Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

Маг зміряв друга поглядом, і його гарний настрій розвіявся. Хвилину чи дві вони мовчки спостерігали за залом, а тоді Златан продовжив:

— Про нашу попередню розмову, Амброзе: готовий вийти в люди? Берток мені вже на мізки капав.

Глава темних відхилився назад.

— Свят-свят-свят, і щоб мені тільки діряві шкарпетки траплялися! Навіть не думай.

— Я не думаю, — Златан повернувся до друга, і погроза в його погляді стала явною попри усмішку на губах. — Ти знаєш про мій стан справ. Прірва гарантій не дає. З біса пощастить, якщо вийде розв'язати це питання безболісно.

— Та що ти паніку здіймаєш завчасно? Фаталіст клятий.

— Уже радше напівтруп. Я — фізично — ледь стягую.

— Тобі не звикати. А Прірва своє діло знає.

— Слухай сюди. Я пообіцяв тобі, що знайду цих викрадачів і все вирішу. Ти що маєш зробити у відповідь? Згадуй-згадуй! Інакше нагадаю я: ти, Амброзе, дав мені слово, що коли я не вирулю, то вийдеш на світло сам.

— Я терплю тебе, Златане, сті-ільки часу! — визвірився Амброз із раптовою злістю. — Але, бачать вищі, іноді хочеться добряче дати тобі по пиці, аби спустився на землю. Набрався пафосу в діда і думаєш тепер, що тобі тільки великі справи вершити та чужими життями кидатись. Я тут глава! Тому йди до одного місця і впоперек, якщо ти ще раз спробуєш заговорити на цю тему. Лікуйся і не ний, задовбав уже.

Після гнівної тиради він відвернувся до дверей. Але Златан сидів надто близько, тому Амброз не міг удавати, ніби не почув його наступних слів:

— Тобі не вдасться вічно залишатися главою.

— А я й не претендую на те, щоб це тривало вічно. Я ж не наш колишній конгломератний диктатор, — буркнув маг. — Краще б Вартці розповів. На біса тримати в таємниці, що ти знову помираєш, — або принаймні забагато про це триндиш мені?

— Я розповім, коли випаде момент.

— Знову триндиш. А вона все бачить.

— Дякую за уважність.

— Між іншим, вона — твоя пасія, а не моя, — Амброз озвався коротким смішком: — Ні, стариганю, і не думай нею відкупитись. Я не дивлюся в бік дівчат, які на підборах вищі за мене.

— І дарма!.. Але я не розпоряджаюся Вартою чи її планами, — Златан криво всміхнувся і кинув погляд на двері. Йому здалося, що там майнули неслухняні хвилі волосся чаклунки — та знову ні. Нікого.

Він утомлено потер перенісся. Виглядати Тарновецьку всюди стало його слабкістю. А мати слабкість йому не подобалося. Вона відволікала від справ і порушувала звичний хід думок. Златан усвідомлював, що так воно завжди, коли впускаєш когось у своє життя, але й до цього він не звик і часом ловив себе на іскрах роздратування, що проривалися крізь пелену почуттів — нових та яскравих. У центрі всього була Аґата Тарновецька — дівчина, котру він спершу заочно ненавидів. А зараз — страшно подумати...

Вона нахабно увірвалася в його життя, врятувала його життя і змінила його життя. Утім, життя, здавалося, не було готове до цього й пручалось у відповідь на її натиск — усіма старими звичками, потаємністю і схильністю діяти самотужки. Аби лише вона не постраждала. Аби не помітила його слабкості. Аби дала йому ще трохи часу...

— Здається, вони, — нашорошився Амброз, і увага Златана перемістилася на вхід, за яким він спостерігав боковим зором.

Усередині клацнув уявний перемикач: ще одне коло замкнулося. Ще один пазл додався до загальної картини: таємнича трійця була тут.

— Пов'язати їх просто зараз? — спитав Златан, нахиляючись до вуха глави темних.

— Ми не маємо жодного доказу їхньої причетності. І ти ще піди та спробуй пов'яжи, мудрий такий...

— Гаразд, тоді діємо за планом.

— Дій давай, — кивнув Амброз.

Чех зіслизнув із високого барного стільця і неквапом пішов до вбиральні. Коли він навмисне робив коло залом і минав стіл, за яким приземлилася трійця підозрюваних, то відчув поколювання їхніх поглядів. Златан підтягнув щити до себе якомога ближче. Якщо ці жевжики можуть затуманювати всіх, включно з главою темних, то конче треба дізнатися, чи стане їм сили пробитися крізь його захист...

Маг зачинив за собою двері вбиральні, замкнувся в крайній від стіни кабінці і двічі лунко клацнув пальцями.

Білявець на ім'я Еверест вийшов із його тіні й врізався носом у дерев'яну перегородку — місця в кабінці було замало для двох.

— Поки використаємо образ нашого львівського знайомого, — повідомив маг своїй тіні, — потім станеш тим, на кого вони накинуть оком. Але без самодіяльності, як минулого разу. Далі справа за мною.

«Еверест» кивнув. Відчуваючи ще більше азарту всередині, Златан швидко — щоб не ризикувати цілістю тіні, яка стрімко слабшала біля власника, — вийшов назовні.

Незнайомий чолов'яга біля умивальника замиленим поглядом розглядав своє одутле відображення в дзеркалі і не завважив, що за хвилину після кучерявого шатена з тієї самої кабінки вийшов невисокий білявець, який надто швидко метнувся до дверей.

***

Викрадачі працювали за звичною схемою. Обрали самотню й достатньо захмелілу жертву. Почали задиратися — точніше, незнайомий маг почав. А вони спостерігали на відстані.

— Може, втрутитися зараз і подивитися, що вийде? — запропонував Златан, силкуючись запам'ятати обличчя того мага, якщо вже трійця вислизала з його сприйняття. Він не бачив жодної — логічної чи магічної — причини, чому погляд відмовлявся роздивитися незнайомців. Це дратувало.

— Нам треба ті троє. А якщо рипнемося зараз, вони дризнуть, — відказав Амброз. — І шукай тоді вітру в полі. Хоча в нашому випадку навіть і поле ще треба шукати.

— Я не розумію, що з їхніми аурами.

— Думаєш, ти один?.. О, вони ворушаться!

Златан притьмом оцінив ситуацію: сп'янілий темний і його суперник пробиралися між столами до виходу. Трійця невловимих викрадачів сиділа незворушно. Маг, не повертаючись у їхній бік, крутнув телефон і клацнув столик викрадачів у надії, що півтемрява пабу не завадить його камері — телефон усе ж таки купу грошей коштував. Тоді перевірив міцність щитів.

Амброз і тінь-Еверест зникли непомітно. Перший мав затримати мага-нападника у дверях, доки тінь натягне на себе образ п'яниці й турне того в нішу при вході, де офіціанти тримали швабру і стійку для парасольок. Три секунди на все — Златан не сумнівався, що глава темних і тінь спрацюють злагоджено.

Найцікавіше починалося