Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Підборіддя-імплант! — сміялася Аня, створюючи неприродні ямки на своєму нормальному обличчі. — Насправді здається, що ти занадто комплексуєш через те, що не можеш виростити бороду, і тому вирішив відпустити ще одне підборіддя.

— Заткніться! — сказав Лоуренс. — Я вундеркінд, ясно? — Він витримав паузу, щоб подивитись на двох жінок таким поглядом, ніби знав, чому такі розумні негідниці погодилися працювали з ним, і знову поклявся собі, що не дозволить цьому проекту провалитися. Він не збирався дозволити Мілтону або будь-кому з них зупинити його. І хотів зробити все найкращим чином.

Лоуренс вискочив з авієтки, довірившись механізму зі сталевого троса та шківа, який повинен був швидко опустити його вниз, але не занадто. Він хотів приземлитися на ноги. Якусь мить навколо нього не було нічого, крім неба, а потім навколо піднялися стіни будинків, і нові жорсткі стінові блоки почали виростати пропорційно до старовинних складів та доків навколо них. Повітря було гарячим навіть з вітерцем.

Прямо зараз обличчя Лоуренса було на кожному екрані комп'ютера в місті, за винятком екранів компанії MatherTec, на чию терасу біля даху він спускався. Комп'ютерні екрани MatherTec перемкнулися на інше джерело, завдяки застосуванню атаки з паролями, яку Лоуренс залив на сервери компанії десятьма хвилинами раніше.

З точки зору засновників MatherTec та інвесторів-ангелів, сталося ось що: вони опинилися під дахом будинку компанії, де проходила презентація набору VCs. Компанія у відчайдушних зусиллях збиралася забезпечити другу хвилю фінансування їх технологій, що були не просто ще одним додатком, а швидше способом створення стабільних у просторі-часі структур з мільйонами можливих варіантів для довгострокових потреб, якщо вони отримають деякі певні інвестиції. І тоді коли їх слайд-презентація досягла критичного моменту, на екранах з'явився логотип з зірчастих зміїв-симбіотів "Визвольної армії", найвідомішої хакерської групи в світі, і службовці компанії не могли зробити нічого, щоб продовжити презентацію. Інвестори зашепотілися і почали приставати до офіціанток з ресторану громадського харчування для отримання додаткових порцій миндальних горішків, а Ернесто Мейтер рвав на собі крихітне червоно-коричневе волосся. І саме тоді хлопець, чиє довгасте кукурудзяне обличчя було сьогодні скрізь, упав з неба і передав Ернесту Мейтеру чек, підписаний Мілтоном Діртом, на 10 мільйонів доларів.

— Ми не інвестуємо, — сказав Лоуренс Ернестові, перш ніж засновник компанії міг навіть підрахувати нулі. — Ми вас купуємо. Ми хочемо отримати вашу технологію та деяких ваших спеціалістів.

Ернесто хотів попросити деякий час на роздуми, але Лоуренс сказав, що у нього лише п'ять хвилин. Інвестори змусили Ернеста узяти пропоновані гроші, і були занадто зайняті горішками та відео про прибуття Лоуренса з неба, щоб подумати про оформленнння контр-пропозиції.

Через кілька хвилин Лоуренс (чи, вірніше, Мілтон) уже володів цілою компанією. Ернесто Мейтер взяв пляшку Devil’s Bargain IPA з рук офіціантки і розлив по бокалах. Лоуренс підняв бокал разом з Ернесто і допоміг собі горішками.

— Вибачте за театр, люди, — сказав Лоуренс. — Ми потребували ваших патентів, плюс ми не могли допустити, що вони потраплять у неправильні руки. Ви можете приїхати на наступну презентацію WMD. І ми знаходимося в жорстких часових рамках, щоб врятувати світ, поки не пізно.

Ернесто, залишившись серйозним, штовхнув промову про те, що світ знаходиться в процесі переходу до нових горизонтів.

— Мілтон дійсно вважає, що нам знадобиться нова планета, можливо навіть найближчим часом, — підхопив тему Лоуренс. — Ми повинні вибратися з Сонячної системи. Всі наші моделі вказують на високу ймовірність катастрофічного поєднання стихійних лих та руйнівної війни протягом одного або двох поколінь. Подивіться на Сеул. Подивіться на Гаїті. — Лоуренс потягнувся до одного з бокалів пива. — Наскільки ми знаємо, ми єдина інтелектуальна, технологічна цивілізація, яка коли-небудь розвивалася у відомому нам Всесвіті. У цьому місці існує складне життя, і ми як і раніше в основному унікальні. Ми маємо чудовий обов'язок зберегти його. За будь-яку ціну.

Лоуренс почав пояснювати, що будучи ще маленькою дитиною, мріяв знайти іншу планету. Ернесто довелося побігти у туалет, щоб осушити лице. Лоуренс кинув усі підписані документи в нагрудну кишеню свого приємного чорного костюма, вперше звернувши увагу на офіціантку. Це була Патриція.

— Вау, — сказав Лоуренс. — Що ви тут робите? — Він мав панічну атаку, за версією якої вона шпигувала за ним, або переслідувала його кожної секунди.

— А що таке? — сказала вона. — Я офіціантка. Моя сусідка по кімнаті Діді підшукала мені цю роботу.

Лоуренс подивився на її чітку білу блузку і чорну спідничку вище колін на фоні блідо-блакитного неба. Її темне волосся було зібране назад, але досі ловило вітер. Її очі сяяли зеленим листям, а тонкі губи були чітко окреслені.

— Ви серйозно? Я думав, що ви тепер... " — він понизив голос — ...відьма. Ви пішли в ту спеціальну школу, чи не так?

— У мене є інші робочі місця, окрім цього, звичайно, — сказала Патриція. — Але мені не платять за них. Мені потрібно платити орендну плату, дуже багато, навіть з двома одномісніми кімнатами.

— Ох.

Віднедавна Лоуренс уявляв собі, що Патриція просто складала пальці і викликала гроші з повітря. А жила без оренди у фантастичному вікторіанському будинку, повному магічних предметів на зразок дзеркала, яке підказувало вам, яке взуття гармоніюватиме з вашим одягом. І навіть не уявляв собі, що вона розносила горішки венчурним капіталістам за мінімальну заробітну плату.