Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

— Як я втомився. Опівночі тинявся лабораторією, тікаючи від охоронця. Хто б міг подумати, що з його комплекцією він зможе мене наздогнати? Але хоч не дарма бігав, — Макс дістав з кишені кисть людського скелета.

— Який жах, — Мадді навіть відскочила убік, злякавшись кісток.

— Ти чого? Боїшся? — Макс склав кисть скелета в кулак, відстовбурчивши вказівний палець, і погрожував їм: — Не варто боятися, скелетушка такий душка.

  Пересмикуючи від огиди, Мадді відійшла від нього ще далі.

— А як ваші успіхи, лісові коти?

— Нульові, — відповіла я.

Макс незрозуміло дивився на Кая.

— Ти не сказав їм?

— Думав, самі помітять.

Кай дістав складений у кілька разів папірець із завданням. Я взяла його і, прочитавши написане, підвела голову вгору. Мадді та Рінка зробили те саме.

Ми розсміялися.

На самій верхівці на місці прапора висіли чоловічі труси. Вони гордо колихалися на вітру.

Мадді не стрималася і підсумувала:

— Ось мені цікаво, ти білизну на землі зняв чи вже колись забрався нагору?