Ми - дракони - Тала Тоцка

— Вони? Це ті дві леарнські дурепи? Ти серйозно, Ів, серйозно? — Дастіан заглядав їй в очі, а вона старанно відверталася.

— Ви самі все чули, ваша високосте. Я бачила вас в одному з дзеркал.

— По-перше, називай мене Дастіан, коли поруч більше нікого немає, я вже тебе просив про це, — принц нетерпляче труснув головою. — А по-друге, навіть не думай звертати увагу на цих хабр, як ти вірно підмітила, наречена дракона не повинна бризкати отрутою.

— Але Ейнар так не вважає, — заперечила Ів і, не втримавшись, посміхнулась, згадавши розлючене обличчя Амарілії. Ну ось точнісінько хабра отруйна!

Сіріданський спадкоємець, дивлячись на неї, теж не втримався і розсміявся, задоволений тим, що вийшло заспокоїти дівчину.

— Та Ейнар їх також терпіти не може, Іві, я знаю, я його друг. Він весь час засинає, коли йому доводиться вести з ними бесіди. Вони тріщать про щось, а він спить. Просто Ейнар вимушений обирати, залишилось два роки, а до сьогоднішнього дня у них сильніше за всіх проявилася іллама.

— Лестрейя сильніше, Дастіан, чому б Ейнару не обрати її?

— Не знаю, Іві, може він її і обере. Зате я точно знаю, кого б обрав, будь я на його місці, — твердо відповів Дастіан, беручи Івейну за руку. Та обережно відняла долоню і завела руки за спину.

— А чому ви... Ти, — вона поправила себе під насупленим поглядом принца, — не обираєш собі наречену? Тобі ж теж потрібно одружитися через два роки.

— Мені пощастило більше, ніж Ейнару, Ів, — Дастіан закинув голову і задумливо розглядав вечірнє небо, на якому то тут, то там вже починали запалюватися перші вогники. — Мій дядько, великий амір, не квапить мене, а я хочу знайти дружину, не озираючись ні на яку ілламу. Я одружуся з тією, на яку мені вкаже моє серце, і нехай в ній буде зовсім мало первородного вогню, мені все одно. Кохання для мене важливіше.

— Ти віриш в кохання? – ніби заїкаючись, запитала Ів і почервоніла під пильним поглядом, якого не зводив з неї сіріданський принц.

— Звичайно вірю. Подивись на нашого аміра, він був такий щасливий зі своєю дружиною, а коли вона померла одружився на її сестрі заради своїх дітей. І тепер вони з амірою Алентайною один одного на дух не переносять, а жінка, яку він кохає…

Тут Дастіан сам замовк, немов схаменувся, щоб не збовтнути зайвого.

— Дастіане, будь ласка, давай не будемо більше про це говорити, — заблагала Івейна, — нічого немає хорошого в тому, що ми обговорюємо нашого аміра. Напевно, мені час йти. Я повинна переодягнутись, моя сукня виглядає так, ніби я вугілля мішками тягала.

Спадкоємець розсміявся і з жалем кивнув.

— Так, мабуть і справді час. Якщо чесно, мені жах як не хочеться звідси йти. Може, побудемо ще трохи?

— Я б взагалі звідси не йшла, — Івейна, погоджуючись, підійшла до краю зубця і мрійливо вдивилася в далечінь. — Тут так гарно! Леарна як на долоні!

— Хіба звідси можна щось розгледіти, Ів? — встав у неї за спиною Дастіан. — Ти навіть не уявляєш, яка красива Леарна зі справжньої висоти.

— Так. Треба буде упрохати Арчі і Лерра, щоб вони як-небудь політали зі мною над Леарною, — Івейна подивилася на птахів, але всі троє дружно відвернулися, немов давали зрозуміти, що не підтримують такий намір.

— Схоже, твоє пернаті друзі не палають бажанням носитися з тобою над столицею, Івейно, — зі сміхом сказав Дастіан.

— Вони не птахи, вони турони, — голосно сказала Івейна, пильно дивлячись на орланів. Ті продовжували робити вигляд, що мова йде не про них, сховавши голови під крила. — Товсті і ледачі турони!

— Не спіши накидатися на них, Ів, — продовжував сміятися Дастіан, а потім раптом перестав і розвернувся до неї, в його очах блиснули пустотливі вогники. — Слухай, у мене ідея. До балу ще є час, наші дами змінюють вбрання, а це займає не одну годину. Давай зараз політаємо?

— Що ти, Дастіане, — заперечила Івейна, здивовано дивлячись на принца — хто ж нам дозволить зараз взяти моравів?

— А я і не кажу, що ми полетимо на моравах, — той скористався ваганням дівчини і знову заволодів її рукою. — Як щодо того, щоб покататися на драконі?