Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

— Стожаре?

— Бо-о-о... Ти не злись, гаразд?

— Не гаразд. Розповідай.

Тигран випустив мене з обіймів і присів навпроти. Мене одразу ж оповив холод. Натягнула на плечі хутро, в якому спала, загорнувшись.

— У Ханниного брата рубець на грудях. Такий же, — прошепотіла я.

Тигран ще більше спохмурнів.

— Такий самий? Тобто — як та зірка?

— Так, абсолютно.

— Звідки ти про це знаєш?

— Може, в дівчат є свої таємниці.

— Здається, хтось казав, що від мене приховувати нічого не хоче. Не так давно це було, — наполягав Тигран. — Ну ж бо. Бо я запитаю в Ханни, в чім справа. А подряпини від сутички ще не загоїлись.

— Можеш це зробити. А можеш поважати моє право розповідати тоді, коли сама захочу. Чи просто так тепер і запитати не можна, аби не звітувати? — спалахнула я, не бажаючи поступатись. — Тигране, ми йдемо разом. Але за твою підтримку я не збираюся платити цілковитою покорою. Я також не про все тебе питаю.

— А що ти хочеш знати? — примружився він.

«Чому ти ненавидиш Златодару».

— Не з’їжджай з теми, — вимовила я, відчуваючи, як щоки починають паленіти. О, від сліз і сліду не залишилось! — Ти знаєш, що означає цей знак?

— Так, знаю! — Тигран здійняв руки догори. — Але... Ти жахлива!

— Це я жалива? Це ти нестерпний!

— Ви чого сваритесь?! — гукнула до нас здалеку Либідь. Тигран махнув рукою. Дівчина відвернулась.

Шукач знову поглянув на мене, трохи заспокоївшись.

— Якщо хтось дізнається, що в Ханниного брата є такий знак — усе село виріжуть до останнього жителя. Бо така зірка — то герб Патрії. Хоча б сказати, де він її заробив, ти можеш?

— Підкорений на ім’я Ааріс зробив йому операцію на серці. Він вилікував і вклав під шкіру жилу, яка й утворює цей знак.

Очі Тиграна округлились.

— Від мого дотику рубець засяяв золотом. Це ще дивніше, ніж те, що якийсь раб узагалі зробив операцію.

— Не маю уявлення, що все це означає. А Ханна... ну, вона ж у курсі?

— Так. Але вона не знає, що це герб Патрії. Сказала тільки, що вже десь бачила його, та не пояснила, де. Але про значення не здогадувалась.

— Розпитай її детальніше при нагоді, де вона ще могла його бачити, — мовив Тигран і провів рукою по волоссю. Він явно стурбувався. — Це все дуже дивно. Ми ще не відійшли далеко від кордону, а вже натикаємось на непередбачувані і непоясненні речі. Я й гадки не мав, що раби так уміють лікувати.

— Ти гадаєш, вона збрехала? Що не знає про значення символу?

— Я не знаю. Але, може, так і є, — знизав плечима Тигран. — Та ми дізнаємось, що це все означає і хто тут залишає патрійські знаки. Це надзвичайно небезпечно, але раз таке існує — нам варто бути насторожі. Особливо тобі. Він засяяв і тим виявив, що ти — Стожар. Тому, якщо побачиш ще колись цю зірку при сторонніх — не підходь до неї і на крок. Не виказуй себе. Добре? Пильнуй щомиті.

— Як би ти не буркотів на Ханну, але й вона радила мені те саме, — посміхнулась я. — Я пильную.

— От і добре. Ходімо, Стожаре, час снідати.

Ми встали і пішли туди, де вже горів розведений вогонь, а над ним щось смачно булькотіло в казанку.

— Усі бодай часом називають мене Анною, — мовила я тихенько, коли ми ще йшли. — Тільки ти — завжди Стожаром. Чому так?

Але Тигран не відповів, а тільки посміхнувся.

Ну от, іще одна таємниця.

Засніжені простори вражали око своєю красою та мерехтінням білого покрову. Блакитне небо нависало куполом вгорі, створюючи храм краси та незворушності.

Ми мандрували вже декілька тижнів. За цей час я не раз і не два брала до рук батога з простору, чим викликала захват і острах супутників. Я й сама побоювалася цього вміння, але не використовувати його було б дурістю. Всевлад казав, що вчити мене битись холодною зброєю — безглуздя, коли я маю свою. А захищатись мені потрібно уміти.

Наші уроки почалися з того, що я мала навчитись бути стрімкою. Не сильною, ні. Бо сила моя не в м’язах, і це тільки в супер-блокбастерах головні герої, вперше взявши до рук меча, за місяць майстерно фехтують