Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Нікого вже не здивувало, що професорка Спраут почала свій урок словами про важливість СОВ. Гаррі волів, щоб учителі перестали так робити. Йому аж у животі перекручувалося щоразу, як згадував, скільки ще має виконати домашніх завдань. Це відчуття неспокою лише погіршилося, коли професорка Спраут наприкінці уроку завантажила їх черговим рефератом. Після півторагодинного уроку втомлені, просякнуті смородом драконячого гною - улюбленого добрива професорки Спраут, - ґрифіндорці шкандибали до замку майже не розмовляючи. День був важкий і довгий.

Гаррі зголоднів як вовк, а о п'ятій його ще й чекало перше покарання з професоркою Амбридж, тож він зразу подався на вечерю, навіть не заносячи портфель до ґрифіндорської вежі, щоб швиденько попоїсти, перш ніж зустрітися з тим, що йому приготувала доля. Та ледве дійшов до входу у Велику залу, як почув лункий і сердитий голос: - Гей, Поттере!

- Ну що таке? - втомлено проказав він, обертаючись до Анжеліни Джонсон, котра, здавалося, ось-ось вибухне.

- Я тобі скажу, що таке, - вона ступила до нього крок і сильно штурхнула пальцем у груди. - Як це так вийшло, що ти заробив собі покарання на п'яту годину в п'ятницю?

- Що? - перепитав Гаррі. - А-а, так, проби воротаря!

- Нарешті він згадав! - роздратовано кинула Анжеліна. - Хіба я тобі не казала, що хочу провести пробу разом з усією командою і знайти такого воротаря, що підійде всім? Хіба я не казала, що спеціально замовила квідичне поле? А тепер ти взяв і вирішив не прийти!

- Я такого не вирішував! - обурився Гаррі, прикро вражений несправедливістю її слів. - Амбриджка призначила мені покарання тільки за те, що я сказав їй правду про Відомо-Кого.

- Тоді піди до неї й попроси, щоб у п'ятницю тебе звільнила, - розлючено звеліла Анжеліна, - і мене не цікавить, як ти це зробиш. Скажи їй, якщо хочеш, що Відомо-Хто - витвір твоєї уяви, але ти мусишприйтинаполе!

Вона повернулася й пішла.

- Знаєте що, - сказав Гаррі Ронові й Герміоні, коли вони зайшли до Великої зали, - треба перевірити, чи Олівер Вуд не загинув на тренуванні «Калабані Юнайтед», бо в мене таке враження, що його дух вселився в Анжеліну.

- Які, на твою думку, шанси, що Амбриджка тебе в п'ятницю відпустить? - скептично поцікавився Рон, коли вони посідали за ґрифіндорським столом.

- Менше ніж нульові, - пригнічено відповів Гаррі, накладаючи на тарілку баранячих котлет. - Але спробувати варто. Запропоную їй, хай призначить ще два покарання абощо, не знаю... - І додав: - Хоч би вона мене сьогодні довго не тримала. Нам же треба написати три реферати, попрацювати з макґонеґелським «щезником», підготувати антизакляття для Флитвіка, домалювати посіпачку і почати той дурнуватий щоденник снів для Трелоні...

Рон застогнав і чомусь подивився на стелю.

- А ще, здається, буде дощ.

- До чого тут дощ до наших домашніх завдань? - здивовано підняла брови Герміона.

- Ні до чого, - негайно відповів Рон, і вуха в нього почервоніли.

Коли до п'ятої години залишилося п'ять хвилин, Гаррі попрощався з друзями й пішов до кабінету професорки Амбридж на четвертий поверх. Постукав у двері й почув цукровий голос:

- Заходьте.

Він зайшов обережно, озираючись на всі боки.

Знав цей кабінет ще з часів трьох попередніх господарів. Коли тут мешкав Ґільдерой Локарт, стіни були завішені усміхненими Локартами. За часів Люпина тут, при бажанні можна було побачити в клітці чи акваріумі найдивовижніших темних істот. У часи самозванця Муді весь кабінет був заставлений різноманітними інструментами та знаряддями для виявлення гріхів і таємниць.

Та тепер кабінет було годі впізнати. Скрізь лежали мереживні покривала й скатертини. На окремих серветках стояли вази з засушеними квітами, а одна стіна була прикрашена декоративними тарелями з зображеннями чималеньких кошенят - і кожне на шиї мало інакший бант. Ті кошенята були такі бридкі, що Гаррі дивився на них заціпенівши, доки професорка Амбридж не заговорила знову:

- Добрий вечір, містере Поттере.

Гаррі здригнувся й озирнувся. Він її спочатку не помітив, бо професорка була вбрана у вогненно-квітчастий халат, що зливався зі скатертиною на столі в неї за спиною.

- Добрий вечір, пані професорко Амбридж. - привітався Гаррі дерев'яним голосом.

- Прошу сідати, - показала вона на невеличкий столик, прикрашений мереживною тканиною, за яким стояв стілець з прямою спинкою. На столі лежав чистий аркуш пергаменту - явно призначений для Гаррі.

- Е-е, - не зрушив з місця Гаррі. - Пані професорко. Е-е... перш ніж почати, я хотів... хотів запитати, чи не зробили б ви мені... послугу.

Вона примружила свої вирячені очі.

- Яку?

- Бачите, я... я гравець ґрифіндорської команди з квідичу. І мені о п'ятій годині в п'ятницю треба бути на пробах нового воротаря, і я... я хотів би знати, чи не міг би я пропустити того вечора покарання, а відбути його... відбути іншим разом...

Ще не договоривши речення, він уже знав, що нічого з цього не вийде.

- Ой, ні, - так широко всміхнулася Амбридж, що здавалося, ніби вона щойно проковтнула дуже соковиту муху. - Ой, ні, ні, ні. Це ваше покарання за поширення злих, огидних, самозакоханих вигадок, містере Поттере, а покарання аж ніяк не можна пристосовувати заради зручності винуватця. Ні, ви прийдете сюди о п'ятій годині завтра, і післязавтра, і в п'ятницю також, і відбудете своє покарання за планом. Це навіть добре, що ви пропустите щось для вас важливе. Це послужить вам ще кращим уроком, ніж я задумала.

Гаррі відчув, як йому в голову бухнула кров, а у вухах щось загупало. То він, виявляється, поширював «злі, огидні, самозакохані вигадки»?

Вона стежила за ним, трохи схиливши голову, і так само всміхалася від вуха до вуха, ніби читала його думки і тільки й чекала, коли ж він знову вибухне криком. З величезним зусиллям Гаррі відвернувся від неї, кинув портфель на підлогу біля стільця з прямою спинкою і сів.

- Отак, - солодко проспівала Амбридж, - ми вже краще себе контролюємо, правда? А зараз, містере Поттере, перепишете для мене деякі рядки. Ні, не вашим пером, - додала вона, коли Гаррі нахилився було до портфеля. - Будете писати моїм особливим пером. Ось, нате.

Вона вручила йому довге й тонке чорне перо з незвично гострим вістрям.

- Я хочу, щоб ви написали: «Янеповиненбрехати», - лагідно звеліла вона.

- Скільки разів?