно здригнувся. - Сподіваюся, Діліс за цим простежить...
І справді, за кілька секунд знову з'явилась у своїй картині чаклунка зі срібними кучериками. Вона, кахикаючи, сіла в крісло й сказала: - Дамблдоре, його забрали до Святого Мунґо... несли повз мій портрет... вигляд у нього кепський...
- Дякую тобі, - сказав Дамблдор, а тоді глянув на професорку Макґонеґел.
- Мінерво, піди розбуди всіх Візлів.
- Так-так...
Професорка Макґонеґел рвучко встала й пішла до дверей. Гаррі краєм ока подивився на переляканого Рона.
- Дамблдоре... а як бути з Молі? - зупинилася біля дверей професорка Макґонеґел.
- Це буде робота для Фоукса - після того, як він перевірить, чи там нікого немає, - відповів Дамблдор. - Але вона, можливо, вже й сама знає... у неї той чудовий годинник...
Гаррі знав, що Дамблдор має на увазі годинник, який показував не час, а місце перебування й стан членів родини Візлів, і зажурено подумав, що стрілка містера Візлі, мабуть, стоїть навпроти позначки «смертельна небезпека». Але ж зараз глибока ніч. Можливо, місіс Візлі спить, а не стежить за годинником. Гаррі похолов, пригадавши, як ховчик місіс Візлі перетворювався на мертвого містера Візлі - з перехнябленими окулярами, з кров'ю на лиці... але містер Візлі не помре... не повинен...
Дамблдор нишпорив у шафці за спинами в Гаррі й Рона. Вийняв старого почорнілого чайника й поставив на столі. Потім підняв чарівну паличку й промовив «Летпус!». На якусь мить чайник затремтів і спалахнув химерним синім сяйвом, а далі завмер і знову став суцільно чорний.
Дамблдор підійшов до іншого портрета, де був зображений хитромудрий на вигляд чаклун з гострою борідкою, одягнений у слизеринські срібно-зелені шати. Він, мабуть, так міцно спав, що навіть не почув голосу Дамблдора, коли той спробував його розбудити.
- Фінеасе. Фінеасе.
Персонажі інших портретів у кімнаті перестали прикидатися, що сплять. Вони заворушилися в рамах, намагаючись краще все побачити. Хитромудрий чаклун і далі розігрував сон, тому з портретів теж почали вигукувати його ім’я.
- Фінеасе! Фінеасе! ФІНЕАСЕ!
Він уже не міг прикидатися. Театрально здригнувся й широко розплющив очі.
- Мене хтось кликав?
- Фінеасе, відвідай, будь ласкавий, свій інший портрет, - сказав Дамблдор. - Маю ще одну вістку.
- Відвідати інший портрет? - перепитав Фінеас писклявим голосом, довго й штучно позіхаючи (його погляд блукав по кімнаті й зупинився на Гаррі). - Ой ні, Дамблдоре, я нині такий втомлений.
Щось у Фінеасовому голосі було Гаррі дуже знайоме. Де він його вже чув? Але не встиг над цим замислитись, бо портрети на стінах почали бурхливо протестувати.
- Непокора! - заволав огрядний, червононосий чаклун, розмахуючи кулаками. - Нехтування службою!
- Для нас честь служити теперішньому директорові Гоґвортсу! - репетував старенький кволий чарівник, у якому Гаррі впізнав Дамблдорового попередника Арманда Діпіта. - Ганьба тобі, Фінеасе!
- Може, мені його переконати, Дамблдоре? - гукнула гостроока чаклунка, піднімаючи незвично масивну чарівну паличку, що нагадувала березову вудку.
- Ну, гаразд, - погодився Фінеас, боязко поглядаючи на чарівну паличку, - хоч він, можливо, знищив уже й мій портрет, як і решту наших родинних портретів...
- Сіріус не чіпає твого портрета, - заперечив Дамблдор, і Гаррі відразу згадав, де вже чув Фінеасів голос - той лунав з нібито порожньої рами в його кімнаті на площі Ґримо. - Передаси йому звістку, що Артура Візлі тяжко поранено, і що незабаром у будинок прибудуть його дружина, діти й Гаррі Поттер. Усе зрозумів?
- Артура Візлі поранено, скоро прибудуть жінка, діти й Гаррі Поттер, - знуджено повторив Фінеас. - Так, так... гаразд...
Він нахилився до портретної рами і зник саме в ту мить, як знову відчинилися двері кабінету. Професорка Макґонеґел привела розпатланих і приголомшених Фреда, Джорджа і Джіні. Усі вони були в піжамах.
- Гаррі... що тут таке? - запитала перелякана Джіні. - Професорка сказала, що ти бачив, як поранили тата...
- Твій батько зазнав поранення, виконуючи завдання Ордену Фенікса, -
