Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
«Я не повинен брехати». Кров стікала вниз по зап'ястку.
Він ще раз зиркнув у вікно. Той, хто захищав зараз ворота, робив це вкрай невдало. За ті кілька секунд, що Гаррі дивився у вікно, Кеті Бел забила два голи. Маючи велику надію, що воротарем був не Рон, він знову глянув на пергамент, що блищав від крові.
«Я не повинен брехати».
«Я не повинен брехати».
Зиркав у вікно щоразу, як випадала нагода, тобто, коли чув рипіння професорського пера чи грюкіт шухляди письмового столу. Третій претендент досить добре впорався зі своїми обов'язками, четвертий був жахливий, п'ятий дуже вдало ухилявся від бладжера, проте пропустив легенький гол. Небо потемніло, і Гаррі сумнівався, чи взагалі побачить шостого й сьомого воротаря.
«Я не повинен брехати».
«Я не повинен брехати».
Пергамент був уже поцяткований краплинами крові з руки, що несамовито пекла. Коли він наступного разу підвів голову, надворі було темно. Квідичне поле занурилось у пітьму.
- Ану, подивимось, чи добре вкарбувалися слова, - почувся десь за півгодини м'який голос Амбридж.
Вона простягла до нього свої коротенькі пальці з перснями. А коли схопила за руку, щоб перевірити, чи добре врізалися в шкіру слова, йому запекло не тільки в руці, а йу шрамі на чолі. Водночас з'явилося дуже дивне відчуття десь У районі діафрагми.
Вирвав руку й схопився на ноги, дивлячись на неї. Вона розглядала його, розтягши в посмішці свій великий обвислий рот.
- Що, болить? - м'яко спитала вона.
Він не відповів. Серце калатало в грудях. Вона мала на увазі його руку, чи, може, знала, що він відчув біль у шрамі?
- Гадаю, містере Поттере, я свого досягла. Можете йти.
Він схопив портфеля і якомога швидше вибіг з кімнати.
Спокійно, казав він сам собі, вибігаючи сходами нагору. Спокійно, це зовсім не обов'язково те, про що ти подумав...
- Мімбулус мімблетонія! - крикнув він Гладкій Пані, і та відчинилася.
Його зустрів радісний галас. До нього підбіг сяючий вія вуха до вуха Рон, а з келиха, що він стискав у руках, хлюпалося йому на мантію маслопиво.
- Гаррі, мені вдалося, мене взяли! Я - воротар!
- Що? Ой... це класно! - намагався якомога природніше всміхнутися Гаррі, хоч серце його й далі гупало в грудях, а рука пульсувала й кривавилась.
- Бери маслопиво. - Рон упхнув йому в руки пляшку. - І досі не вірю... а де Герміона?
- Он, - сказав Фред, теж поцмулюючи маслопиво, і показав на крісло біля каміна. Герміона там задрімала з келихом, що ризиковано схилився набік.
- А казала, що зраділа, коли я їй розповів, - трохи образився Рон.
- Нехай поспить, - миттєво оживився Джордж. Незабаром Гаррі помітив кількох першокласників з незаперечними слідами недавньої кровотечі з носа.
- Іди-но сюди, Роне, побачимо, чи пасує тобі стара Оліверова мантія, - покликала його Кеті Бел, - його прізвище можна відпороти й нашити твоє...
Рон пішов до неї, а до Гаррі підскочила Анжеліна.
- Вибач, Поттере, що я тоді на тебе налетіла, - випалила вона. - Ця тренерська посада забирає стільки нервів. Знаєш, я починаю думати, що іноді даремно нападалася на Вуда. - Трохи насупившись, вона дивилася на Рона, відсьорбуючи з келиха маслопиво.
- Слухай, я знаю, що це твій найкращий друг, але він не супер, - відверто сказала вона. - Хоч думаю, що на тренуваннях його можна підтягти. У його родині були класні квідичисти. Якщо чесно, то я розраховую, що він продемонструє кращі здібності, ніж сьогодні. Віккі Фробішер і Джефрі Рупер літали сьогодні краще, але Гупер такий скиглій, весь час нарікає на те чи те, а Віккі відвідує всі можливі гуртки й товариства. Вона сьогодні зізналася, що коли наші тренування й засідання клубу замовлянь збігатимуться в часі, то вона вибере клуб. У будь-якому разі завтра о другій буде тренування, тож щоб ти був обов'язково. І прощу тебе, постарайся допомогти Ронові, добре?
Він кивнув, і Анжеліна подалася до Алісії Спінет. Гаррі підійшов до Герміони, яка рвучко прокинулась, коли він поставив на підлогу портфель.
- Ой, Гаррі, це ти... гарно вийшло з Роном, правда? - сказала вона, протираючи очі. - Я просто так... так... така втомлена, - позіхнула вона. - Не спала до першої ночі, в'язала нові шапочки. Вони зникають просто блискавично!
І справді, Гаррі тепер побачив, що скрізь у кімнаті були заховані шапочки, щоб необачні ельфи могли випадково їх підібрати.
- Чудово, - мовив Гаррі, думаючи про своє. Якщо він ні з ким не поділиться, то просто вибухне. - Герміоно, я щойно був у кабінеті Амбридж, і вона торкнулася до моєї руки...
Герміона уважно прислухалася. Коли Гаррі договорив, вона поволі мовила: - Ти боїшся, що Відомо-Хто контролює її так само, як раніше Квірела?
- Ну, - впівголоса підтвердив Гаррі, - така можливість існує, правда?
- Можливо, що так, - не дуже впевнено сказала Герміона. - Хоч я й не думаю, що він міг би володітинею, як володів Квірелом, тобто він же зараз ожив і має власне тіло, йому не потрібно ділитися тілом з іншими. Може, він зачаклував її закляттям «Імперіус»?..
Гаррі якусь мить стежив за Фредом, Джорджем і Лі Джорданом, які жонглювали порожніми пляшками з-під маслопива. Тоді Герміона додала:
- Але ж торік твій шрам болів, коли ніхто до тебе не торкався, а хіба Дамблдор не казав, що це пов'язано з тим, що відчуває в цей час Відомо-Хто? Тобто, можливо, з Амбридж це ніяк не пов'язано, може, це просто випадково сталося саме тоді, як ти був поряд з нею?
- Вона мерзенна, - різко заперечив Гаррі. - Збочена.
- Так, вона жахлива, але... Гаррі, мені здається, що ти повинен сказати про біль у шрамі Дамблдорові.
Це вже вдруге за два дні йому радили піти до Дамблдора, але його відповідь Герміоні була така сама, як і Ронові.
- Я його цим не турбуватиму. Ти ж сама щойно сказала, що тут нема нічого страшного. Шрам ціле літо то болів, то переставав... сьогодні було просто трохи гірше, от і все...
- Гаррі, я впевнена, що Дамблдор хотів би, щоб ти його з цим потурбував...
- Так, - мимоволі вирвалося в Гаррі, - тільки цим і й турбую Дамблдора, правда? Тільки своїм шрамом!
- Не кажи такого! Це неправда!
- Краще я напишу Сіріусові. Побачимо,
