Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

***

На факультатив я не встигла. Після повернення одразу попрямувала до братства, сподіваючись, що соквартівці не пішли на вечірку. Світло в кімнаті горіло, але було неприродно тихо. Я обережно зайшла всередину і застигла на місці. Картина, яка відкрилася моїм очам, не входила в жодні рамки реальності: Мадді та Кай сиділи на ліжку пліч-о-пліч. Мадді неприродно широко посміхалася — я сказала б, що це усмішка нездорової людини. Кай обіймав її за плечі і дивно поглядав у бік письмового столу. Я не знайшла слів, щоб прокоментувати побачене.

— Не лякайся, це експеримент, — пролунав з-за ширми голос Рінки.

— Якщо ти ще раз дихнеш у мій бік, я так тебе стукну, що цю усмішку ти носитимеш до кінця своїх днів, — прошипіла крізь усмішку чоловічка.

— Повір, не заради задоволення мені доводиться торкатися до твого крижаного плеча. Люди взагалі бувають такими холодними? Ти ніби з мармуру зроблена. Тобі потрібно перевірити здоров'я.

— Без тебе розберуся, що мені треба зробити, — усміхаючись, грубила Мадді.

Рінка махнула мені рукою, кликаючи за ширму. Ступінь божевілля цієї ситуації просто зашкалювала, але я не стала провокувати гострий психоз, пам'ятаючи, що з психами треба розмовляти тихо і в усьому погоджуватися, і тихенько приєдналася до фарви.

— Не лякайся. Професор сказала, щоб квітка розрослася, потрібно переконати її в тому, що вона знаходиться в позитивному сприятливому середовищі. Ось ми і вирішили спробувати зобразити симпатію між Мадді та Каєм.

— Значить, ви це показуєте квітці? — перепитала, все ще вагаючись у розсудливості товаришів.

— Звичайно.

— Вийшло! — вигукнула Мадді, злякавши раптовим криком.

Приголомшені, ми вискочили з-за ширми і дивилися на стіл, де в горщику стояла квітка. Зелений витвір відразу повернувся і цікавістю подивився на нас. На тонкому стеблі, де раніше самотньо стирчало око, з'явився невеликий листок.

— Я ж казала, що вийде! Недаремно я стільки часу витратила в бібліотеці вивчення магічної ботаніки! — раділа Рінка.

— Треба Максу розповісти про цей метод, — згадала я про друга.

— Та він знає. Ми йому одразу розповіли про знахідку Рінки. Він сказав, якщо у нас спрацює, то заради заліку навіть готовий поцілувати Кіттерона!

Розділ 9

Сяйво в нічному небі, схоже на полярне, стало тим маяком, на який ішли адепти. Але не тільки воно приваблювало їх, на кількасот метрів розносилася гучна музика. На щастя, багато пісень були знайомі, вони явно потрапили до Квадрату світів з Терри.

Мадді дзвінко щебетала у передчутті свята, Рінка йшла сумна через провал на турнірі, Кай сказав, що піде не з нами, а з іншими магіками трохи пізніше. Приймаючою стороною виступало братство зимових барсів. Саме ця студентська громада найчастіше посідала перші місця у турнірах, навчальних олімпіадах та лабораторних конкурсах. Тут навчалися лише найкращі з найкращих, відбір проводився найсуворіший. З нашого потоку в ньому складалася кварта Кіттерона і Макса, а я не відчувала великого ентузіазму зустрічатися віч-на-віч з Вінежкою на її території.

Сама будівля братства вражала, вона була маленькою копією головного корпусу. У вікнах виблискували різнокольорові спалахи — магічні витівки, до яких першокурсники ще не дорослі. Двері відчинилися, і прямо перед моїм носом промайнули, кружляючи по спіралі, два яскраві вогники в ореолі блакитнуватого серпанку.

— Фарві — Ернали, — байдуже відповіла Рінка, коли я незрозуміло дивилася на вогники, що пронеслися.

Переступивши поріг, я зрозуміла, що братство лісових котів, що прийняло нас на тлі будинку снігових барсів, тулилося в гетто. Тут все було інше: стіни ідеально білі, прикрашені ліпниною, меблі пастельних тонів з елементами декору зі слонової кістки та оббиті натуральною шкірою, аксесуари, предмети інтер'єру та світильники прикрашені золотом та дорогим камінням. Це все дуже дивно поєднувалося з розв'язною молоддю. Мені стало страшно за меблі, адже таку красу могли ненароком зіпсувати. І, ніби прочитавши мої думки, голум, проходячи між групкою вартових, зачепив магичку, і та перекинула склянку з напоєм на крісло. Але воно відстрибнуло від дівчини і, невдоволено човгаючи ніжкою, пішло в інший кінець кімнати.

Вечірка була в самому розпалі. Хтось танцював у центрі імпровізованого танцполу, змушуючи меблі тулитися і переминатися з ноги на ногу біля стін, хтось просто балакав із друзями, закохані пари цілувалися в кутках. Атмосфера була просякнута нудним очікуванням.

Я помітила Кая в компанії магіків-першокурсників, він невимушено поводився в рідному середовищі. Мадді відокремилася від нас із Рінкою і пішла до знайомої. Я вже почала звикати до величезної кількості її друзів, адже коли ти живеш і навчаєшся в одному світі, мимоволі зустрічаються знайомі обличчя. Знайомих зі свого світу я тут також бачила. Вінежка в оточенні ще кількох дівчат влаштовувалася в дальньому кінці кімнати. Навіть при поганому освітленні і миготінні неонових ламп я помітила, як її посмішка побачивши мене перетворилася на звірячий оскал.

— Візьмемо чогось випити? — запропонувала Рінка.

— Ні. Я після того, що сталося перед депортацією до Квадрату світів, заріклася не вживати напої в незнайомих місцях. Та й нам із Мадді ще готуватися треба.