Ми - дракони - Тала Тоцка

Як же він кохав її тоді там, в гостьовому будинку на підлозі біля каміна! Тона вийшла заміж за Абідала молодою дівчиною і за стільки років шлюбу навіть подумати не могла, яким солодким може бути цей самий шлюб в подружній спальні. Абідал був таким боязким і ненав'язливим, що часом вона місяцями не виконувала свій подружній обов'язок і потай рада була цьому невимовно.

Незручність, сором і бажання, щоб все скоріше закінчилося — ось, що відчувала Тона в подружньому ліжку, а там біля каміна на неї обрушився такий потік вимогливої ніжності і напористих пестощів, що вона сама не своя зробилася. І кричала, і стогнала, і хапалася за плечі, спину, могутню шию. Сама цілувала його обличчя, запускаючи пальці в жорстке волосся, вологе від поту.

А потім під ранок, коли Еррегор, стомлений запалом ночі, заснув глибоким сном, вона плакала, гладила його плечі і цілувала рельєфні м'язи, розуміючи, що ніколи не бути їй більше з цим чоловіком. Тому як близькість з нею вихолощувала його вщент, висушувала і виснажувала. Немає в ній іллами ні крапельки.

Отже, від таких як вона великому аміру слід було триматися якомога далі, і навіть в коханки вона йому не підходила. Близькість з жінкою повинна наповнювати, обдаровувати тією цілющою силою, яка так потрібна Вогнедишним, а що вона може дати йому — порожня, нікчемна посудина?

Тона нічого цього йому не сказала, лише ховала очі і просила вибачення за те, що піддалася спокусі і не змогла встояти перед великим аміром, а сама намагалася не дивитися в потемнілі від гніву очі. Вона вже вирішила, що він задушить її, коли Еррегор схопив її за плечі і зажадав сказати вголос, що вона не кохає його і він їй не потрібен. Тона, ковтаючи сльози, слухняно повторила все слово в слово.

До сих пір перед нею стояло скам'яніле від гніву обличчя і згаслий погляд. Серце кожен раз пронизував гострий біль, коли вона згадувала, як Еррегор випустив її з рук і, ні слова більше не сказавши, пішов до лісу. Він жодного разу не обернувся, і через кілька хвилин лише чорна точка високо в небі нагадувала їй про палку божевільну ніч на туронівській шкурі…

— Що ви тут робите, сенора?

Хвала Небесному Богу, молодий девін прийшов до тями і відкрив очі! І не тільки відкрив, а відразу спробував піднятися на лікті, але зразу ж зі стогоном повалився назад на подушки.

Тона кинулася до нього і мало не насильно влила кілька ложок відвару для відновлення сил, і тільки потім дозволила Расселу говорити.

— Вам стало зле, метр Северін, я зголосилася допомогти шановним девінам, оскільки обряд сяйва ще не закінчений.

— Зле? — Северін знову підвівся, і Тоні довелося насильно укладати його назад. — Та я мало не згорів, пітьма забери цей первородний вогонь! Що це взагалі було?

— Навіть не знаю, що й думати, шановний метре, це ви у нас все знаєте, а я про ілламу знаю зовсім небагато, не моя це парафія… — Тона поправляла подушки під Расселом, говорила співуче і намагалася уникати пильного, вивчаючого погляду королівського девіна. Ох, який же чіпкий і недовірливий у нього погляд!

Вона, звичайно, вміла прибрехати при нагоді, та необразливий простодушний Абідал це одне, а розумний, проникливий молодий чоловік — зовсім інше.

— Але ж король говорив, ви можете бачити ілламу, — не відставав Рассел, і Тона готова була провалитися вниз, прямо на голови королівських гренадерів. — Ви не помітили нічого незвичайного?

— Я якщо і бачу, то одні тільки спалахи, метр Северін, — вона намагалася не виказати свого збентеження, — у вас під час обряду я нічого не побачила. У Іві іллама виявилася дуже сильною, може від неї ви і загорілися…

— Якби ж так, — Рассел знов спробував сісти, і Тона підбігла йому на допомогу. Тепер він напівлежав на високих подушках і дивився в стелю. — Але в тому-то й справа, що сам обряд сяйва це магічний обряд, коли іллама, прихована в дівчині, знаходить вихід назовні, а девін, який проводить обряд всього лише провідник, розумієте, сенора Верон? Як магічний світильник, який передає світло від магічного джерела. А я загорівся як ганчірка, просочена маслом араги. Знаєте, в якому випадку це могло статися?

Тона завмерла і натягнулася тятивою, стискаючи в руках м'яку серветку, якою збиралася промокнути вологе чоло девіна.

— Звідки ж мені знати, шановний метре, я не маю ні найменшого уявлення…

— Якщо на магічний заклик іллами Івейни відгукнувся мій первородний вогонь і кинувся до свого джерела. Мене підпалив мій власний вогонь, Тона. Який таємничим чином я отримав від вашої доньки. Вам як і раніше нічого мені сказати, сенора Верон?

Тона в страху повернулася і натрапила на підозрілий, гострий погляд Рассела, який буквально втиснув її в товсті стіни. Вона підійшла до ліжка, поклала серветку на чоло девіна і, намагаючись здаватися спокійною, з гідністю вимовила:

— Я не знаю, що вам відповісти, метре Северін, мені невідомі такі тонкощі. Якщо вам краще, з вашого дозволу я піду і покличу інших девінів…

Її руку схопили сильні пальці і стиснули так, що вона тільки ойкнула. Рассел потягнув її до себе, і її очі опинилися прямо навпроти його палаючих, як те саме масло араги, очей.

— Тоно, цілих шістнадцять років я не можу згадати ні своє ім'я, ні свою сім'ю, ні звідки я родом. Я пам'ятаю лише, що мене підібрали переїжджі актори, рік я встановлював декорації і допомагав їм, а коли приїхав в Леарну, захотів тут залишитися і вступив на службу до метра Інгара. Весь цей час я вивчав ілламу і зрозумів, що мій первородний вогонь даний мені не з народження, я наділений ним інакше, ніж інші люди. Але Небесний Боже, як могло бути, що я отримав його від дівчини, яка майже на два десятки років молодша від мене? Тоно, Тоно, — він чіплявся за неї, і вона, як не старалася, не могла вивільнитися з цих міцних сильних рук, — допоможи мені! Зглянься, скажи, ти ж знаєш, скажи мені, хто я, як я пов'язаний з вашою родиною?