Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Мовчки хитаю головою. Не вистачало ще цьому слимаку дати привід розірвати наш шлюб.

─ Що він взагалі тут робить? ─ замість цього питаю, складаючи руки на грудях.

Некромант злегка морщиться, знімаючи котарді і розшнуровуючи комір сорочки.

─ Я не міг йому відмовити. Король особисто попросив мене дати притулок серу Ловару. Йому якомога швидше потрібно дістатись в Каріф з особливо важливим дорученням. Завтра з ранку він уже поїде.

Мені зовсім не подобається таке особливе ставлення короля до Родеріка, а чоловік, тим часом, продовжує.

─ До того ж, його величність вважае, що вибачення за свої дії сер Ловар Родерік повинен принести тобі особисто.

− Так нехай він засуне собі ці вибачення в ... вухо! Сер Ловара, я маю на увазі, а не величність ... ─ закипаю я, але розумію, що в даній ситуації безсила. ─ Так що там з вином? ─ сідаю обережно на ліжко і готуюся слухати.

─ Помилка молодого недосвідченого служителя гарди. Він неправильно записав твої свідоцтва, або взагалі забув запитати і просто підтасував відповіді. Його вже покарали. А підмінив пляшку теж один з гардійців, тільки він цього зовсім не пам'ятає. Дивно, ти не знаходиш?

Звичайно, знаходжу, і щось всередині мені підказує, що не все так просто. Про що і бажаю тут же повідомити чоловікові, але помічаю червоні плями на його сорочці. Не роздумуючи, вскакую на ноги і кидаюся до чоловіка, безцеремонно задираючи на ньому сорочку. Він навіть не пручається моєму самоуправству, мабуть, сторопівши від моєї безсоромності.

─ Кіан, що це? ─ здивовано дивлюся на широку білу пов'язку, що оперізує його в районі нижніх ребер, і яскраво-червоні розводи на ній.

Некромант, нарешті, приходить до тями і намагається опустити краєчок сорочки, немов сором'язлива діва перед старим сластолюбцем. Твердо присікаю всі спроби і спритно підчіплюючи край перев'язі, починаючи її розмотувати.

─ Айне, що ти робиш? ─ приречено цікавиться він.

А то не видно, хмикаю про себе, не відволікаючись від свого заняття.

─ Якщо вже вирішила зазіхнути на моє достоїнство, то ліжко там! ─ киває головою на ложе, єхидно посміхаючись.

Але за ці дні він настільки видресирував мене своїми їдкими жартами, що я навіть бровою не веду, похмуро обіцяючи:

─ І до нього доберемося ... Коли шви накладати буду, ─ похмуро заявляю, вивчаючи вже повністю звільнену від бинтів рану.

─ Мені вже їх наклали, ─ доводить до мого відома…

Ніби я сама не бачу

─ Тому, хто тебе зашивав, можна тільки підштаники довірити штопати, ─ обережно обмацую пошкоджену шкіру, перевіряючи на наявність запалення і бруду. ─ Три з п'яти розійшлися. Добре хоч рана чиста, ─ обхоплюю його голову долонями, нахиляючи ближче до себе, і притискаюся губами до чола. ─ І температури немає.

Різко відстороняюся і ледь стримую сміх, побачивши приголомшеного моїми діями чоловіка. Як же приємно дивитися на це сторопіле обличчя. Усередині прямо все завмирає від задоволення. А ти як думав дорогенький? Не тільки тобі дано шокувати.

Прошу чоловіка присісти на ліжко, а сама кидаюся за інструментами. У мене завжди є прокип'ячені стерильні бинти, голки, нитки… Беру ще з собою дезінфікуючий засіб і настій калі, для обробки швів, щоб швидше гоїлися. Та поспішаю назад.

Застаю Кіана в неймовірно дивній позі і завмираю від подиву на порозі.

─ Чим це ти тут займаєшся? ─ підіймаю брови, з цікавістю спостерігаючи, як цей суворий похмурий некромант скручується рогаликом, щоб подивитися на свою рану.

Чоловік різко випрямляється, незворушно вмощується на ліжко в ту ж позу, в якій я його залишила − немов, це не він тільки що виконував цікаві акробатичні номери − і гмикає у відповідь.

─ Айне, я думаю, не варто з цим возитися. Саме заживе, ─ відмахується він, а потім піднімається і йде до скрині в пошуках чистої сорочки.

─ Угу, ─ погоджуюся, протираючи руки дезинфікуючим розчином, і киваю на ліжко. ─ Сідай.

Треба віддати Кіану належне. Він жодного разу не скривився, ні коли я промивала рану, ні коли шви накладала, ні коли обробляла настоянкою. Треба ж, який стійкий ...

Закінчую з роботою, накладаючи стерильну пов'язку і допомагаючи надіти чисту сорочку, виправдовуючись тим, що від різких рухів можуть і нові розійтися, і старі, накладені майстром «латальником підштаників». Але насправді, мені просто приємно доглядати за чоловіком.

─ Ти так і не відповів, що з тобою сталося, ─ питаю, прибираючи за собою.

Кіан злегка знизує плечима і намагається відмахнутися від відповіді, але, бачачи мій суворий погляд, береться розповідати.

Виявляється, на нього напало кілька розбійників біля Лохвудшира. І те, що приєднався Улліс, який вчасно наздогнав чоловіка, вельми допомогло в їх подоланні. Хоч бандити і встигли злегка поранити некроманта. Одного з них затримали і передали арклоудскій гарді, а ті, в свою чергу, дуже майстерно допитали чоловіка.

Нападників, як з'ясувалося, найняли, не вельми тямущі, Мелісанда і Рорк, з якими на даний момент теж розбирається варта.

Полегшено зітхаю і віддаю хвалу своїй інтуїції. А вмілим Шевчиком, який штопав мого Кіана, як з'ясувалося, був тюремний лікар.

─ Ти б ще до ветеринара звернувся ... ─ бурчу, знімаючи перед сном сюрко, і залишаюся одягнена в тоненький котт і під ним камизу. ─ Чи не міг нормального лікаря знайти? В Арклоу повсюди приватні кабінети, та й міська лікарня не так далеко.

─ Ветеринари, між іншим, дуже добре вміють зашивати рани, ─ гмикає чоловік, відсуваючись на шанобливу відстань, і я, нарешті, лягаю в ліжко.

З насолодою витягуюся на м'якій перині, не відчуваючи і краплі незручності. Чи не вперше нам так ночувати, навіщо ж ускладнювати собі життя удаваним збентеженням.

─ На добраніч, чоловіку, ─ ігнорую останню фразу.

─ Солодких снів, дружино.

***

Цей коридор я тепер впізнаю і з закритими очима. Наша крипта останнім часом стала користуватися великою популярністю. Тільки ось що тут робить шановний сер Ловар? Чоловік легко відчиняє двері, що ведуть в склеп. Незрозуміло, звідки взявся у нього, ключ… І починає спуск. Я поспішаю за ним, побоюючись чогось незрозумілого, чогось, що живе там, внизу, в темряві, але не встигаю.