Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Учні зібралися довкола столу. Гаррі зумисне обійшов його ззаду, щоб опинитися біля професорки Граблі-Планки.
- А де Геґрід? - поцікавився він, поки інші вибирали посіпачок.
- Тебе це не стосується, - жорстко відрізала професорка, так само, як і колись, коли Геґрід не з'явився на урок. Тупо осміхаючись усім своїм гострим обличчям, Драко Мелфой перехилився через Гаррі і вхопив найбільшого посіпачку.
- Можливо, - впівголоса процідив Мелфой, щоб його почув тільки Гаррі, - той тупий лох сильно покалічився.
- Можливо, ти теж покалічишся, якщо не заткнешся, - краєм рота просичав Гаррі.
- Можливо, він зв'язався з тими, хто завеликийнавіть для нього. Карочє, ти ж кумекаєш, що я маю на увазі.
Мелфой відійшов, огидно шкірячись до Гаррі, а того раптом замлоїло. Невже Мелфоєві щось відомо? Зрештою, його батько - смертежер. Що, як він володіє такою інформацією про Геґрідову долю, яка ще не дійшла до Ордену? Він поспішив навкруг столу до Рона й Герміони, що сиділи навпочіпки на траві й переконливо вмовляли посіпачку не ворушитися, щоб вони могли його замалювати. Гаррі витяг пергамент і перо, присів біля них і пошепки переповів Щойно сказане Мелфоєм.
- Дамблдор знав би, якби з Геґрідом щось сталося, - відразу сказала Герміона. - Мелфой лише зрадів, якщо ми занервуємо. Він тоді зрозуміє, що ми не знаємо, що відбувається. Гаррі, не звертаймо на нього уваги. На, краще потримай посіпачку, щоб я змалювала його личко...
- Так, - почувся неподалік лінивий Мелфоїв голос, - мій старий балакав днів два тому з міністром, і схоже, карочє, що міністерство вирішило серйозно взятися за цю, тіпа, школу з її лажовим рівнем навчання. Тому, навіть якщо той здоровенний дебіл з'явиться тут знову, його відразу звідси й викинуть.
- ОЙ!
Гаррі так міцно стис посіпачку, що той мало не тріснув і у відповідь дряпнув йому руку своїми гострющими пальцями, залишивши два глибокі порізи. Гаррі його відпустив. Креб і Ґойл, що вже гиготіли, уявляючи, як виженуть Геґріда, заіржали ще голосніше, коли посіпачка, ця крихітна людинка-гілочка, помчав щодуху в ліс і незабаром зник між корінням дерев. Коли вдалині пролунав дзвоник, Гаррі згорнув свій закривавлений малюнок посіпачки й подався на гербалогію, перев'язавши долоню Герміониною носовою хустинкою. Мелфоїв глумливий регіт і далі дзвенів йому в вухах.
- Якщо він ще хоч раз обізве Геґріда дебілом... - процідив Гаррі.
- Гаррі, не заїдайся ти з цим Мелфоєм, не забувай, що він тепер староста і може серйозно ускладнити тобі життя...
- Цікаво знати, як іще можна ускладнити мені життя? - саркастично відрізав Гаррі. Рон реготнув, але Герміона спохмурніла. Вони пленталися вздовж овочевих грядок. Небо ніяк не могло вирішити, розродитися йому дощем чи ні.
- Я хочу єдиного - щоб Геґрід якнайскоріше повернувся, - тихенько сказав Гаррі, коли вони підійшли до оранжерей. - Тільки не кажи мені, що ця Граблі-Планка - краща вчителька! - погрозливо додав він.
- Я й не збиралася, - заспокоїла його Герміона.
- Бо вона ніколи й близько не зрівняється з Геґрідом, - рішуче заявив Гаррі, прекрасно усвідомлюючи, що він щойно був присутній на зразковому уроці догляду за магічними істотами, і це його добряче роздратувало.
Відчинилися двері найближчої оранжереї, і звідти висипала зграйка четвертокласників. Серед них була й Джіні.
- Салют, - весело привіталася вона. Ще за кілька секунд з'явилася Луна Лавґуд, яка пленталася позаду всіх. Ніс її був вимащений землею, а волосся закручене у вузол на потилиці. Коли вона побачила Гаррі, її й так вирячені очі ще більше витріщилися від хвилювання й вона подалася до нього навпростець. Багато його однокласників зацікавлено за цим стежили. Луна набрала повні груди повітря, а тоді сказала, навіть не вітаючись. - Я вірю, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся, і вірю, що ти з ним бився і зумів від нього врятуватися.
- Е-е... добре, - незграбно пробурмотів Гаррі. Луна мала у вухах замість сережок щось схоже на дві оранжеві редиски. Парваті з Лавандою, мабуть, помітили їх одразу, бо обидві захихотіли й показали на її вуха.
- Можете сміятися, - нітрохи не збентежилася Луна, їй, напевно, здалося, що Парваті й Лаванда регочуть з її слів, а не з того, що вона носить. - Але колись усі були переконані, що не існує таких істот, як бліберний хочкудик чи зім'яторогий хропач!
- Так воно й було, - втрутилася Герміона. - Неіснувалоніяких бліберних хочкудиків чи зім'яторогих хропачів.
Луна спопелила її зневажливим поглядом і пішла далі, сердито погойдуючи своїми сережками-редисками. Тепер уже не тільки Парваті й Лаванда хапалися за животи.
- Невже так важко не ображати хоча б тих людей, що мені вірять? - дорікнув Гаррі, коли вони заходили в клас.
- Ой, Гаррі, я тебе благаю! Тобі не потрібна підтримка Луни, - скривилася Герміона. - Джіні мені багато чого розповідала про цю Луну. Вона, здається, вірить лише в те, чого ніяк не можна довести. Годі сподіватися чогось іншого від людини, чий батько видає «Базікало».
Гаррі згадав зловісних крилатих коней, що він їх побачив того першого вечора, і те, як Луна сказала, що теж їх бачить. Настрій у нього зіпсувався ще більше. Невже вона збрехала?
Та він не встиг заглибитися в ці роздуми, бо до нього підступив Ерні Макмілан.
- Поттере, я мушу тобі сказати, - голосно й виразно промовив він, - що не тільки диваки тебе підтримують. Особисто я вірю тобі на всі сто. Моя родина завжди була вірна Дамблдорові, і я так само.
- Е-е... дуже тобі дякую, Ерні, - відповів приємно здивований Гаррі. Можливо, Ерні сказав це все занадто помпезно, але Гаррі зараз був глибоко вдячний за слова довіри від людини, з вух якої не звисають редиски. Після сказаного Ерні на обличчі Лаванди Браун зів'яла посмішка, а Шеймус, як помітив Гаррі, повертаючись до Рона
