Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Вовкулака? - стривожено прошепотіла місіс Візлі. - А чи безпечно його тут тримати? Хіба він не повинен бути в окремій палаті?

- Та повний місяць буде аж за два тижні, - тихенько нагадав їй містер Візлі. - Сьогодні зранку з ним розмовляли цілителі, намагалися його переконати, що він зможе вести майже нормальне життя. Я йому розповідав... не називаючи, звісно, імен... що особисто знаю одного вовкулаку, дуже приємного чоловіка, який легко дає собі раду.

- І що він тобі відповів? - поцікавився Джордж.

- Пообіцяв мене покусати, якщо я не заткнуся, - сумно сказав містер Візлі. - А ота жінка, - показав він на ліжко біля самих дверей, - не каже цілителям, що саме її покусало, тому ми всі думаємо, що вона розводила когось незаконно. Хоч би що там було, воно відгризло їй добрячий шмат ноги. Коли їй знімають пов'язки, стоїть такий сморід.

- Тату, то ти нам розкажеш, що сталося? - підсунувся ближче до ліжка Фред.

- Та ви ж уже знаєте, - багатозначно всміхнувся до Гаррі містер Візлі. - Усе дуже просто... був дуже важкий день і я задрімав, а зміюка крадькома підповзла й мене покусала.

- Чи у «Віщуні» написали про цей випадок? - показав Фред на газету, що її читав містер Візлі.

- Авжеж не написали, - трохи гірко всміхнувся містер Візлі, - міністерство не хоче, щоб усі знали, як величезна потворна змія про...

- Артуре! - застерегла його місіс Візлі.

- ...про... е-е... прокусила мені руку, - викрутився містер Візлі, хоч Гаррі був певний, що він не це мав на увазі.

- Тату, а де ти був, коли це сталося? - поцікавився Джордж.

- Це вже моя справа, - відрізав містер Візлі з легенькою усмішкою. Він знову схопив «Щоденного віщуна», розгорнув і сказав: - Коли ви прийшли, я саме читав про арешт Віллі Відершина. Знаєте, що це саме Віллі стояв за витівками з відригуючими туалетами? Одне закляття йому не вдалося, туалет вибухнув, а його знайшли серед тих уламків непритомного. Він лежав по самісінькі вуха у...

- Коли ти казав, що йдеш на «чергування», - урвав його Фред, - то що ти там робив?

- Ти ж чув тата, - прошепотіла місіс Візлі, - ми тут про це не говоримо! То що з тим Віллі Відершином, Артуре?

- Не питай, як саме, але йому в цій справі з туалетами вдалося викрутитись, - мовив містер Візлі. - Припускаю, що не обійшлося без хабарів...

- Ти її охороняв? - тихенько спитав Джордж. - Зброю? Яку шукає Відомо-Хто?

- Тихо, Джордж! - різко урвала його місіс Візлі.

- Отож цього разу, - заговорив голосніше містер Візлі, - Віллі застукали на продажу маґлам кусючих дверних клямок. Не думаю, що він відкараскається й зараз, бо в цій статті написано, що двоє маґлів залишилися без пальців, і їх поклали в лікарню Святого Мунґо для термінового відрощення кісток та зміни пам'яті. Ви собі подумайте - маґли в лікарні Святого Мунґо! Цікаво, в якій вони палаті?

І він енергійно закрутив головою, немовби сподівався побачити вказівник.

- Гаррі, хіба ти не казав, що Відомо-Хто має змію? - поцікавився Фред, стежачи за батьковою реакцією. - Величезну. Ти ж бачив її тієї ночі, коли він повернувся, правда?

- Годі вже, - роздратувалася місіс Візлі. - Артуре, там ще є Дикозор і Тонкс, вони теж хочуть тебе бачити. А ви всі зачекайте в коридорі, - звеліла вона своїм дітям і Гаррі. - Потім ще зайдете попрощатися. Ідіть.

Вони попленталися в коридор. Дикозор і Тонкс зайшли в палату й зачинили за собою двері. Фред здивовано підняв брови.

- Що ж, - почав він нишпорити в кишенях, - нехай буде так. Нічого нам не кажіть.

- Ти оце шукаєш? - спитав Джордж, простягаючи йому клубок струн тілесного кольору.

- Ти читаєш мої думки, - гигикнув Фред. - Зараз побачимо, чи в лікарні Святого Мунґо накладають на двері палат замовляння-нетурбування.

Разом з Джорджем вони розплутали клубок, витягли з нього п'ять видовжених вух і роздали всім. Гаррі спочатку вагався.

- Бери, Гаррі, не вагайся! Ти врятував татові життя. Кому ж іще підслуховувати як не тобі.

Несподівано для самого себе Гаррі всміхнувся, взяв один кінець струни і запхав у вухо - так само, як і близнюки.

- Ну, вперед! - прошепотів Фред.

Струни тілесного кольору почали звиватися довжелезними тонкими хробаками й прослизнули попід двері. Спочатку Гаррі нічого не чув, а потім аж підскочив, коли в самісінькому вусі залунало шепотіння Тонкс, мовби вона стояла поруч з ним.

- ...усе обшукали, Артуре, але змії ніде не знайшли. Після нападу на тебе вона наче крізь землю провалилася... але ж Відомо-Хто, мабуть, і не сподівався, що змія полізе далі.

- Я думаю, що він її вислав на розвідку, - прогарчав Муді, - бо йому останнім часом не дуже щастило. Мабуть, він хоче довідатися, що його очікує. Якби там не було Артура, та потвора мала б значно більше часу для збору інформації. То Поттер каже, що бачив, як усе сталося?

- Так, - підтвердила місіс Візлі. Голос її звучав стурбовано. - Знаєш, Дамблдор ніби чекав, що Гаррі щось таке побачить.

- Так, - буркнув Муді, - ми ж усі знаємо, що з Поттером діється щось дивне.

- Дамблдор був дуже стривожений, коли я вранці розмовляла з ним про Гаррі.

- Авжеж, він стурбований, - прохрипів Муді. - Хлопець бачить події очима зміюки Відомо-Кого. Ясно, що Поттер не усвідомлює, що це означає, але ж, якщо Відомо-Хто оволодів ним...

Гаррі вийняв видовжене вухо зі свого. Його серце шалено закалатало, а обличчя налилося кров'ю. Він озирнувся на інших. Вони стояли зі струнами у вухах і перелякано дивилися на нього.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ -

Різдво в ізольованій палаті

Може, саме тому Дамблдор і уникав погляду Гаррі? Боявся, що на нього гляне Волдеморт, що ці зелені очі раптом стануть яскраво-червоними з вузенькими, мов у котів, зіницями? Гаррі пригадав, як колись з потилиці професора Квірела вилізло зміїне обличчя Волдеморта - і поклав руку на свою потилицю, уявляючи, що б він відчув, якби Волдеморт раптом вискочив з його власної голови.

Він почувався брудним, заразним, ніби мав у собі