Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- А як ми доберемося? - спитав приголомшений Фред. - З порошком флу?
- Ні, - заперечив Дамблдор, - зараз небезпечно користуватися порошком флу, бо за мережею стежать. Скористаєтесь летиключем. - Він показав на чорний чайник, що безневинно стояв на столі. - Зачекаємо тільки, що скаже нам Фінеас Ніґелус... перш, ніж відсилати, хочу переконатися, що вам нічого не загрожує...
Посеред кабінету спалахнуло полум'я, залишивши після себе єдину золотисту пір'їну, що закружляла над підлогою.
- Це Фоуксове попередження, - пояснив Дамблдор і впіймав пір'їну. - Професорка Амбридж уже знає, що ви не спите... Мінерво, піди й затримай її... вигадай що завгодно...
Професорка Макґонеґел вибігла, майнувши своїм картатим халатом.
- Він каже, що буде радий, - пролунав за Дамблдоровою спиною знуджений голос. Чаклун на ім'я Фінеас знову з'явився на тлі слизеринського прапора. - Мій пра-правнук завжди вирізнявся дивним смаком у доборі гостей.
- Підійдіть до мене, - звелів Дамблдор Гаррі й усім Візлі. - І швидко, доки тут не з'явився ще дехто.
Гаррі й усі решта оточили Дамблдорів стіл.
- Ви вже користалися летиключами? - запитав Дамблдор, і вони кивнули, торкаючись кожне якоїсь частинки чайника. - Добре. Тоді лічу до трьох. Раз... два...
Це сталося за частку секунди. В нескінченно малій паузі перед словом «три» Гаррі поглянув на Дамблдора... вони стояли поруч... а Дамблдор перевів свій ясний синій погляд з летиключа на обличчя Гаррі.
Одразу ж шрам у Гаррі спалахнув пекучим болем, ніби розкрилася давня рана... і його охопила непрохана, небажана, але така жахлива й могутня ненависть, що він у ту мить відчув незбориме бажання напасти... вкусити... вп'ястися іклами в цього чоловіка перед ним...
- ...три.
Гаррі відчув, як щось потужно смикнуло його в районі пупа, земля провалилася з-під ніг, а рука приклеїлася до чайника. Він зіштовхувався з Візлями, а чайник тягнув їх за собою у вирі кольорів і пориві вітру... А тоді його ноги так різко вдарилися об тверду поверхню, що коліна аж підігнулися. Чайник з брязкотом покотився по підлозі, а десь неподалік пролунав голос:
- Знову повернулися?! Криваві зрадники, мерзота! Це правда, що вмирає їхній батько?
- ГЕТЬ! - заревів інший голос.
Гаррі зіп'явся на ноги й озирнувся. Вони прибули на тьмяну кухню у підвалі будинку номер дванадцять на площі Ґримо. Єдиними джерелами світла був камін та недогарок свічки, що освітлювали рештки самотньої вечері. Крічер подріботів у коридор, лиховісно озираючись на новоприбулих і підтягуючи пов'язку на стегнах. До них підбігав стривожений Сіріус. Був він неголений і неперевдягнений, від нього трохи тхнуло перегаром, наче від Манданґуса.
- Що сталося? - запитав він, помагаючи встати Джіні. - Фінеас Ніґелус казав, що Артура важко поранено.
- Спитай у Гаррі, - відповів Фред.
- Так, я й сам хотів би про це почути, - додав Джордж.
Близнюки й Джіні втупилися в Гаррі. На сходах у коридорі затихли Крічерові кроки.
- Це сталося... - почав Гаррі. Розповідати їм було важче, ніж Макґонеґел та Дамблдорові. - Я мав... ніби... видіння...
І він переказав усе, що йому привиділося, хоч трошки змінив свою розповідь, щоб здавалося, ніби він спостерігав за нападом змії збоку, а не бачив усе очима її самої. Поблідлий Рон на мить на нього блимнув, але нічого не сказав. Коли Гаррі договорив, Фред, Джордж і Джіні ще якийсь час на нього дивилися. Гаррі не знав, чи йому привиділося, але в їхніх поглядах відчулося якесь мовчазне звинувачення. Якщо вони докоряли йому вже за те, що він став свідком нападу, то що було б, якби він розказав, що, власне, був у зміїній шкурі.
- А мама тут? - звернувся до Сіріуса Фред.
- Мабуть, вона ще навіть не знає, що сталося, - відповів Сіріус. - Найголовніше було забрати вас усіх, поки не втрутилася Амбридж. Думаю, Дамблдор зараз якраз і повідомляє Молі про все.
- Нам треба до лікарні Святого Мунґо, - наполегливо мовила Джіні, глянувши на братів, що, зрозуміло, так само були в піжамах. - Сіріусе, ти можеш нам позичити якісь плащі?
- Стривайте, не можна просто так зірватися й побігти в лікарню Святого Мунґо! - заперечив Сіріус.
- Ще й як можна, - вперся Фред. - Там наш тато!
- А як ви поясните, звідки дізналися про напад на Артура, якщо лікарня ще навіть його дружину не попередила?
- Яке це має значення? - гаряче заперечив Джордж.
- А таке значення, що ми не хочемо привертати увагу до того факту, що Гаррі бачить події, які відбуваються за сотні кілометрів! - сердито пояснив Сіріус. - Чи ви хоч розумієте, як поставиться до такої інформації міністерство?
Фред і Джордж мали такий вигляд, ніби чхати хотіли на міністерство. Сполотнілий Рон і далі мовчав.
Джіні сказала: - Нам міг сказати хтось інший... ми ж могли це почути і не від Гаррі.
- А від кого? - нетерпляче кинув Сіріус. - Вашого тата було поранено, коли він виконував завдання Ордену. Тут вистачає підстав для підозр і без того, щоб його діти довідувалися про подію через кілька секунд. Ви можете серйозно зашкодити Орденові і...
- Та до лампочки нам той Орден! - вигукнув Фред.
- Наш тато помирає! - закричав Джордж.
- Ваш тато знав, що йому загрожує, і він вам аж ніяк не подякує, якщо ви зірвете плани Ордену! - теж розсердився Сіріус. - Отака ситуація... ось чому ви не належите до Ордену... ви не розумієте... є речі, за які можна віддати життя!
- Легко вам казати сидячи тут! - загорлав Фред. - Ви ж бо нічим не ризикуєте!
Сіріусове обличчя стало бліде мов смерть. На якусь мить здалося, що він зараз Фреда відлупцює, але натомість він заговорив спокійно й рішуче:
- Знаю, як це важко, але ми повинні діяти так, ніби ще й досі нічого не знаємо. Мусимо залишатися тут, доки не почуємо новину від вашої матері. Гаразд?
Фред із Джорджем не полишали бунтівних намірів. Але Джіні ступила кілька кроків до найближчого стільця і сіла. Гаррі глянув на Рона, який досить кумедно чи то кивнув головою, чи то стенув плечима, і вони
