Козацький оберіг - Дмитро Білий

Данько підхопився й відразу відчув жорсткі пальці, що вп’ялися в його плечі. Позаду відчайдушно закричала дівчинка. Данько озирнувся. Він знаходився в тій самій моторошній залі, біля дверей якої щойно був. Прямо перед ним стояв Чалма-бек.

Глава 8. Козак Жила і крокодили-людожери

Під гострим, мов лезо ятагану, поглядом Чалми-бека Данько застиг, відчуваючи, як все тіло пронизує крижаний холод.

Чалма-бек дивився на нього мовчки. Данько відчув, що ще хвилина — і він збожеволіє від цього погляду. Раптом Чалма-бек схопив ланцюжок, на якому висіла Печать Зберігачів, і одним рухом зірвав його з шиї хлопця. Бек підніс до очей Печать, уважно її розглядаючи. Його обличчям ковзнула крива посмішка.

Чалма-бек озирнувся на коваля Богдана, обличчя якого, і без того бліде, посіріло від відчаю.

— Бачиш, Богдане, це Печать Зберігачів, — сказав бек, — і, здається, його приніс до мене твій син.

Майстер Богдан захитався, стиснув кулаки і зробив крок до Чалми-бека, але стражники миттєво схопили його за плечі.

— Я чув, що твій син вижив і знаходиться в Готському замку. Випадок врятував його від моїх псів-убивць, а тепер він прийшов сам, і Печать Зберігачів потрапила до моїх рук! — зловісно засміявся Чалма-бек. — Без неї ви не зможете відновити Оберіг. І тепер я принесу це дівчисько в жертву своєму Покровителю, а потім твій син, остання твоя надія, у тебе на очах загине лютою смертю. А ти будеш повільно вмирати, до останньої миті караючи себе за власну непоступливість. А може ти і твій син служитимете мені? Обирай. І ще… — Чалма-бек ляснув у долоні, двері відчинилися, і двоє охоронців заштовхнули до зали… кобзаря Будника.

Обличчя сліпого було скривавлене, він ледь стояв на ногах, притискаючи до себе кобзу.

— Сьогодні ввечері його зловили біля садиби мої люди, які слідкували за ним, — сказав Чалма-бек, — розумієш, що й він загине разом із твоїм сином, якщо ти не погодишся.

Майстер Богдан опустив голову. Запала довга мовчанка. Розгублений і переляканий Данько не зводив очей зі свого батька. Нарешті той підняв голову й тихо промовив:

— Я згоден, але спочатку мені треба відновити сили.

Данька й Орисю стражники відвели до темного кам’яного каземату й зачинили двері. Як тільки темрява обступила їх, Данько відчув, що сили остаточно залишили його. Він сів на підлогу, прихилившись спиною до стіни. Орися сіла біля нього, схопила руками за лікоть і запитала тремтячим голосом:

— Даньку, нас вб’ють?

У хлопця стиснулося серце.

— Не бійся, поспи, а завтра ми обов’язково врятуємось.

Дівчинка довірливо поклала голову на його руку, шмигонула кирпатеньким носом і заснула. Данько втомлено заплющив очі й відчув, що й сам поступово провалюється у глибоку безодню сну.

Коли їх розбудили й вивели з підвалу, надворі вже вечоріло. Сонце сідало за обрій, освітлюючи все червоним. Тіні на подвір’ї садиби покривали все якимось потойбічним присмерком.

Воїни Чалми-бека виструнчилися на стінах, тримаючи в руках палаючі смолоскипи. Сам бек сидів перед дверима палацу, повільно перебираючи в руках чотки з криваво-червоних рубінів. Посеред двору на килимі лежало три злитки срібла. Біля килима кремезний чоловік із оголеним торсом повільно роздмухував міхами полум’я у глиняній ковальській печі. Поруч чорніло велике ковадло, на яке спирався залізний молот.

Данько стояв, міцно тримаючи за руку Орисю. Уважно оглянувши подвір’я, він побачив Будника. Той стояв, безпорадно тримаючи в руках ціпок. Він щось нечутно промовляв, ледь рухаючи ротом. Данько хотів звернутися до нього, але щось йому заважало. Можливо, відчуття власної провини, а можливо, думка про те, що у своєму житті кожна людина доходить до тієї межі, коли залишається покладатися тільки на власні сили.

Обличчя людоловів Чалми-бека нерухомо застигли. Усі вони були при зброї. Данько нарахував не менше двадцяти людоловів, а скільки знаходилося далі, за рогом будинку, він навіть уявити не міг.

Було надзвичайно тихо, тільки під тінню кипарисів хлюпали хвостами в басейні потворні істоти. Зі стайні, що знаходилася біля палацу, доносилося тривожне іржання і хропіння схарапуджених коней.

— Ну що, — промовив Чалма-бек, — час настав.

Відразу після його слів два стражники вивели на подвір’я майстра Богдана. Данько ледь зміг впізнати його — обличчя коваля вже не було таким блідим, здавалося, сили почали повертатися до нього. Тепер майстер Богдан здавався не немічним дідом, а повним сил чоловіком. Він ішов рівною ходою й дихав без хрипу, жадібно вбираючи у груди вечірнє повітря. Але на його руках ще були кайдани.

Чалма-бек зиркнув на нього й витягнув Печать Зберігачів з-за широкого поясу.

— Ти вирішив, Богдане? — запитав він і повів плечем. Стражники, які ловили поглядами кожен його рух, схопили Данька, Орисю й кобзаря, приставивши до їх горлянок леза ятаганів.

Жорстка долоня вчепилася в чуприну Данька й відігнула назад його голову. Біля своєї горлянки він відчув крижане лезо. Орися, яка все не випускала його руки, заборсалася, її крик перервався.

Данько стояв, трохи схиливши коліна, не в змозі ні поворухнутись, ні навіть закричати.

«Батько, батько,» — тільки й билася в голові одна думка, і здавалося, серце калатало в цьому відчайдушному ритмі.

Коваль Богдан повільно підійшов до ковадла й узяв до рук молот. Він увібрав у груди повітря, і звів погляд до неба. Коваль прикрив очі. Здавалося, відчуття тяжкого молоту, гарячий дух полум’я, рипіння шкіряних міхів повільно пробуджують давно забуті спогади.

— Ну що, майстре, визначився? — голос Чалми-бека був насмішкуватий. Бек навіть не дивився на коваля Богдана, він відклав чотки й витягнув зі свого шкіряного капшука Печать Зберігачів, підняв її і почав розглядати при світлі криваво-багряного сонячного світла.

— Вирішуй швидше! — майже весело вигукнув Чалма-бек і обернувся до своїх нукерів. — А для початку киньте це дівчисько крокодилам!

Данько відчув, як судомно Орися вчепилася в його руку. Він напружився, і охоронець, відчувши хвилювання хлопця, збив його з ніг і притиснув коліном до підлоги. Двоє нукерів підійшли до басейну й відкинули залізні ґрати. У темній воді щось заворушилося, почувся плюскіт.

— Ні, — захрипів Данько, і в той же це час один зі стражників, які стояли на стіні, щось закричав, повернувши своє обличчя до Чалми-бека.

Вельможа трохи подумав і махнув рукою.

Ворота зі скрипом відчинилися. Стражник, який тримав Данька, трохи послабив хватку, і хлопець крізь промені сонця, що сліпили йому обличчя, побачив, як у двір в’їжджає вершник.

Це був козак Жила. Він сидів на коні, опустивши голову додолу. Руки його безсило звисали біля сідла. Широка сорочка була в декількох місцях розірвана, немовби розсічена ударами