Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

І, напевне, це він дав Віславові добро на вбивство Варти після того, як львівська чаклунка необережно заявила судді про свої знання щодо викрадень. Усе сходилося, все складалося...

Внутрішня темрява вдоволено шкірилась.

Коли двері залу рипнули й від'їхали вбік, тінь та Златан напружилися.

— Доброго дня, — заявив новоприбулий із порога, наближаючись до «Евереста», поки маг причаївся біля дверей. — Я представлятиму власників закладу й уповноважений обговорити з вами всі питання. Звіть мене Лукашем Горачеком.

***

— А що, твій напарник знову кудись повіявся? — спитав Амброз.

— А що, ти не помітив ще? — огризнулася Варта — візит глави темних застав її зненацька.

Вона досі лежала на дивані й сьорбала відьомські зілля — Брусінка встигла тричі зателефонувати й тоном суворої матері перепитати, чи Вартова випила все, як Вартова чується нині й коли хтось зайде по нове зілля. Вартова почувалася краще, але воліла не сповзати з ліжка без потреби. Амброз розвалився в кріслі навпроти і спрагло окинув поглядом крихти, які залишися після тостів.

— А що, вже по хавчику?

— Бери з холодильника все, що зможеш ум'яти, — відповіла дівчина.

— Слухай, ну я ж не їсти сюди прийшов! — обурився темний маг, але тут-таки перепитав про наявність яєць і часникового соусу. — Я прийшов тебе провідати! — крикнув він за півхвилини, хряскаючи дверцятами шафок на кухні. — Ах, ти ж паскудо! — Хрясь. — Щоб тобі!.. — плюск-плюск-плюск.

— Зруйнуєш Златанову кухню — і він зруйнує тобі життя, — попередила Варта, котра вже помітила трепетне ставлення друга до кухонних баночок-скляночок, смугастих чашок та пляшок, якими він напакував бар.

— Він і так має схожий намір! — озвався Амброз і з'явився в дверях вітальні, тягнучи миску, в якій були несподівано змішані салат, кукурудза і шоколадні подушечки. Умостившись на стільці навпроти Варти, він з ентузіазмом узявся за сніданок чи то обід. Але за кілька секунд його відволікло повідомлення на мобільному.

— А що-об тобі згоріло! — загарчав Амброз, прочитавши повідомлення.

Він утупив погляд в екран і щось шалено клацав великими пальцями.

— Що сталося? — дівчина виповзла з-під пледа і виявила, що, попри запаморочення, може сидіти й не хитатися.

— Аль пише, що Куза кудись зникла, — відповів глава темних. — Це Натчина двоюрідна сестра...

Він зціпив зуби й хитнувся на стільці, небезпечно цілячи головою в стіл.

— Зникла — тобто її викрали ті ваші невловимі?

— Ну або вона загуляла зі своїм світлим. Треба перевірити.

— Ставлю на друге. Амброзе... — пригадала дівчина. — Златан казав мені, що, можливо, за цими викраденнями стоїть світлий суддя.

— І я теж вірив у це. Златек же вміє переконувати, як диявол. Але тепер... чорти б його забрали! Желібор не така скотина, щоб малу Кларінку... — глава темних опанував себе й пояснив уже чітко: — Куза — її по-людськи Кларінкою звуть — дівчина його сина. Звиняй, Вартко, але я тебе залишу. Треба з алхіміками поспілкуватися й Алана смикнути.

— Я розумію. Щасти, — відповіла вона й провела Амброза до виходу.

Тоді потяглася за павутиною і машинально наклала захист на двері. Проте слабкість навалилася навіть після дрібки магії, тож Варта ледь дійшла до дивана, закуталася в плед і знову пірнула в цілющий сон. Вона хотіла би підстрахувати Златана сьогодні, проте розуміла, що не принесе жодної користі, доки не зможе знову міцно тримати свою силу в руках.

***

Златан вдивлявся у вікна одного з найбільш людних пабів у центрі міста. Сьогодні шум не турбував його. Він поправив тонкі рукавиці вже тричі.

— Навіщо тобі зустрічатися з ними? — спитав Лукаш тихо, але зацікавлено. — Ти ж розумієш: добром це не скінчиться.

Златан і бровою не повів у бік празького мага. На зап'ястях Лукаша лежали незримі трійчасті пута, які не давали торкнутися магії. Проте спадкоємець хранителів і не сіпався. Здавалося, потерті рукавиці Богуміна пригнічували його більше за обіцянки, якими той зацькував Лукаша. Найцензурніша передбачала випущені кишки.

— Я маю свій інтерес, — кутики вуст Златана сіпнулися вгору, поки погляд уважно свердлив вхід. — А часу не маю. Тому ти мені й знадобився.

Празький маг гмикнув.

— Я — крайня фігура.

Златан подався вперед і стишив голос.

— Ти — брехло бісове. Але допоможеш налагодити контакт із трійцею — і виживеш.

— Отямся, Богуміне, — цвиркнув Лукаш. — Валімо звідси. Я не бажаю тобі зла. Але вони не підкоряються мені. Нікому з наших. Була ж домовленість — я виклав тобі все: вони мали припинити свою діяльність на час з'їзду, щоб випадково не привернути увагу когось із суду. І не дотрималися її.

— Ага, я помітив.

— Думаєш, тебе послухаються?

— Хай мої думки тебе не обходять, — Златан обвів поглядом циферблат годинника на стіні, а тоді зиркнув повз невеликі круглі столики під вікном.

За одним із них шумним гуртом сиділа група відьом. Одна з них, білявка з важкими косами, що обрамляли лице, нагадувала супутницю Брусінки, чиє ім'я вислизнуло зі Златанової пам'яті в ніч, коли Варту вбили й повернули до життя. Відьма заливалася сміхом і, як здалося магові, кілька разів глипнула в його бік. Проте не видала, що вони знайомі. А може, й не впізнала.

— Така самовпевненість коштуватиме тобі всього, — не здавався Лукаш, котрий у бік відьом навіть не дивився.

— Дякую за попередження. Я звик жити в режимі, коли кожна помилка може коштувати мені всього, — гмикнув Златан, хрускаючи фалангами пальців. — Тому помиляюся дуже рідко. А ось ти таки загнався, коли вирішив переконувати, що мережа належить якомусь світлякові.

— Так, мережа тепер наша. Так, у мене була причина мовчати про це. Що ти ще очікуєш почути? Думаєш, легко захищати і своїх друзів, й інтереси сім'ї? — у голосі мага прослизнули роздратовані нотки.

— Поняття не маю, — стенув плечима Златан. — У мене ні друзів, ні сім'ї, — він обсмикнув рукавичку і поклав руку на плече темного, спинивши час на кілька секунд, які коштували йому болю в кожній кістці та м'язі. — Іменем суду наказую тобі сховати все, що побачиш і почуєш, до свого Архіва. Покажи, на що здатен нащадок хранителів... Ну то де твої друзяки?

— Вони