Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко

Відтак ми влаштувались у м’яких кріслах попід вікнами і ступили на тернистий шлях пізнання чарівного (в прямому розумінні цього слова) світу маґії. Книга Мішеля дю Барі поєднувала в собі ґрунтовність серйозної наукової праці та жваву манеру викладу й читалася, мов якийсь пригодницький роман. Час від часу я в загальних рисах ділився з Інною здобутою інформацією; вона ж здебільшого відмовчувалася, цілком заглиблена у вивчення „Основ маґії“.

Що вам сказати про Світовий Кристал — або, в дослівному перекладі з латини, Світовий Багатогранник?… Загалом, та примітивна аналоґія з кристалом, яку ви почули з вуст Шако, відповідає „приземленому“ рівню цієї історії, отож, не вдаючись у тонкощі, я обмежуся лише кількома суттєвими уточненнями, розрахованими на прискіпливішого читача.

1) Кристал Світів — це зліченна (але нескінченна) множина замкнених многовидів у Світовому Континуумі (Безмежному Всесвіті), властивості котрого, як указано в моноґрафії, „ще маловивчені і навряд чи будуть вивчені в осяжному майбутньому“.

2) Деякі просторові характеристики Світового Кристалу викликають певні асоціації (і лише асоціації) зі стереометричним багатогранником. Звідси й терміни — Грані, Ребра, Основа.

3) Основа (Малий Всесвіт, одна з планет якого — Земля) цілком виправдовує свою назву. Вона злютовує Кристал, лише завдяки їй він зберігає свої цілість. Особливий статус Основи зумовлює її інертність, сталість і слабку мінливість порівняно з рештою Граней.

4) Кристал поділяє Світовий Континуум на два замкнені — Внутрішній та Зовнішній, інакше — Нижній Світ та Вишній Світ… І хоча я був готовий до всього, наступне відкриття шокувало мене.

— Інно! — покликав я.

— Га?

— А виявляється, птолемеївський ґеоцентризм мав під собою певний ґрунт.

— Ну?

— От поглянь: будь-який вектор, спрямований з Внутрішнього Континууму в Зовнішній, перетинає Основу або якусь Грань…

— Певна річ!

— Та це ще не все. Він неодмінно перетне її там, де розміщується центр маси Землі чи її аналоґа на Гранях.

— Оце так-так, — зацікавилась Інна. — Цей вектор ніби виходить з-під землі.

— Отож-то й воно. У словах Шако, що всередині Кристалу — пекло, тобто підземне царство, мабуть, є зерно істини.

— Гм… Схоже на те…

На цьому ми припинили обговорення, і я знову взявся до моноґрафії. Але на завершення наведу ще один факт, який, безумовно, зацікавить читача.

5) Кожна Грань — первинно замкнений світ. Існує, однак, спосіб просторового сполучення прилеглих Граней (за винятком Основи) в місцях їх дотику, тобто Ребрах, без порушення структури Кристалу — трактові шляхи. Уже прокладеним трактовим шляхом між світами може пройти будь-яка людина, незалежно від її здібностей до маґії. А ті люди, яким пощастило народитися з сильним чаклунським даром, могли обходитись і без трактових шляхів. Усього в книзі наводили сімнадцять різних способів переміщення матеріальних об’єктів між Гранями, найпростішим з яких був так званий Колодязь — точніше, Трансцедентний Колодязь, але перше слово вживалося лише в спеціалізованій літературі, та й то не завжди…

Тут я відклав убік „Загальну структуру“ і став гортати багатотомний „Методичний посібник з організації навчального процесу в школах командорств Інквізиції“. У пропонованій програмі Колодязь фігурував як „небажаний спосіб міжсвітового сполучення“ і викладачам рекомендувалося проводити для учнів лише короткі демонстраційні подорожі, а перші практичні заняття з самостійного проникнення на інші Грані значились там аж на п’ятому році навчання. Навіть попри те, що я та Інна — дорослі люди, однаково виходило, що мине якнайменше рік, перш ніж ми достатньою мірою розвинемо свої здібності і зможемо подорожувати між Гранями. А може, й не рік, а значно більше… Адже не виключено, що маґія — так само, як музика, малювання чи іноземні мови, — легше дається дітям, ніж дорослим…

— Якщо на Ланс-Оелі справді немає трактових шляхів, — сказала згодом Інна, — то кепські наші справи. Книжки книжками, проте я вважаю, що ризиковано навчатися без контролю з боку досвідченого фахівця. Та як нам його знайти?

— А міжпросторова телепатія? — запитав я.

— Ну-ну! — пирхнула Інна. — Як ти це уявляєш? — Вона кинула мені на коліна „Посібник з маґічних телекомунікацій“, що його якраз гортала. — Спершу прочитай, що пишуть розумні люди, а потім уже вирішуй, чи варто говорити такі дурниці. Встановлення зв’язку між людьми на різних Гранях — дуже складна процедура навіть для досвідчених чаклунів. До того ж треба особисто знати людину, яку викликаєш, а також знати, на якій саме Грані вона наразі перебуває.

— А хіба ти не знайома з реґентом?

— Знайома, — відповіла вона. — Проте не знаю його ментальних характеристик. А саме це я мала на увазі, кажучи про особисте знайомство.

— Гм… Тоді можна спробувати надсилати виклики навмання. Може, на когось і натрапимо.

Інна похитала головою:

— Імовірність успіху таких пошуків навмання ще менша за ймовірність того, що генератор випадкових чисел видасть тобі зашифрований текст Біблії. Ти ж це чудово розумієш.

Я це розумів, а питав лише з надією, що Інні спаде на думку якийсь оригінальний вихід…

Вже надвечір того дня я знав досить, аби скористатись узагальненим атласом зоряного неба та спеціальними розрахунковими таблицями для визначення координат нашої Грані. У „Реєстрі населених світів“ Грань Ланс-Оелі не згадувалася, але я припускав, що вона фігурує там під іншою назвою або ж просто позначена комбінацією латинських літер та арабських цифр, як багато інших малонаселених Граней.

Настала ніч. Ми з Інною піднялися на верхню терасу будинку. В чистому безхмарному небі ясно сяяли зорі, сплітаючись у знайомі з дитинства рідні земні сузір’я… зимові сузір’я!

З хвилину я мовчки вдивлявся в небо, потім сказав:

— Боюсь, обчислення тут зайві.

— Що це значить? — здивувалась Інна. — Поясни.

— Котра зараз година? — спитав я.

Вона глянула на годинник, що вказував астрономічний час на нашій довготі.

— Близько одинадцятої. Точніше, 22:48. А що?